Індекс рубрикатора НБУВ: Х809(4Укр)32 + Х893.9(4Укр)-2

Рубрики:

Державне право окремих країн

Кримінальний процес окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто актуальні питання дистанційного кримінального провадження. Досліджено актуальні проблеми розмежування оперативно-розшукових дій та негласних слідчих дій. Визначено принцип публічності у кримінальному провадженні. Висвітлено актуальні проблеми адвокатської діяльності з надання безоплатної правової допомоги у кримінальному провадженні. Розкрито проблемні питання використання спеціальних знань у доказуванні прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою. Висвітлено особливості розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними групами. Розкрито актуальні питання судового провадження.

Видання є систематизованим зведенням про поняття, категорії, теорії та вчення криміналістики, судової експертизи та юридичної психології, їх окремі засоби, прийоми, методи та рекомендації. Розглянуто теоретико-методологічне підгрунтя наукових концепцій та практику реалізації криміналістичних, психологічних та експертних методів, методик і технологій. Наводено відомості про наукові та інші видання з криміналістики, судової експертизи та юридичної психології. Надано довідкові дані про відомих українських і зарубіжних учених.

Викладено загальнотеоретичні положення науки криміналістики та її розділів, криміналістичні засоби, прийоми і методи роботи із слідами злочинів і злочинців. Подано інформацію про обставини вчинення злочинних діянь, тактичні та методичні засади розслідування окремих видів злочинів. Значну увагу приділено криміналістичним поняттям й категоріям, тактиці слідчих (розшукових) дій, а також технологічному підходу до організації розслідування злочинів.

Кримінальне процесуальне законодавство України надає слідчому досить широкі процесуальні можливості, які потрібні для проведення ефективного досудового розслідування. При цьому в деяких випадках слідчий може застосовувати такі повноваження на власний розсуд. Однак такий розсуд слідчого не є абсолютним, адже він обмежений як правовими нормами, так і поведінкою інших учасників кримінального процесу Відповідно, розсуд слідчого досить тісно пов'язаний з його процесуальною самостійністю, яка також гарантується кримінальним процесуальним законодавством. Зазначено, що процесуальна самостійність і розсуд - поняття нетотожні, проте наявний міцний зв'язок між ними. З аналізу суті процесуальної самостійності слідчого можна зробити висновок, що розсуд розглядається як один із способів реалізації самостійності. Процесуальна самостійність слідчого розглядається як елемент процесуального статусу слідчого, що надає йому змогу ухвалювати юридично значущі рішення та визначати хід всього досудового розслідування (у межах, встановлених кримінальним процесуальним законодавством). Відповідно, процесуальна самостійність передбачає цілий комплекс повноважень слідчого, а не лише конкретне повноваження. Розсуд, у свою чергу, передбачає можливість ухвалення конкретного процесуального рішення (або вчинення конкретної процесуальної дії) в конкретній ситуації, обираючи з декількох альтернатив. Отже, процесуальна самостійність є поняттям ширшим, ніж розсуд слідчого. Процесуальна самостійність передбачає можливість обрати необхідну сукупність процесуальних дій, які нададуть змогу досягнути кінцевої мети розслідування. Розсуд, у свою чергу, стосується способу та методу проведення конкретної процесуальної дії. Зроблено висновок, що зв'язок між розсудом і процесуальною самостійністю слідчого не є одностороннім. Отже, незважаючи на те, що розсуд є механізмом реалізації процесуальної самостійності, власне обсяг розсуду і формує обсяг такої самостійності. Чим більше повноважень, за яких слідчий може застосовувати розсуд, тим ширшою є процесуальна самостійність такого слідчого.

Проаналізовано кримінальний процесуальний статус викривача. Автори констатують розбіжності між визначеннями викривача відповідно до профільного закону та КПК України. Науковці зазначають, що такі розбіжності у визначенні є досить логічними відносно завдань законодавчих актів, в яких їх закріплено. Викривач відповідно до ЗУ "Про запобігання корупції" може повідомляти про факти корупції, які далеко не завжди будуть підставою для початку здійснення кримінального провадження, адже не всі корупційні правопорушення є кримінальними правопорушеннями. Таким чином в ЗУ "Про запобігання корупції" надається перелік випадків, за яких така особа могла дізнатися про ймовірні факти корупції. В даному випадку некоректним буде вказувати на колізії у визначенні викривача у цих двох нормативно-правових актів, особливо враховуючи положення ч. 3 ст. 9 КПК України. Власне викривач в кримінальному провадженні - це особа, яка в першу чергу повідомляє про потенційне кримінальне правопорушення. На первинному етапі досудового розслідування велике значення відіграє саме оцінка відомостей та правильна кваліфікація кримінального правопорушення, яке, відповідно, повинно бути корупційним. В подальшому має оцінюватися достовірність та значення інформації викривача, можливості його залучення до окремих процесуальних дій, захист, подальша можлива винагорода тощо. Власне інформація про корупційне правопорушення та ступінь її достовірності значною мірою надають змогу розмежувати заявника від викривача. Зазначено, що законодавець виділяє наступні ключові ознаки викривача в кримінальному процесі: викривач може бути лише фізичною особою; викривач повинен бути переконаний, що інформація, якою він володіє, є достовірною; викривач повинен звернутися із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування. В той же час більш правильним буде формулювання окремої статті, в якій би надавався перелік прав та обов'язків викривача, що надало б змогу краще проаналізувати викривача як учасника кримінальних процесуальних правовідносин.