Досліджено взаємодію комплексних сполук диренію різних структурних типів з фосфоліпідами та вищими карбоновими кислотами за формування мікрокапсул та у реакціях з нуклеїновими основами. Показано, що координація фосфоліпідів за рахунок фосфатної груп і вищих карбонових кислот за рахунок карбоксилатної групи відбувається у екваторіальне положення та призводить до підвищення стійкості та біологічної активності комплексних сполук дирепію. Дані взаємодії комплексних сполук ренію з нуклеїновими основами вказують на різний механізм дії цих речовин і відомих протипухлинних препаратів на основі платинідів.

Наведено історичні відомості про розвиток координаційної хімії. Викладено основні поняття цієї науки, розглянуто номенклатуру, ізомерію та семантику координаційних сполук, природу хімічного зв'язку в них, проблеми синтезу та їх реакційну здатність. Розкрито особливості супрамолекулярної хімії, практичне значення координаційних сполук та їх роль у біологічних процесах.

Інсульт є глобальною медичною і соціально-економічною проблемою, що зумовлює потребу в альтернативних способах лікування, провідне місце серед яких посідає клітинна терапія із застосуванням стовбурових клітин (СК). Патогенетичні процеси у випадку ішемічного інсульту (ІІ) запускають механізми некротичної та апоптичної загибелі нейронів з формуванням центральної зони інфаркту ("ядро ішемії") та зони "пенумбри" (ішемічної "напівтіні"). Тяжкість і зворотність ушкодження залежать безпосередньо від тривалості ішемії. Паралельно з патогенетичними процесами відбувається ендогенний нейрогенез - проліферація нейрогенних стовбурових і прогеніторних клітин та їх міграція в ішемічне вогнище, але більшість нейрогенних СК і новоутворених нейронів піддаються апоптозу і відновлення втрачених функцій не відбувається. Значні зусилля спрямовані на пошук шляхів керування нейрогенезом, зокрема за допомогою трансплантації екзогенних СК. Основні чинники, які перешкоджають застосуванню СК у людини, - морально-етичні, релігійні та юридичні аспекти, пов'язані з джерелом і методом одержання клітин, а також ймовірні імунозумовлені ускладнення через несумісність донорських клітин з реципієнтом за антигенами головного комплексу гістосумісності. Найбезпечнішим є використання автологічних СК (власних клітин пацієнта), оскільки не потребує застосування протоколів імуносупресії. Завдяки відносній безпечності та простоті одержання найбільше поширення одержали мультипотентні мезенхімальні СК (МСК), а саме МСК кісткового мозку (КМ). Численні доклінічні дослідження на експериментальних тваринах із змодельованим ІІ, а також проведені впродовж останніх 15 років клінічні випробування засвідчили безпечність і доцільність трансплантації автологічних МСК КМ у хворих з тяжким неврологічним дефіцитом після ІІ. Обговорено два підходи до застосування МСК: нейропротекцію в гострій фазі та нейрореставрацію в хронічній фазі ІІ. Розроблено пропозиції щодо II/III фаз клінічних випробувань за гострого та хронічного інсульту із застосуванням МСК КМ, результати яких стануть підгрунтям для сертифікованих стандартизованих протоколів лікування ІІ.