Виконано теоретичний аналіз форм співучасті, що закріплені в Кримінальному кодексі України 2001 р., в якому особливу увагу приділено дослідженню законодавчих норм про форми групової та організованої злочинності. Розглянуто окремі проблеми застосування кримінально-правових норм для кваліфікації злочинів, що вчинюються в співучасті. Внесено пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства.

Выполнен теоретический анализ форм соучастия, закрепленных в Уголовном Кодексе Украины 2001 года, в котором особое внимание уделено исследованию законодательных новелл о формах групповой и организованной преступности. Рассмотрены отдельные проблемы применения уголовно-правовых норм при квалификации преступлений, совершаемых в соучастии; внесены предложения по совершенствованию уголовного законодательства.

The theoretical analysis of the complicity forms fixed in the Criminal Code of Ukraine of 2001 in which the special attention is given research of legislative novelties about forms group and the organized crime is executed. Separate problems of application of criminal-rules of law are considered at qualification of the crimes made in partnership; offers on perfection of the criminal legislation are brought.

Вперше розглянуто становлення та подальший розвиток інституту співучасті у розкраданнях на підставі аналізу джерел вітчизняного кримінального права. Запропоновано класифікацію спільних дій залежно від їх характеру та обсягу, а також часу виконання у процесі вчинення розкрадань. Розвинуто наукові положення щодо кваліфікації групових злочинів. Аргументовано, що до розкрадань, вчинених за попередньою змовою групою осіб, слід відносити випадки спільного виконання та співучасть з розподілом ролей у процесі здійснення єдиного для групи злочинного наміру. Удосконалено загальне визначення злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб. Доведено, що попередня змова та попередня організованість як ознака організованої групи не тотожні поняття. Розглянуто поняття стійкості як об'єктивної ознаки організованої злочинної групи, під якою пропонується розуміти здатність групи до тривалого функціонування та успішної протидії заходам, вжитим правоохоронними органами з метою викриття групи та притягнення її учасників до кримінальної відповідальності. На відміну від позиції законодавця аргументовано висновок, що група може бути визнана організованою не тільки у випадках об'єднання для вчинення двох або більше злочинів, але навіть і одного злочину, якщо останній охоплюється поняттям злочинної діяльності. Наведено трактування поняття злочинної організації, чинне законодавче визначення якої не дає можливості для чіткого розмежування з організованою групою.