Зазначено, що в пошуку гармонії між природою й людиною, тимчасовим і вічним, матеріальним та ідеальним мистецтво звертається до глибинних джерел національної культури. Висвітлено втілені у образотворчому мистецтві кінця XIX - початку XX ст. образи слов'янської міфології.

Указано, что в поиске утраченной гармонии между природой и человеком, временным и вечным, материальным и идеальным искусство обращается к глубинным истокам национальной культуры. Предметом настоящей статьи являются воплощённые в изобразительном искусстве конца XIX - начала XX вв. образы славянской мифологии.

In search of the lost harmony between the nature and the person, temporal and eternal, material and ideal art addresses to deep-laid sources of national culture. A subject of present article are embodied in the fine arts of the end XIX - the beginnings of XX centuries images of the lowest Slavic mythology.

Розглянуто, як завдяки мистецтву, на прикладі музики та живопису можна гармонізувати психічний стан людини, а також сутність краси, яка полягає в гармонії, тобто у відповідності певного явища життя або витвору мистецтва з діючим у світобутті законом розвитку.

Досліджено реалізацію естетичної ідеї "дзеркала" на рівні конструювання композиції художнього твору. Доведено, що "дзеркальність" у царині мистецького формотворення виявляється через принцип симетрії; прийом "дзеркало в дзеркалі"; застосування явища анаморфозу в моделюванні художнього твору; полідзеркальну композицію, внесення реального дзеркала до художнього простору арт-об'єкта.

Досліджено феномен атараксії в процесі еволюції філософсько-естетичних вчень. Визначено чинники формування естетичного ідеалу атараксії. Подано нове визначення атараксії в суто естетичних категоріях міри, гармонії й евритмії, що є новим для контексту терміна. Доведено, що атараксія є естетичною категорією і категорією моральною. Простежено специфіку становлення естетичних проблем атараксії в історії західноєвропейської філософської парадигми й виявлено дві парадигми способів гармонізації буття - стоїчну та епікурейську. Розглянуто форми експлікації та концептуалізації атараксії у філософії й мистецтві. Виявлено суб'єкт естетичної діяльності як витвір мистецтва в особі Оскара Уайльда та уособлену архетипну проблему естетики атараксії в російському романі І. Гончарова "Обломов". Охарактеризовано онтологію атараксії. Зроблено висновок, що атараксія на шляху з'єднання мислення й буття втілюється в своє інше - цинізм. Атараксію в естетиці вперше розглянуто як самоусвідомлення індивіда в естетичному способі ставлення до світу в гармонії, мірі й евритмії.