Визначено жанрово-типологічні особливості мемуарного жанру щоденника у літературному процесі другої половини XX - початку XXI ст., виявлено його модифікаційні зміни. Вперше предметом спеціального дослідження обрано публіцистичні та белетристичні елементи, досліджено їх взаємозв'язок у структурі щоденника, розкрито його жанрову неоднорідність. Осмислено філософські засади й образно-символічну систему щоденників українських письменників на межі тисячоліть. Проаналізовано зворотний вплив жанру щоденника на белетристику кінця XX - початку XXI ст. На підставі результатів наукового дослідження зроблено висновок про повноцінне функціонування у літературному процесі трьох модифікацій щоденника: фактографічного (О.Гончара, О.Забужко, Р.Іваничука, Ю.Луцького, В.Стуса, Л.Танюка, Г.Тютюнника), белетризованого (В.Медведя, К.Москальця, П.Сороки) та белетристичного (щоденник-містифікація П.Сороки, щоденникова форма у творах С.Андрухович, Н.Мориквас, Т.Прохаська), зроблено їх компаративний аналіз. Розглянуто специфіку вираження авторської свідомості в текстах відповідно до трьох модифікацій щоденника, виокремлено основні тенденції розвитку даного мемуарного жанру.

Наведено результати дослідження жанрово-типологічних особливостей жанру щоденника у літературному процесі другої половини XX - початку XXI ст. Уточнено теоретичну модель жанру щоденника. Поаналізовано модифікаційні зміни, філософські засади й образно-символічну систему щоденників на межі тисячоліть. Розглянуто зворотний вплив жанру щоденника на белетристику.

Викладено особливості та види ділового спілкування. Подано інформацію про труднощі, бар'єри та деформації у спілкуванні. Увагу приділено питанню мовленнєвого етикету у професійній комунікації. Розкрито поняття міжкультурної комунікації. Розглянуто конкретні та неконкретні засоби у суперечці.

Досліджено роль фольклорних образів-символівув текстовій організації листів Т. Шевченка. Інтенційність автора епістолярію досліджено через декодизацію основних концептів і символів епістолярного письма, а також через асоціативні ланцюжки тексту.

Досліджено різні відтінки любові в епістолярію О. Кобилянської, зокрема любов тілесну й любов духовну. Увагу зосереджено на листуванні письменниці з О. Маковеєм. Лист розглянуто як самостійний немаргінальний жанр мемуарної літератури, що відкриває нові інтимні грані творчої особистості. Дослідження здійснено на основі контекстуального, концептуального та символічного аналізу інтимного епістолярію письменниці.

Досліджено образ Ольги Кобилянської в інтимних листах представника "Молодої музи" Остапа Луцького крізь призму концепту "Я - Інший". Окреслено визначені Луцьким роль і місце письменниці в українському літературному каноні та її вплив на формування світоглядно-мистецької позиції О. Луцького.

Досліджено художній потенціал та жанрово-стильові особливості інтимного епістолярію українських письменників другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Проаналізовано різновиди художньої та естетично-світоглядної систем адресантів зазначеного періоду. Розглянуто наратологічні моделі любовного епістолярного діалогу на матеріалі опублікованого листування Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, М. Костомарова, І. Франка, О. Кобилянської, О. Маковея, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, В. Винниченка, А. Кримського, Б. Грінченка, О. Луцького та інших письменників у всіх його жанрових різновидах. Описано специфіку інтимного листа й визначено його роль і функції в літературному процесі зазначеного періоду.

На підставі архетипного аналізу досліджено архетип Великої Матері в епістолярній творчості В. Стефаника. Проведений аналіз епістолярних текстів надав можливість встановити, що матір була для письменника носієм певного первісного знання, народних вірувань і звичаїв. Сильна батьківська воля в епістолярію В. Стефаника протиставляється жертовній любові матері. Автор листів часто співвідносить образ матері з певним релігійним каноном, а також супроводжує його описом певного ритуалу, що є однією з антрибутивних ознак архетипу як ментальної константи.

Досліджено художню концепцію жінки в інтимних листах українських письменників-романтиків, зокрема, в епістолярію Т. Шевченка, П. Куліша і М. Костомарова. Визначено біографічні та літературно-естетичні передумови міфологізації жінки в любовних посланнях романтиків, виокремлено семантичні зв'язки міфологізованого образу жінки з документальними образами листа та проблемно-тематичним рівнем епістолярного тексту.

Досліджено національні особливості мовленнєвого етикету межі XIX - XX ст. на основі епістолярію українських письменників окресленого періоду. Проаналізовано словесні форми ввічливості та епістолярні звертання як основні складові встановлення комунікативного контакту і як емоційні індикатори тональності листа; окреслено національну своєрідність епістолярних звертань. Дослідження здійснено на основі листів О. Кобилянської, Л. Українки, В. Стефаника, М. Коцюбинського та В. Винниченка.

Досліджено наративні особливості опосередкованого епістолярного діалогу двох найяскравіших представниць української модерної літератури, проаналізовано проблему розмежування біографічного автора, автора в тексті листа і наратора епістолярного тексту. З'ясовано, що епістолярний діалог Л. Українки з О. Кобилянською став новим для української літератури вербальним простором вивільнення жіночої енергії, сублімованої в особливу жіночу нарацію, простором для глибокого самоаналізу епістолярних комунікантів, артикуляції і транслювання власного біографічного досвіду.

Досліджено наративні особливості опосередкованого епістолярного діалогу двох найяскравіших представниць української модерної літератури; проаналізовано проблему розмежування біографічного автора, автора в тексті листа і наратора епістолярного тексту. З'ясовано, що епістолярний діалог Л. Українки з О. Кобилянською став новим для української літератури вербальним простором вивільнення жіночої енергії, сублімованої в особливу жіночу нарацію, простором для глибокого самоаналізу епістолярних комунікантів, артикуляції та транслювання власного біографічного досвіду.

Розглянуто проблему формування професійної мовленнєвої компетентності студентів-іноземців медичних спеціальностей у процесі вивчення ними української мови. Ефективність такого навчання найбільшою мірою залежить від цілеспрямованого та послідовного врахування перспективи розвитку професійно зорієнтованого мовлення у структурі навчального матеріалу підручників з дисципліни "Українська мова як іноземна". Аналіз наявних в освітньому просторі України підручників і посібників з української мови для студентів-іноземців переконує, що вони не завжди відповідають сучасним методичним концепціям і не повною мірою задовольняють освітній запит щодо наскрізної професійної спрямованості комунікативного матеріалу. Зазначену прогалину покликаний заповнити у сфері закладів вищої освіти МОЗ України т.зв. міжкафедральний підручник з української мови як іноземної, підготовлений авторським колективом однопрофільних кафедр з ініціативи опорної кафедри мовознавства Івано-Франківського національного медичного університету та наданий до друку у видавництво "Медицина". Проаналізовано основні концептуальні вектори, методичні підходи та структуру викладу матеріалу в новому підручнику з "Української мови як іноземної" для студентів закладів вищої освіти МОЗ України. Визначено, що пріоритетним завданням укладання підручника стало формування в іноземних студентів-медиків комунікативної, лінгвістичної, соціокультурної та передусім професійно зорієнтованої компетентностей, що забезпечать уміння ефективно використовувати українську мову в різноманітних ситуаціях навчально-побутового та фахового спілкування. У процесі підготовки підручника авторський колектив визначив одними з основних комунікативно-діяльнісний і компетентнісний підходи, що грунтуються на використанні змодельованих ситуацій задля розвитку мовленнєвих навичок майбутнього лікаря, зокрема ведення діалогу з пацієнтом. Послідовно в підручнику дотримано принцип системності при підготовці завдань з усіх чотирьох видів мовленнєвої діяльності (читання, письма, аудіювання, говоріння) та в розподілі лексичного і власне комунікативного матеріалу відповідно до профілю навчання, що засвідчує реалізацію принципу адаптації навчальних матеріалів до комунікативних потреб студентів-медиків.

Досліджено художні особливості та жанрово-стильові модифікації інтимного письменницького епістолярію другої половини XIX - початку XX ст., особливості концепцій любові, наратологічних моделей романтичного та модерного листів у типологічному зіставленні. Розглянуто взаємозв'язок інтимного листа з дискурсом художньої словесності означеного періоду, розкрито сутність і функції інтимного епістолярію в тогочасному літературному процесі. Додано низку нових штрихів до психопортретів митців другої половини XIX - початку XX ст. Розглянуто любовний лист крізь призму художнього мислення письменників, мовно-стильового діапазону й авторської свідомості. Всебічно проаналізовано епістолярну спадщину вітчизняних авторів у межах інтимного дискурсу, що грунтується на текстах любовного та дружнього епістолярію. В основу літературознавчого аналізу покладено опубліковане листування Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, М. Костомарова, І. Франка, О. Кобилянської, О. Маковея, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, В. Винниченка, А. Кримського, Б. Грінченка, О. Луцького та інших адресантів у всіх його жанрових різновидах. Досліджено специфіку інтимного листа, визначено його роль і функції в літературному процесі другої половини XIX - початку XX ст. Письменницький лист розглянуто під різними кутами зору: як психоаналітичний простір для втілення авторського "я" (лист як психотекст), як мегатекст, як его-текст, як вербальний спосіб відчуження та зближення епістолярних комунікантів, як діалог культур і трансляція світоглядів, як стилістична система самовираження. Досліджено системи жанрово-стильових модифікацій інтимного листа другої половини XIX - початку XX ст. як однієї з ознак метажанрової природи епістоли.

Мета роботи - дослідити типологію жіночих образів у британській літературі вікторіанської доби на прикладі роману британської письменниці Д. Остін, показати шляхи художнього втілення гендерних ролей у сюжетній канві тексту. Використано загальнонаукові та спеціальні літературознавчі методи. З загальнонаукових застосовано структурно-системний метод і метод класифікації, які надали змогу розглянути об'єкт дослідження як єдине ціле. Серед спеціальних літературознавчих методів використано порівняльно-типологічний (при типології жіночих образів роману); порівняльно-історичний і контекстуальний (задля дослідження традицій феміністичної критики та історико-культурного дискурсу британської літератури); описовий і структуралістський (при визначенні проблемно-тематичних гендерних домінант). Результати дослідження показали, що образ "нової жінки" в романі "Чуття і чутливість" Д. Остін був новаторським у багатьох сенсах. Цей образ можна вважати частково автобіографічним, адже в цьому читач може впізнати риси характеру самої письменниці, наділеної живим розумом, здоровим глуздом та аналітичним мисленням. Для Д. Остін було важливо показати еволюцію жінки в період боротьби за права жінок та виникнення ідеї емансипації жінки. Саме тому її новим ідеалом стає жінка мисляча; жінка, здатна управляти своїми емоціями та почуттями; жінка, здатна на глибокі почуття, але така, що не йде за першим покликом серця, а покладається на раціональне мислення. Новизна статті полягає в тому, що предметом окремого дослідження стали особливості реалізації в художньому тексті гендерної ідеології, визначено роль жіночої самоосвіти як основної характеристики образу "нової жінки" в романі "Sense and Sensibility"; окреслено шляхи гармонізації бінарних патріархально-матріархальних відносин на сюжетному й образному рівнях роману.