У сучасному суспільстві розвиток медичної науки та охорони здоров'я як соціального інституту тісно зв'язані з появою соціального феномена медикалізації. Актуальність всебічного вивчення медикалізації, що диктує сприймати людське життя як медичну проблему, людину - як пацієнта, а її тіло та свідомість - як об'єкти медичного контролю й регулювання [6, с. 10], стрімко зростає в умовах пандемії. Мета роботи - аналіз соціальних наслідків розширення медикалізації в умовах пандемії. Для реалізації даної мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання: - розкрити зміст процесу медикалізації у контексті бінарної опозиції "здоров'я / хвороба"; - вивчити рівність доступу соціальних груп до джерел підвищення добробуту та основних механізмів інтеграції в умовах пандемії. Методологія дослідження медикалізації як соціокультурного феномену виявляється в роботах М. Фуко. Методологія включає принципи історичності, компаративності, комплементарності. Результати дослідження. М. Фуко виділяє три історичні типи політичної влади, які притаманні західному світові - це суверенна влада, дисциплінарна влада і біовлада. Суверенна влада, на думку М. Фуко, бере початок від Середньовіччя і тримається на владі суверена через контроль людських ресурсів і використовує при цьому законодавство і державну систему права. Дисциплінарна влада стала головним інструментом капіталізму й індустріального суспільства, з'явившись в XVII - XVIII ст. Робота дисциплінарної влади якісно відрізнялася від суверенної влади. Суверенна влада дозволяла заснувати абсолютну владу, яка вимагає великих витрат, інтенсивне використання різних символів влади, її демонстрації. Біовлада, є останнім типом влади, серед тих, які націлені на управління людьми. У ході свого впровадження в європейське життя в другій половині XVIII століття, біовлада не виключає ні ті механізми, які працювали в епоху монархії, тобто теорію суверенітету і політико-юридичний дискурс, ні механіку дисциплінарної влади, яку вона, швидше, модифікує. Біовлада не тільки в хронологічному сенсі стала третьою стадією еволюції влади всередині західної цивілізації, а й третім й найглобальнішим рівнем управління людьми. Єї основна відмінність, яка й надає їй глобальність, полягає в тому, що якщо суверенна влада працювала з індивідом, яка підписала контракт (передача суверенітету), дисциплінарна влада із тілом людини, то біовлада - із соціальним тілом, тобто з населенням, "звернена до людини як живої істоти, людини-роду". Біовлада обмежує сферу прийняття рішень індивіда, що підкоряється нав'язаним з огляду безпеки для здоров'я дій, не вступаючи у відкритий, явно видимий, конфлікт. Даний конфлікт прихований і мається на увазі як протиріччя між діяльністю підпорядкованого суб'єкта, спрямованого на власне благо і уявленнями суб'єкта влади, що стосуються допустимого обсягу цієї діяльності. У найближчому майбутньому людству, очевидно, належить розробити певний загальний набір правил і обмежень. Криза, викликана спалахом COVID-19, зачепила практично всі сфери життя суспільства і всі верстви населення, але особливо згубною вона виявилася для представників найбільш уразливих соціальних груп.

У сучасному свiтi все частіше артикулюється нетрадиційне поняття спільноти, пов'язане з поняттям комунікації. Комунікація виявляється тієї сполучною тканиною, що об'єднує різних суб'єктів в єдину політичну спільноту. У цьому контексті публічна комунікація набуває особливої значущості як інструмент взаємодії та вирішення конфліктів, як підстава створення політичної спільноти. Мета роботи - аналіз специфіки існування публічної сфери, що формується в сучасних медіакомунікаціях. Для реалізації даної мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання: здійснити аналіз класичного уявлення публічної сфери як форми суспільно-політичної участі громадян; представити проведення публічної комунікації в практиках нових медіа. Методологія дослідження публічної комунікації закладена у працях таких дослідників, як Дж. Ролз, Ю. Габермас, Дж. Боман, Дж. Коен, А. Янг та ін. Вони застосовують комунікативний підхід до дослідження політичної сфери та процесів, які супроводжують позиціонування індивіда та соціальних груп у межах соціально-політичного поля. Результати дослідження. Нормативний ідеал публічної сфери у доробку І. Канта, Х. Арендт та Ю. Габермаса представлений як простір, де можливо відкрите вираження своєї думки, критика і дискусії. Це - простір плюральності думок, що унеможливлює монополізацію влади. Нарешті, це є простір, який забезпечує інклюзивність та рівність комунікантів. У публічній сфері постійно відбувається процес формування балансу інтересів різних суспільних акторів, тих вимог і підтримки, які вони готові надавати державним інститутам з метою вирішення значущих проблем публічної сфери. Практики неоліберальної модернізації в сучасному світі, постмодерністські тренди в політиці розмивають більш-менш точне визначення меж сфери діяльності державних інститутів та акторів громадянської сфери. Інтернет стає ареною протесту і громадянської мобілізації. Дослідники звертають увагу на нові форми медіаучасті громадян: підписання онлайн-петицій і онлайн-дискусії; вступ до ad-hoc групи в соціальних мережах; репости або розміщення посилань на матеріали з проблемних питань та ін. Дії в мережевих медіа, названі медійною активністю, сприяють поширенню інформації, підвищенню обізнаності із соціальних та політичних проблем. Багато з них є паростками активності, що зароджується онлайн і далі реалізується в офлайн (наприклад, краудсорсінг). Але існують цифрові форми активізму, які повністю реалізуються в інтернеті. Для реалізації таких практик розробляються спеціальні соціальні платформи і додатки, виникають спільноти так званих IT-волонтерів. Обговорення. Мережеві скептики заявляють, що соціальні мережі і блоги повели людство хибним шляхом: замість творчості та індивідуальності тут заохочуються поверхові судження, швидкість створення і споживання контенту на основі автоматизованих способів структурування інформації. Розвиток онлайнової присутності і он-лайн-спільнот вириває індивіда з реальних форм спільності, обмежує можливості в реальній соціальній взаємодії. Численнімережеві оптимісти, такі як К. Андерсон, Д. Тапскотт і К. Ширки, вважають, що медіа є ключовим елементом протестних рухів останніх років.

ХХI століття позначене проблемою протистояння двох світів. Один створений природою, інший - штучний світ, що утворився в результаті діяльності людини. Мета роботи - аналіз соціально-відповідального споживання як можливого варіанту подолання кризи, викликаної перетворенням технологій на один з визначальних факторів системних змін у сучасному суспільстві. Для реалізації даної мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання: проаналізувати сутність і місце соціальної відповідальності в системі суспільних відносин; розглянути сутність кризи природного-штучного з позиції теорії діалектики; показати взаємозв'язок споживацького способу життя та технократичного суспільства; оцінити перспективи використання соціально-відповідальних видів поведінки для подолання кризи природного-штучного. Методологія дослідження. Різноманітність світу техніки, що постійно оновлюється, її зв'язок із природними та соціальними проблемами вимагає звернення до філософського принципу взаємодоповнюваності. Результати дослідження. До ХХ століття формування штучного цілісного середовища призвело до дестабілізації/деградації природного середовища. Для впровадження принципів соціально-відповідального споживання у повсякденне життя необхідно докласти комплекс зусиль з боку держави, бізнесу та громадянського суспільства. Регулювання державою діяльності компаній має відбуватися на добровільній та обов'язковій основі за допомогою правового регулювання та розробки національних стандартів. З метою переходу бізнесу на стандарти соціально-відповідальної діяльності, необхідним видається підвищення стандартів в галузі виробництва та сфері надання послуг; перегляд бізнес-моделей та процесів виробництва із зверненням до переваг впровадження циркулярної економіки. Для громадянського суспільства під впливом соціальної реклами мають посилюватися антиспоживчі тренди. Обговорення. Зосередженість на прогресі не має зазнавати абсолютизації. Потрібна суспільно корисна мета-ціль, надзавдання, по відношенню до яких прогрес виступає засобом, знаряддям досягнення. Правильна формула - це "нове не заради нового", а "нове для суспільства". Висновки: процесуальність, гнучкість, проникнення в усі сфери людської діяльності сучасних технологій змінюють способи виробництва та способи споживання. Соціально-відповідальне споживання передбачає купівлю, використання та утилізацію продукції, виходячи з бажання споживача мінімізувати або усунути будь-які шкідливі наслідки його вибору і максимально благотворно впливати на суспільство. Соціально-відповідальне споживання комплексно формується шляхом підвищення рівня відповідальної поведінки держави, бізнесу та окремих осіб.

Для подолання деструктивних тенденцій сучасного світового розвитку та протидії новим викликам і загрозам необхідними є колективні зусилля щодо налагодження міжкультурного діалогу як ефективного інструменту переходу від техногенної цивілізації до нового типу цивілізаційного розвитку, третього стосовно традиціоналістського та техногенного (В. Стьопін). Для створення та проведення комунікативної практики діалогу особливого значення набуває вивчення новітньої лексики, її трансформації під впливом змін у суспільному житті. Інтерес до актуальної лексики, сприйнятливої до екстралінгвістичних факторів, призводить до того, що в медіа-просторі створюються різні проєкти та соціолінгвістичні рейтинги. Мета статті - aналіз соціолінгвістичного проєкту "Слово року", що відображає найважливіші суспільні явища, з метою розробки концептуальних підходів до розвитку міжцивілізаційного діалогу. Для реалізації даної мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання: назвати головні виклики та загрози 21-го століття, які мають комплексну економічну, соціокультурну та політичну природу; розглянути лексичні одиниці, які увійшли до списку рейтингів "Слово року", як джерело відомостей про міжцивілізаційні виклики в глобалізованому світі; оцінити можливість використання відомостей про неологічну лексику з метою формування моделі міжкультурного діалогу. Методологія дослідження спирається на дискурсивний та структурний аналіз, а також на елементи соціолінгвістичного та статистичного аналізу. Цивілізація як особливий соціальний організм, що характеризується специфікою його взаємодії з природою, особливостями соціальних зв'язків, передбачає особливий тип культури, завдяки якому відтворюється. Загострення глобальних криз, породжених техногенною цивілізацією, порушує питання про перехід до нового типу цивілізаційного розвитку. Будь-який новий тип цивілізаційного розвитку потребує вироблення нових цінностей, нових світоглядних орієнтирів. Градус суспільного інтересу та значущості інформаційного приводу допомагає визначити слово, що отримало статус ключового. За характером лексики ключовими словами стають: загальновживані слова, що актуалізувалися під впливом екстралінгвістичних факторів; неологізми, що виникли під впливом суспільно-політичних подій, технологічних, соціальних, культурних змін, а також авторські неологізми. Проєкти не лише повідомляють про суспільну думку, а й творять її (Ж. Бодрійяр). Висновки: соціолінгвістичні проєкти "Слово року" мають об'єктивну та суб'єктивну складову. З одного боку, до списку головних "Слів року" потрапляють актуальні слова з об'єктивних причин екстралінгвістичного характеру, з іншого боку, у списках "Слів року" широко представлена лексика, що відображає суб'єктивні установки певної соціальної групи, марковані за оцінною шкалою. Слова року доцільно враховувати при побудові міжкультурного діалогу, оскільки вони не лише фіксують ставлення суспільства до теми, що обговорюється, а й дозволяють залишатися "в тренді" шляхом активізації аксіологічних пріоритетів сучасників.