Індекс рубрикатора НБУВ: Ю812.451.0 + Щ103(4УКР)6-38 + Щ123(4УКР)8

Рубрики:

Образотворче мистецтво

Історія образотворчого мистецтва

Історія декоративно-прикладного мистецтва

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено комплексне дослідження культурологічних і мистецтвознавчих аспектів становлення візуального мистецтва кінця XX - початку XXI ст. Розкрито сутність основних смислогенеруючих категорій - діяльності, комунікації, візуальності. Розглянуто проблеми морфогенезу сфери візуального та візуального мистецтва, зокрема, як динамічного цілісного явища кінця XX - початку XXI ст., розвиток якого підтверджує ідеї самоорганізації, поліонтологічності структурування систем у "нестабільному середовищі". Доведено, що кардинальні зміни у формогенезисі (гібридизації та концептуалізації візуальної форми) спричинили виникнення явищ "розсіювання" та формування інтегративного "візуального мислення", що ввібрало в себе акціонізм, проектний тип мислення, а також неканонічне пластичне мислення та нові технічні типи та підтипи (фотографічне, кінематографічне, телевізійне та відеомислення). Уперше в мистецтвознавстві візуальне мистецтво розглянуто як новий формат морфологічної структури сфери візуального, в якому реалізується весь "тезаурус бачення" (способи бачення), породжений візуальною культурою. З'ясовано, що використання такого "тезауруса бачення" дозволяє виокремлювати з культури повсякденності ті ресурси, без яких поповнення колосального "візуального архіву" людства неможливе. Доведено, що якісно новими умовами існування сучасного візуального мистецтва є ситуативність і втіленість. Зроблено висновок, що ситуативність на рівні припису означає реалізацію конкретних стратегій художнього "Я-проектування", а втіленість дозволяє сучасному художникові використовувати безліч форм репрезентації власних досягнень.

Розглянуто положення, що знаходиться в площині тези Г. Гадамера, за яким мистецтво є пізнанням, і досвід твору мистецтва залучає до цього пізнання. Досліджено конотації смислу твору мистецтва, що проявляються через "переживання" його, пояснюючи імпліковані у живописному тексті смислові потенціали.

Досліджено семіозис, як процес знакоутворення та інтерпретації знаків з образотворчому мистецтві. На основі аналізу структурно-естетичних рівнів семіозису в цьому мистецтві та дослідження особливостей естетичного сприйняття художнього простору в образотворчому мистецтві, виявлено специфіку естетичних знаків, особливості візуальних, образотворчих знаків. Проаналізовано синтаксичний та семантичний рівні семіозису та виявлено їх специфіку в такому мистецтві. Досліджено прагматику та стилістику образотворчого мистецтва. Семіозисний аналіз зазначеного мистецтва поєднано в дослідженні з аксіологічним підходом. Розкрито своєрідність художнього повідомлення в образотворчому мистецтві та його знакові засоби в контексті категорій класичної естетики. Показано можливості й обмеження образотворчого мистецтва у вираженні прекрасного, піднесеного, трагічного, комічного, потворного та низького, а також прийоми їх кодування. Здійснено семіозисний аналіз сучасного образотворчого мистецтва (модерну, авангарду та постмодернізму), та показано, як нові тенденції у візуальних мистецтвах, пошук знакових засобів, комунікативних стратегій пов'язані з характером естетичних цінностей епохи. Проаналізовано специфіку семіозису образотворчого мистецтва XX - XXI ст. в його комунікативному та аксіологічному вимірах.

Дослідження присвячено проясненню філософських засад visual studies (візуальних досліджень) і вирішенню центральних теоретичних складнощів галузі засобами культурфілософського аналізу. З’ясовано дисциплінарний статус студій і увиразнені методологічні координати, у яких працюють ключові представники візуальних досліджень. Прояснено, які філософські й методологічні розробки склали теоретичний фундамент різних векторів, за якими розвивається дисципліна. Завдяки реконструкції феноменологічного підґрунтя візуальних досліджень (Е. Гусерль, М. Мерло-Понті, М. Дюфрен) у роботі як центральний об’єкт студій артикулювано досвід візуального на противагу візуальному досвідові. Така термінологічна зміна запропонована з метою уникнення теоретичної редукції цього досвіду до його оптичної компоненти. Розгорнуте дослідження культурфілософських вчень, що доповнюють феноменологічну перспективу вивчення візуального (Ж. Дельоз, Ж. Диді-Юберман, К. Вульф, Г. У. Ґумбрехт і інші), дає змогу увиразнити структуру досвіду візуального і сформулювати основні принципи його дослідження. Окреслено особливості трансформацій досвіду візуального в добу розвитку технологій (на основі підходів В. Беньямін, П. Вирильо). Висновлено, що дослідження досвіду візуального можливе лише за тілесної включеності дослідника (глядача) до переживання присутності речі і відкритості способам її афектації в акті досвідчування візуального.