Досліджено актуальну проблему сучасної оториноларингології - механізми та форми викривлення носової перегородки. Наявні відомості про розвиток і варіантну анатомію носової перегородки є здебільшого фрагментарними та несистематизованими, що потребує подальшого комплексного анатомічного дослідження.

Методом гістологічного дослідження, пластичного та графічного реконструювання досліджено 24 препарати зародкового та передплодового періодів онтогенезу. Визначено закономірності закладки, джерела походження та морфологічні перетворення носової перегородки людини. Зачаток носової перегородки з'являється наприкінці зародкового періоду внаслідок зрощення середніх носових відростків. Упродовж передплодового періоду розвитку відбувається диференціація структурних складових носової перегородки, яка продовжується і в наступні вікові періоди онтогенезу.

Щороку серед новонароджених в Україні, за даними медико-генетичної служби МОЗ, фіксується до 3 тисяч випадків природжених вад різних органів та систем. Вади сечово-статевої системи посідають 3-тє місце за частотою виникнення, серед яких вади розвитку жіночих статевих органів (ЖСО) становлять до 6 %. Зазначено, що дані цифри є певною мірою суб'єктивними, адже певний відсоток патології жіночої репродуктивної системи виявляється лише за досягнення жінки фертильного віку, що значно ускладнює вибір методики й ефективність лікування. У більшості наукових досліджень відсутній комплексний підхід до вивчення проблеми перинатального морфогенезу і становлення топографії внутрішніх ЖСО. Дослідження, як правило, виконувалися фрагментарно і на незначній кількості об'єктів, без врахування корелятивних взаємовідношень внутрішніх ЖСО з суміжними органами в різні терміни перинатального періоду. Тому актуальним і своєчасним є проведення досліджень у межах перинатальної анатомії ЖСО. Висвітлено особливості розвитку парамезонефральних проток та їх похідних наприкінці передплодового періоду онтогенезу людини. З'ясовано, що наприкінці передплодового періоду спостерігається морфометрична асиметрія складових сечостатевих комплексів, асинхронна редукція первинних нирок, а також морфометричні відмінності у розвитку пармезонефричних проток.

Аномалії розвитку жіночих статевих органів становлять 4 % всіх природжених аномалій розвитку. Вони трапляються в 1 - 3 % жіночого населення незалежно від збереження фертильной функції і часто слугують причинами непліддя. Мета роботи - встановити типову та варіантну анатомію круглих зв'язок матки плодів, порівняти морфометричні параметри круглих зв'язок матки двох віддалених у часі груп плодів. Особливості типової та варіантної анатомії круглих зв'язок матки плодів вивчено на 160 препаратах плодів і новонароджених з використанням комплексу методів морфологічного дослідження: макроскопічний, звичайне і тонке препарування, мікроскопічний, ін'єкція судин, виготовлення топографо-анатомічних зрізів, рентгенографічний, комп'ютерна томографія, тривимірне комп'ютерне реконструювання, морфометричний та статистичний. Встановлено, що круглі зв'язки матки так само як і власні зв'язки яєчників у переважній більшості випадків візуалізуються у вигляді щільних довгастих циліндрів білого кольору, у складі яких вдається простежити кровоносні судини. Зазначено, що ці зв'язки мають нерівноцінне визначне значення для встановлення тієї чи іншої топографії внутрішніх жіночих статевих органів у перинатальному періоді. У разі виявлення зсуву матки у фронтальній площині, одна з круглих зв'язок матки була коротшою, відповідно до сторони її нахилу. Висновки: вже на початку плодового періоду круглі зв'язки матки забезпечують не лише відповідний нахил матки в сагітальній площині, але і її нахил у фронтальній площині, забезпечуючи певний варіант топографії внутрішніх жіночих статевих органів. У порівнянні першої та другої групи плодів достовірної різниці щодо довжини правої круглої зв'язки матки на кожному з вікових етапів не виявлено (p >> 0,05). Проте в межах однієї групи спостережено період прискореного зростання довжини круглих зв'язок матки із 7-го місяця внутрішньоутробного розвитку.

Історія дослідження лімфатичної системи сягає корінням у стародавні часи. Імовірно, лімфатичні вузли було вперше згадано в ієрогліфах стародавнього Єгипту. Гіппократ (V ст. до н. е.) був одним із перших, хто згадав про лімфатичну систему. Один із перших описів того, що можна віднести до лімфатичних судин, можна знайти в Аристотеля. Візантійський лікар Павло Егінський - відомий хірург, який проілюстрував мигдалики та виконав першу тонзилектомію, яка надала змогу йому виявити та описати інфіковані шийні лімфатичні вузли. Індійська та ісламська медицина, особливо Авіценна, надали цікаві описи лімфедеми (слонова хвороба) через часті паразитарні інфекції, які частіше трапляються в східних регіонах. Руф Ефеський, римський лікар, виявив пахвові, пахвинні та мезентеріальні лімфатичні вузли, а також тимус у I - II ст. н. е. Перша згадка про лімфатичні судини була у III ст. до н. е. Герофілом, грецьким анатомом, який жив в Олександрії. Олександрійська школа здійснила великий внесок у вивчення лімфатичної системи, що випливає з праць Галена, хоча питання про те, чи було описано структури насправді лімфатичними судинами, все ще дискутується. Еразістрат, під час розтину молочного ягнятка показав, що черевні артерії заповнюються молоком. Можливо, це перше неправильно витлумачене дослідження мезентеріальних лімфатичних судин. На основі перших спостережень, здійснених середньовічним арабським анатомом Ібн-Аль-Нафісом, іспанським вченим і теологом Мігелем Серветом та італійським анатомом Реальдо Коломбо, які описали легеневий кровообіг, і Андреа Чезальпіно, який вперше ввів термін "циркуляція" щодо серцево-судинної системи, встановлено базові закономірності будови лімфатичної системи. У середині ХVI ст. Габріеле Фалоппіо (досліджувач маткових труб) описав лімфатичні судини. На основі всіх цих відкриттів італійський хірург і анатом Джованні Гульєльмо Ріва був першим, хто представив графічне зображення лімфатичної системи на двох із своїх чотирьох картин маслом, які нині зберігаються в Академії історії "Arte Sanitaria" в Римі.