Розкрито суть антропологічного змісту екранних мистецтв з метою зрозуміти появу нового феномена - людини телематичної, яка володіє здатністю поєднання світу емпіричних явищ у трансцендентальну єдність. Наведено сучасні екранні технології, які формують візуальне мистецтво як самостійну, автономну здатність, а не як характеристику розуму чи чуттєвості. Охарактеризовано міміку як спосіб представлення думки на поверхню.

Раскрыта сущность антропологического содержания экранных искусств с целью понимания появления нового феномена - "человека телематического", владеющего способностью объединения мира эмпирических явлений в трансцендентальное единство. Приведены современные экранные технологии, формирующие визуальное искусство как самостоятельную, автономную способность, а не как характеристику ума и чувствительности. Охарактеризована мимика как способ представления мысли на поверхность.

Розглянуто особливості екранного мистецтва (кіно, телебачення, відео) в контексті найближчих, "споріднених" з ним явищ художньої культури, зокрема, видовищ, живопису, музики, театру, літературних джерел. Проаналізовано загальні та специфічні закономірності побудови екранних творів, визначено внески у спільну ("колективну") творчість представників різних кіно/відео професій - сценариста, режисера, кіно- та звукооператора, композитора, художника, освітлювачів, монтажерів.

Рассмотрены особенности экранного искусства (кино, телевидения, видео) в контексте наиболее близких, "родственных" с ним явлений художественной культуры, в частности, зрелищ, живописи, музыки, театра, литературных источников. Проанализированы общие и специфические закономерности построения экранных произведений, определен вклад в совместное ("коллективное") творчество представителей разных кино/видео профессий - сценариста, режиссера, кино- и звукооператора, композитора, художника, осветителей, монтажеров.

Наведено результати дослідження філософії світового кіномистецтва. Розкрито особливості філософії культури, зокрема кіно, СРСР і США. Охарактеризовано діяльність таких видатних американських кінорежисерів і кіномагнатів, як Ч. Чаплін, Ф. Капра, А. Хічкок, Д. Камерон, І. Талберг. Увагу приділено проблемам розвитку сучасного українського та російського кіномистецтва.

Приведены результаты исследования философии мирового киноискусства. Раскрыты особенности философии культуры, в частности кино, СССР и США. Охарактеризована деятельность таких выдающихся американских кинорежиссеров и киномагнатов, как Ч. Чаплин, Ф. Капра, А. Хичкок, Д. Камерон, И. Талберг. Уделено внимание проблемам развития современного украинского и российского киноискусства.

Здійснено естетичне дослідження постмодерністського "німого кіно" як явища культури другої половини XX - XXI ст. у динаміці його появи, становлення та сучасного розвитку. Проаналізовано загальні естетичні інтенції постмоденізму з характерним для нього розвінчанням влади мовлення. Розглянуто зв'язок постмодерністської категорії "мовчання" з трансформаціями у почуттєвості людини сучасної доби. Доведено доцільність її застосування у дослідженні естетичної природи постмодерністського "німого кіно". Вивчено художню специфіку сучасної моделі невербального кіномистецтва та виділено його виражальні складові: руйнування та викорінення вербаліки, компенсаційне зростання візуальної виразності, а також іронію та цитатність - складові, що забезпечують постмодерністську інтертекстуальність. Проаналізовано естетичний потенціал українського поетичного кіномистецтва, його нон-вербальну естетичну домінанту. Розглянуто перспективи розвитку постмодерністського "німого кіно".

На основі теорії Бергсона та її модифікацій у концепціях Б.Кроче та А.Роб-Грійє відтворено кінематографічну модель інтуїтивізму і розглянуто творчість провідних митців Європи даного напряму. Висвітлено досвід кіноінтерпретації класичних бергсонівських теорій - зворотного часу та штучного простору, встановлено особливості художнього втілення концепції аттантизму, школи погляду та принципу речовизму, проаналізовано специфіку осмислення та реалізації зазначених аспектів в європейському кіномистецтві. Досліджено бергсонівську модель романтизму, запропоновано її визначення як теоретичного підгрунтя напряму поетичного реалізму. Показано, що інтуїтивістські кінематографічні пошуки подолали територіальні кордони французького культурного простору і виявили своє яскраве втілення у фільмах представників італійського та іспанського кіномистецтва. Розглянуто кінематографічні особливості бергсонівських категорій зворотного часу та штучного простору, а також принципу речовизму у творчості С.Параджанова.

Досліджено генетичні витоки екранної фантастики та казки, історію їх розвитку в кіномистецтві. Увагу приділено темі космосу та роботехнічній проблематиці, які знайшли своє відображення в кінематографі. Показано, що художня фантастика виконує унікальну та водночас відповідальну місію, бо, прагнучи визначати, так би мовити, людський вимір природи, стає тим мостом, який поєднує добу технічного та гуманітарного прогресу.

Увагу приділено визначенню концептуальних засад наукових робіт одного з найавторитетніших дослідників естетики карнавалу М. Бахтіна. Визначено естетичні ознаки карнавалу, основними з яких можна вважати особливі просторово-часові координати, мотив маски та мовний чинник, а також розглянуто специфічні відмінності карнавального сміху. На прикладі епохи романтизму показано, як карнавал став предметом теоретичної та художньої інтерпретації. Досліджено прояви естетики карнавалу в кращих творах режисерів світового кіномистецтва (С. Ейзенштейн, І. Бергман, Ф. Фелліні, Е. Кустуріца). Акцентовано мотив маски в кінематографічному втіленні. Карнавальні традиції в українському кіно простежено на прикладі творчості видатних вітчизняних режисерів (О. Довженко, І. Савченко, В. Іванов, І. Миколайчук, Б. Івченко, С. Параджанов). На прикладі творів Ю. Іллєнка та К. Муратової показано, як карнавалізація проявляє себе у творах, знятих на межі ХХ - ХХІ ст., і як карнавальна естетика поетичного кіно трансформується в естетику кінематографа постмодерну.

Вперше у вітчизняній соціальній філософії встановлено, що соціальний простір кінематографа відображує властивості процесу продукування соціального простору капіталізму та втілює відносини мимовільної уваги, яка матеріалізується в просторі кіноекрана. Обгрунтовано актуальність застосування історико-матеріалістичного підходу до аналізу соціального простору кінематографа та феномена уваги. Розкрито властивості соціального простору кінематографа: приховування антагоністичних суспільних відносин через організацію простору; часткове самоподолання абстрактної природи простору через виробництво просторів видимого життя; субституція форми організації одного соціального простору як норми для соціального простору в цілому. Охарактеризовано анатопію як здатність відтворювати в різних формах характерні для соціального простору капіталізму властивості. Розкрито просторову форму, функцією якої в рамках капіталістичних відносин є приховування матеріальності власної, та репрезентованого простору (простір-репрезентація); прийом організації чуттєвого сприйняття простору- репрезентації, спрямований на заміщення цього просторуйого образом (атракт); комплекс просторових практик, що спрямовані на виробництво видимості реальності, виключеної з порядку капіталістичних відносин (виробництво природності). Окреслено сукупність просторових практик, спрямованих на кризову увагу і приведення її до мимовільної форми (локалізація кризи).

Розуміння "кінематографічного безумства" здебільшого зводиться до тлумачення його як деякого "трешу", "безглуздя" чи "штампованої картинки" з поверхневим сюжетом та відсутнім змістом. У роботі здійснюється спроба визначити "кінематографічне безумство" в якості події. Окреслюються межі концепту "події" та на основі аналізу досліджень виводяться головні критерії, завдяки яким ми можемо фіксувати подію як таку, що наділена співпричетністю та співіснуванням у бутті, а також виявляється безструктурним носієм чогось дивного та абсолютно нового. Відповідно, "безумство" ми розумітимемо у тих його виявах, про які говорить Мішель Фуко в "Ликах безумства". В якості ілюстрації та унаочнення події та подієвості в статті задіюється візуальний контент задля увиразнення події "кінематографічного безумства". Щодо останнього, то мова йде про різноманітні іпостасі безумства, які пропонує сфера візуального та з-поміж яких можливе безумство як "подія", або ж ні. В площині кінематографу циркулює надмірна кількість фільмів, які розкривають ті чи інші аспекти безумства, або є суцільним безумством. Однак наше завдання побачити, що дійсно є подією та якими є її змісти.