Висвітлено історію процесу становлення і розвитку теорії еліти у її взаємозв'язку з етосом влади, політики, культури, освіти, людини. Визначено еліту як чинник самоорганізації соціуму, фактори становлення еліти за умов постіндустріального суспільства. Розглянуто проблему авторитаризму й елітаризму в сучасній політології. Подано системно-типологічні характеристики авторитарного лідерства. Описано механізми легітимізації авторитарної влади, особливості конституційного забезпечення авторитарного типу лідерства. Розкрито значення концепту еліти у сучасний період. Наведено прогноз щодо майбутнього еліти за умов трансформації соціальних, національних, особистісних ідентичностей.

Досліджено проблему самоідентичності, визначено її роль у життєдіяльності людини. Розглянуто джерела формування концепції ідентичності, проаналізовано основні етапи становлення даної проблеми. Розкрито тенденції концептуалізації самоідентичності у класичній та некласичній філософії. Описано структуру самоідентичності та визначено її місце поряд із самосвідомістю. Показано значення самоідентичності у процесі становлення особистості. Досліджено проблеми самості, пам'яті, визнання у їх зв'язку з проблемою самоідентичності. Проаналізовано особливості становлення особистості й умови формування її власного "Я" під впливом суспільних викликів. Виявлено, що поряд з різноманітними набутими особистістю соціальними ідентичностями важливу роль в її становленні займає самоідентичність, яка відіграє роль внутрішнього стрижня особистості та втілює в життя можливість самореалізації.

Досліджено взаємозв'язок науки, освіти та інновації за умов інформаційного суспільства. Основні складові "трикутнику знань" розглянуто в соціоекономічному та антропологічному вимірах. Акцентовано увагу на проблемі інновації в перспективі розвитку креативно орієнтованої економіки.

Досліджено проблему "візуальної грамотності", яка набула актуальності в умовах "суспільства знань", обумовленого інформаційною революцією. За результатами аналізу сучасних методів навчання виокремлено переваги візуальної методики, заснованої на можливостях візуально-образного мислення. На її основі розроблено спеціальні стандарти візуальної грамотності, призначені для використання в академічних проектах і педагогічній практиці.

Досліджено характеристику і розуміння ролі візуального сприйняття в пізнавальній стратегії епохи Просвітництва. Аналізується співвідношення емпіричного і раціонального у реалізації мети досягнення істинного знання, виокремлюється натурфілософський підхід в аналізі зору. Показана роль метафори "світла" в становленні просвітницької ідеології та її зв'язок з наукою.

Досліджено проблему "візуальної культури" в контексті феноменологічних дискурсів Е. Гуссерля, М. Мерло-Понті, Ж.-П. Сартра. Показано "вихід" феноменологічної свідомості в світ життя людини, в поле досвіду тілесності, що дозволяє отримати справжнє бачення реальності. Здійснено аналіз проблеми "погляду" як умови розуміння просторово-темпоральної сутності об'єктивного світу та місця в ній власного "Я" стосовно "іншого".

Досліджено проблеми освіти в умовах цифрової соціалізації. Проаналізовано головні виклики, які постали перед сучасною освітою, а саме: проблема технологічного розриву між поколіннями учнів і вчителів, індивідуалізація освіти, інформаційний шум, гейміфікація, цифрова нерівність, розрив між візуальною та текстуальною культурами в освіті. Проаналізовано проблему формування стратегій навчання "цифрового покоління", світосприйняття якого формується в епоху розвитку цифрових технологій.

Досліджено "погляд" як окулярний концепт філософської візуалістики. Розглянуто поняття "regard" ("погляд") у французьких феноменологічних концепціях. Визначено взаємозв'язок "погляду" зпроблемою об'єктивації. Показано перехід від феноменологічного до соціокультурного розуміння "погляду" ("gaze") у контексті його переосмислення сучасною англосаксонською філософською традицією, де погляд постає не як феномен, а як візуальна метафора, що характеризує особливості взаємодії представників різних соціальних груп.

Розглянуто роль метафор у філософії. На відміну від риторичного значення метафори як фігури мови та мовного тропу, філософська метафора виступає як носій смислового значення філософської теорії. Розглянуто теорію концептуальних метафор Лакофа-Джонсона. Показані когнітивістські та аналітичні підходи до філософського аналізу метафор. Визначено, що філософія використовує метафоричну мову не тільки для формування засобів виразності: метафори становлять основу будь-якої метафізичної системи й утворюють її основу.

Досліджено генезу становлення візуального мислення в історії філософії. Актуальність проблеми обґрунтовано ствердженням інформаційного світу, домінанту якого становить сфера бачення і візуального сприйняття. Були виявлені особливості "візуального знання", "візуальної культури", "візуального досвіду", "візуального інтелекту", "візуальних студій". На цій підставі доведено необхідність дослідження історико-філософських передумов становлення візуальної проблематики як факту сучасного інтелектуального життя. Показано включення феномену візуального під час розвитку філософського мислення в античній, середньовічній і модерній філософії. Виявлено, що картезіанська позиція в епістемології Нового часу формує візуальні техніки пізнання, які дають змогу отримати максимум інформації для її подальшої ментальної "обробки" в розумі. У контексті раціонального методу метафора "світла" перетворюється в метафору "знання", яке стало смислом епохи Просвітництва. Еволюція генези візуального мислення виокремлює візуальні метафори, концепт "метафізики світла", "окулярцентризм" модерної філософії, "візуальну епістемологію". Історико-філософська реконструкція проблеми "зору" здійснюється у двох вимірах – лексикографічному (аналіз основних понять і категорій візуального дискурсу) і доксографічному (пошук візуальних ідей в генезі філософської думки від Античності до сучасності). Під час розвитку філософія створює візуальну термінологію, на основі чого формує власний "візуальний дискурс", у контексті якого відбувається становлення візуальної філософської лексики.