Удосконалено концепцію про діалоговий та екзистенційний характер української філософської думки. Виокремлено й охарактеризовано чотири екзистенційні тенденції - у професійній філософії, літературі, освітній і термінографічній практиці. Акцентовано увагу на лінгвофілософському дискурсі, висвітлено етапи формування та культурологічні проблеми української наукової термінології. Проведено вивчення терміна як межового феномену, розкрито зміст і теоретико-методологічні засади поняття "екзистенційність" терміна. Доведено, що екзистенційне філософування є основною базою, на якій формувалася українська наукова термінологія. На підставі аналізу деформацій сучасного українського математичного терміно-поняттєвого простору показано, що інтернаціоналізація та русифікація наукової термінології здискредитували природні мовні засоби розгортання пізнання. Зокрема, виявлено, що ізоморфізм, який штучно намагалися встановити між російською й українською терміносистемами, призвів до звуження кола математичних понять і порушення системності. Відзначено, що результати аналізу суттєво впливають на зближення когнітивного й екзистенційного аспектів пізнання, що демонструє їх тісний взаємозв'язок і взаємообумовленість.

Проведено дослідження феномена наукового дискурсу як елемента соціальної системи інформаційного суспільства, проаналізовано методологічні та соціокультурні аспекти його становлення. Розкрито сутність терміна "науковий дискурс", здійснено його кореляцію зі змістом поняття "інформаційне суспільство". З'ясовано, що в інформаційному суспільстві науковий дискурс впливає на формування та підпорядковує інші види дискурсів. Доведено, що методологічні та соціокультурні засади трансформації науки у науковий дискурс є синтезом науково-теоретичної, науково-виробничої та науково-освітньої діяльності. Наведено характеристику інноваційної складової сучасного наукового дискурсу, проаналізовано співвідношення його теоретичного, прагматичного та соціокультурного аспектів. З'ясовано, що сучасний науковий дискурс на підставі поєднання наукового й освітнього інформаційного просторів є рушійною силою розвитку інформаційної цивілізації.

Розглянуто філософсько-методологічні аспекти сучасної української медичної семіотики, показано, що її роль обумовлює філософську значимість фундаментальних теоретичних проблем медицини, способи розв'язання яких мають важливі теоретичні та практичні наслідки. Обгрунтовано специфіку наукового пізнання та визначення предмета медицини, уточнено, конкретизовано та розширено принципи й можливості більш чіткого визначення базисних понять медицини. Розкрито основні філософсько-методологічні засади формування та функціонування медичних термінів, проаналізовано особливості мови медицини. Досліджено історію виникнення та формування української медичної термінології. Теоретично обгрунтовано проблему смислу, знаку та значення медичних термінів. Доведено необхідність розробки теоретичних питань сучасної української медичної семіотики з використанням методів загальної семіотики та семантики з метою розвитку загальної теорії медицини на сучасному рівні, а також систематизації та узагальнення емпіричного матеріалу медичної семіотики.

Розглянуто соціокультурні особливості мови науки за умов інформатизації. Проаналізовано роль мови як культурного феномену в процесі наукової комунікації.