Проаналізовано генологічні джерела поезії київських митців-неокласиків О.Бургардта, М.Драй-Хмари, М.Зерова, М.Рильського, П.Филиповича. Проведено паралелі між двома феноменами класицистичного типу: українською неокласикою та античним класицизмом. Визначено типологічні сходження в літературно-мистецькому житті Риму "золотого віку" Августа II (I ст. до н.е. - I ст. н.е.) та України 1920-х рр. періоду "розстріляного Відродження", розглянуто основні аспекти естетико-поетологічної спадкоємності. Проаналізовано проблему трансформації в оригінальній поезії неокласиків таких античних жанрів, як елегія, епіграма, ідилія та жанрів панегіричної типології. Визначено та досліджено основні напрямки трансформації жанрів античної лірики: стилізацію (оду); карнавально-сміхову стилізацію та пародію (епітафію, елегію); наслідування (епіталаму, сколій, мім, буколіку); архаїзуючі інновації - суміщення античної жанрової домінанти з "молодшими" жанрами сонета (у випадку елегії) та сонетоїда (епіграми); інтерсеміотичну інтерпретацію жанрів - включення нелітературних дискурсів (архітектурного, скульптурного) у текст літературного твору (екфрасис).

Проаналізовано генологічні джерела поезії київських митців-неокласиків О. Бургардта (Юрія Клена), М. Драй-Хмари, М. Зерова, М. Рильського, П. Филиповича. Проведено паралелі між двома феноменами класицистичного типу - українською неокласикою та античним класицизмом. Розглянуто роль традиційних сюжетно-образних і жанрово-строфічних структур у неокласичній поетиці. Проаналізовано трансформацію в оригінальній поезії неокласиків таких античних жанрів, як елегія, епіграма, ідилія та жанри панегіричної типології за такими напрямками, як стилізація, карнавально-сміхова стилізація та пародіювання, наслідування, архаїзуючі інновації, інтерсеміотична інтерпретація жанрів.

Проанализированы генологические источники поэзии киевских художников-неоклассиков О. Бургардта (Юрия Клена), М. Драй-Хмары, Н. Зерова, М. Рыльского, П. Филиповича. Проведены параллели между двумя феноменами классицистического типа - украинской неоклассикой и античным классицизмом. Рассмотрена роль традиционных сюжетно-образных и жанрово-строфических структур в неоклассическй поэтике. Проанализирована трансформация в оригинальной поэзии неоклассиков таких античных жанров, як элегия, эпиграмма, идилия и жанры панегирической типологии по таким направлениям, как стилизация, карнавально-смеховая стилизация и пародирование, наследование, архаизирующие инновации, интерсемиотическая интерпретация жанров.

Розглянуто інтертекстуальність як важливу жанротвірну стратегію та стилетвірний чинник сучасного публіцистичного дискурсу на прикладі есе О. Ірванця та А. Ткачова. Інтертекстуальність виступає жанротвірним фактором постмодерної есеїстики поруч з асоціативно-інтерпретативною основою, суб'єктивністю та художньо-філософським осмисленням дійсності. У дослідженні проаналізовано випадки власне інтертекстуальності (цитати, алюзії та трансформації, перифрази), паратекстуальні засоби і цитатні заголовки й епіграфи, а також випадки архітекстуальності у публіцистиці авторів.

Розглянуто один з аспектів реалізації виховної функції ЗМІ, зокрема механізми формування морально-духовних цінностей читачів засобами молодіжної журнальної періодики. На прикладі журналу для молоді "Отрок.UA" простежено механізми духовно-виховного впливу преси на таких рівнях, як проблемно-тематичні та концептуальні домінанти (проаналізовано церковно-історичну, краєзнавчу, морально-суспільну, морально-філософську, літературно-митецьку проблематику видання), жанрова структура, авторський колектив, особливості графічного оформлення.

Проаналізовано специфіку та засоби відображення музичного життя в сучасній українській масовій пресі на прикладі Інтернет-видання segodnya.ua. Узагальнено погляди науковців на музичний дискурс, його структуру та особливості. Досліджено проблемні, концептуальні, жанрово-стилістичні, інтердискурсивні, мультимедійні особливості музичних медіа-текстів. Відповідно до п'ятивимірної структури музичного дискурсу виділено групи Інтернет-публікацій на музичну тематику. Зафіксовано якісно новий статус культури, коли відбувається постійне зростання рівня медійності музичного життя та його представників.

Роботу присвячено новітньому феномену адвокаційної журналістики. З огляду на недослідженість у журналістському науковому дискурсі, відсутність дефініції терміна, невизначеність характерних особливостей та умов вдалого функціонування тема є актуальною. Розглянуто праці зарубіжних і українських журналістикознавців, проаналізовано медіадіяльність зарубіжних журналістів, сформульовано систематизовану концепцію журналістики як адвокації. Як визначальні характеристики розкрито методи, функції, тематику, принципи взаємодії з героєм та жанрові параметри адвокаційної медіадіяльності. Визначено такі методи роботи адвокаційного журналіста, як актуалізація проблем, надання інформації, розслідування, висловлювання альтернативного погляду на проблеми, "людські історії", прогнозування. Виявлено, що тематика охоплює нагальні проблеми: бідність, нерівність, корупція, народжуваність, урбанізація, релігійність. До функціональних характеристик зараховано зображення злободенних аспектів повсякденного життя, розвиток громадянських якостей особистості, відстоювання прав людини, формування діяльно-позитивних установок, розв'язання практичних завдань і проблемних ситуацій. Наведені приклади правозахисних медіатекстів зарубіжного виробництва надають підстави стверджувати, що адвокаційна журналістика початку XXI ст. являє собою багатовекторний, політематичний, поліфункціональний метажанр. Завдяки широкому проблемно-тематичному охопленню, гуманістичному пафосу журналісти-правозахисники сьогодні не просто констатують факти й інформують національну або глобальну громадськість про невиліковні соціальні хвороби, а всебічно розглядають їх етіологію та сучасний стан, стимулюють законодавчу, інституційну й громадську діяльність з урегулювання актуальних проблем людства, мобілізують соціум у пошуку шляхів їх вирішення.