Досліджено специфіку екзегези Ієроніма Стридонського з метою виявлення його ісагогічних, герменевтичних та філологічних принципів і методів. Показано особливості впливу основних напрямів ранньохристиянської екзегези на блаженного Ієроніма в різні періоди його письменницької діяльності. Коментуючи Біблію, екзегет застосовував всі доступні на той час для нього знання, беручи до уваги історичний контекст, аналізуючи етимологію імен, географічних назв, пояснюючи особливості єврейських літер. У результаті аналізу текстів блаженного доведено, що він віддавав перевагу алегорії, не відкидаючи історичне підґрунтя тієї чи іншої розповіді або факту. При цьому наголошено, що автор Вульгати вважав найпершим критерієм тлумачення Священного Писання саме ж Священне Писання, а також відзначав надважливе значення духовного стану того, хто приступає та виконує справу пояснення Біблії. Вказано на важливість типологічного спрямування його екзегези. Лейтмотивом у кожній із праць блаженного виступає вказівка на відношення між Старим і Новим Завітом, які у своїй суті є одним цілісним Одкровенням. Найбільш виразно це проявляється у коментарях на пророчі місця із книг старозавітних пророків, оскільки саме у них найбільш конкретно виражений зв'язок між обома Завітами.