Проаналізовано вплив громадських організацій (ГО) на розгортання процесів демократизації. Розкрито зміст етапів історичного розвитку ГО, визначено діяльнісно-ментальну основу їх функціонування, та поле законодавчої регламентації їх діяльності. Описано узагальнювальну типологію ГО та особливості функціонування їх основних форм в контексті глобалізації та інформаційної революції. Доведено, що процес демократизації суспільства за участю ГО породжує систему державно-громадського управління. Визначено механізм реалізації влади ГО, особливості політичної участі на різних етапах прийняття державноуправлінських рішень. Викладено критерії оцінювання ефективності впливу ГО на процеси демократизації суспільства, модель системи державно-громадського управління в єдності основних принципів, атрибутів, засобів і моделей дорадчих органів.

Розкрито уявлення про стратагемне мислення як іманентно людський спосіб організації суспільно-політичної дії, спрямованої на досягнення мети за умов протиборства через застосування непрямих маневрів. Виявлено природу стратагемного мислення як здатність індивидів оперувати факторами рефлексивної реальності. Розкрито зміст через теорії ігор як низки мисленнєвих операцій, що уможливлюють побудову стратегічної пастки. Створено концептуальну схему застосування стратагемного мислення в політичній діяльності. Підтверджено історичну укоріненість стратагемного мислення в політичній діяльності, обгрунтовано можливість оптимізації прийняття політичних рішень засобами стратагемного мислення через узгодження утилітарних і деонтологічних аспектів політики тощо.

Досліджено процеси трансформації особистісних ідентифікацій за умов тиску урбаністичного середовища. Розмаїття та безпрецедентна швидкість змін розмиває межі і форми сучасного соціокультурного середовища міста. За таких обставин маргінальність стає не девіацією, а повсюдною тенденцією, яка має бути врахована при плануванні та реалізації заходів гуманітарної політики.

Зниження рівня життя та добробуту населення, домінування відчуття незахищеності, загрози, нестабільності і ненадійності розглянуто як первинне підгрунтя маргіналізації населення України. Реформи та зміни, які з одного боку необхідні для розбудови демократії і мають спиратись на громадянське суспільство, в той же час перетворились на головну перешкоду його розбудові через маргіналізацію. За таких умов соціальна мімікрія як спосіб виживання постає причиною порушення ідентичності та руйнації гуманістичних цінностей. Якщо раніше феномен маргінальності зводився до проблем маргіналів і маргінальних груп у масовому середовищі, то сьогодні мова йде про численні маргіналізовані маси. Тож пріоритетом державної політики щодо забезпечення гуманітарної безпеки має стати створення мінімально стабільного рівня забезпечення вітальних потреб більшості населення з паралельною компенсацією соціальної напруги, яка виникає як відповідь на рефлексію реформ у нестабільному соціальному середовищі.

Висвітлено питання філософії економіки, політики та права, релігії. Розкрито основні поняття і терміни інноваційної діяльності. Увагу приділено проблемам філософії освіти, охарактеризовано предмет філософії статі й основи філософської теорії гендеру. Проаналізовано особливості філософії постмодерністського світу (культури, мови), філософії глобалізму та екології. Розглянуто філософське вчення про творчість (мистецтво), а також філософію дозвілля (спорту, туризму). Акцентовано увагу на особливостях сучасного стану розвитку людської цивілізації та набуття відповідного рівня філософської культури мислення.

Вихідною ідеєю є уявлення про маргінальність як екзистенціал "буття-в-переході", буття на межі. Проаналізовано просторовий та темпоральний виміри сутності маргінального у їх взаємозв'язку. Систематизуються різні модуси маргіналізації в розрізі її сфер, суб'єктів та агентів. Зазначено, що процес маргіналізації і сьогодні традиційно детермінується зовнішніми чинниками. Проте їх вплив сьогодні набагато сильніше опосередкований та визначений наперед екзистенцій ним переживання власного пограничного стану та ускладнення ідентифікаційних процесів. Стверджено домінуючий вектор розгортання маргіналізації в постмодерному суспільстві у напрямі від визначальної суб'єктивованої внутрішньої динамічної тенденції до об'єктивованих зовнішніх соціально-економічних та соціокультурних локальних втілень. Розкрито характерні риси та поступ трансформацій проявів та форм маргінального в різні історичні епохи. Обгрунтовується зростання масштабів та інтенсивності динаміки процесів маргіналізації в умовах урбанії, при чому зауважується, що тенденції урбанізації як зміни міського середовища життєдіяльності людини та маргіналізація як тенденція соціокультурних трансформацій постають непросто взаємопов'язаними, а посилюючими одна одну. У дослідженні вибудовується послідовність взаємодії різних модусів маргіналізації, при чому соціально-економічний модус займає положення фундаментального у його рефлексивному взаємозв'язку з особистісно-індивідуальним модусом. Власне соціокультурні умови маргіналізації представлені в українському суспільстві різнобічно та достатньо різноманітно торкаються питань етнічної ідентичності, мови, релігії, народної культури та побуту, проте історично сформовані як плюральні, то ж набувають свого потужного звучання лише у комбінації з іншими (фізичними, соціально-економічними, соціально-психологічними, індивідуально-особистісними тощо). І все ж, не дивлячись на те, що економічні чинники як і раніше постають базою маргіналізаційних процесів, все ж свого сучасного оформлення в постмодерному суспільстві вони отримують лише через реалізацію екзистенційно вкоріненої в людині глибинної сутності маргінального як прагнення зміни. Тож, запити безпеки гуманітарного простору країни, його гармонізації, збереження гуманістичних основ українського суспільства так необхідних для сталого розвитку, відтворення та збереження людського потенціалу мають відштовхуватись від якісної зміни розгортання маргінальності як феномену в сучасному суспільстві у її русі від маргінальних осередків до цілковито маргіналізованих мас. Зазначено, що у таких умовах маргінальна свобода постає одночасно і загрозою, тобто внутрішнім рушієм, поштовхом транзитивних процесів, і новим середовищем зростання людського гуманізму, свободи вибору, толерантності та можливостей само ідентифікації без її жорсткого прив'язування до чинників зовнішнього соціального впливу.