Вперше представлено художню прозу В.В.Розанова в оповідно-жанровому аспекті як концептуальну цілісність, сформовану на основі єдиних світоглядних домінант. Проаналізовано роль поведінкового тексту як втілення провідних естетико-світоглядних тенденцій, виявлено логіку становлення і зміст розановської книги як жанру. Досліджено структуру суб'єктної організації "Уединенного" та "Опавших листьев" як амбівалентної єдності різноспрямованих оповідних стратегій. Показано значення релятивності та "розпилення" образу "я" як естетико-світоглядної настанови у зміні культурних парадигм межі XIX - XX ст. Проаналізовано систему мотивів, що організує структурно-концептуальну цілісність книги. З'ясовано значення міфопоетичного аспекту у формуванні поетики твору. Зазначено, що компоненти лейтмотиву свідчать про існування в художньому тексті деяких глибинних смислових шарів, що сягають до архетипічних смислів і ситуацій.

Рассмотрено жизненный и творческий путь А. С. Пушкина, М. Ю. Лермонтова, Н. В. Гоголя. Исследовано социально-психологическую прозу второй половины ХІХ в. Ф. М. Достоевского, Л. Н. Толстого. Определены понятие о философском морально-психологическом романе, полифонизм авторов, а также отмечено поэзию середины ХІХ в.