Розглянуто специфіку конфлікту в сучасному мистецтві, висвітлено співвідношення структури різних типів конфліктів у відповідних жанрах мистецтва.

Дисертацію присвячено питанням культурологічного фундаменту художніх новацій XX століття. На прикладі музики розроблено концепцію аконфліктності як системоутворюючого логічного і естетичного фундаменту ряду композиторських технік і аконфліктної драматургії як самостійного типу музичної драматургії. Це дозволило з позитивних позицій оцінити процеси кардинальних змін образомовних складових у європейській (за художньою традицією) музиці XX століття, виявити їх еволюційну закономірність. Дослідження розширює уявлення щодо конфліктності в європейській культурі постренессансу. Водночас розроблено ряд питань культурологічного характеру, висвітлюючих стан найважливіших духовно-художніх течій XX століття, зокрема у слов'янській культурі, котрі грунтуються на ідеях аконфліктності.

Досліджено процес відстоювання національної духовно-естетичної ідентичності в українській драматургії 1920 - 1930-х років, коли формувався ідеологізований канон соцреалізму. Проаналізовано оприявлення в рамках цього процесу такого ідейно-стильового явища, як революційний романтизм та характерної для нього драматичної колізії почуття та обов'язку. Завдяки вкоріненню позначених цим явищем творів у неоромантичну філософсько-стильову парадигму, провідну не тільки для даного, а й для попереднього модерного розвитку національної літератури, автор доходить висновку, що найбільш значущі твори українських драматургів даного періоду були позначені не тільки нав'язуваними іззовні ідеологічними концептами, а й їх художньо-психологічним подоланням.