Показано співвідношення естетичних категорій "прекрасного" та "потворного", "трагічного" та "комічного" з найдавніших часів до сьогодення. Розкрито сутність полікатегоріальності сучасної естетичної науки. Розглянуто комедію як жанр мистецтва.

Показаны соотношения эстетических категорий "прекрасного" и "уродливого", "трагического" и "комического" с древнейших времен до настоящего времени. Раскрыта сущность поликатегориальности современной эстетической науки. Рассмотрена комедия как жанр искусства.

Зазначено, що краса за своєю природою відноситься до абсолютних цінностей, оскільки вона є незнищенною, універсально притаманною людському буттю стосовно вищих (вершинних) його ознак. Відтворено динаміку руху та трансформацію понять "краса" - "цінність" - "абсолют" в історико-естетичному аспекті. В онтологічному аспекті красу розглянуто як абсолют, тобто одиницю виміру цінності, яка ідентична з власною сутністю. У гносеологічному аспекті відтворено динаміку краси, акцентовану на виключності її значущості в системі ціннісних орієнтацій. У аксіологічному аспекті виявлено зміну не лише методу аналізу краси як символу вищої цінності, але й зміну сфери ціннісних процесів (пріоритетів): космологічних - теократичних - антропологічних - панестетичних.

Проаналізовано проблему "присутності" та "відсутності" людини в культурно-цивілізаційному просторі сучасності. Розглянуто українську специфіку суб'єктивації людини в епоху постмодерну. Охарактеризовано кризу людини "інформаційного суспільства". Висвітлено особистість в контексті ідей діалогічних традицій. Приділено увагу феномену поліфуркації. Простежено еволюцію ціннісних орієнтацій сучасної української молоді за умов соціокультурних змін. Обгрунтовано концептуальні форми рецепції взаємодії художнього та соціального прогресу в сучасному цивілізаційному розвитку. Досліджено виховний процес та формування естетичних цінностей молоді в українському культурному дискурсі в період глобалізації та інформаційної революції. З'ясовано трофічні ідеали сучасної бюрократії. Надано характеристику мовної стихії людського світу.

Проаналізовано механізми впливу економічних, соціально-політичних чинників на святкову культуру, що дозволяє досліджувати фестивацію в повсякденно-рефлексивних площинах "культурного - політичного - економічного" співвідношень. З'ясовано, що культура гламуру (глем-культура) естетизує споживання і замкнена на собі, виступаючи при цьому достатньо м'якою формою моделі естетизації, при якій тебе не примушують, а приваблюють.

Розглянуто феномен сучасної святкової культури в контексті артизації, тотальної естетизації суспільного життя, що вимагає теоретичного, культурологічного, філософського обгрунтувань тенденцій розвитку даного феномена. Проаналізовано синтез чуттєвої, образної та рефлективної реальностей як гармонізуюючого принципу культуротворення, що дозволяє розглядати фестивацію як моделюючу чи конструюючу систему. Фестивація культуротворчості посідає місце своєрідної моделюючої системи, найбільш здатної до перетворення сучасного культурного простору в артизаційний. Доведено, що фестивація виступає стратегією комунікативного дискурсу сучасної культури, шо синтезує складові сценічного, артистичного, комунікативного, тобто зорієнтованого на презентацію інформації, зокрема, медійної. Дана тенденція проявляється в медіапрактиках політичного, інформаційного, видовищного характеру, модифікуючись відповідно до власних телеологічних інтересів та трансформуючись у засіб їх досягнення. Виявлено, що фестивація як артизація є унікальною ареною можливості перевтілювати власну природу та протиставляти власну сутність мінливому часопростору світобудови. По-друге, фестиваційний процес культуротворчості онтологічно влючає артизацію як необхідну присутність у бутті свята, водночас, утримуючи при цьому діалектичну природу відмежованості від нього "масками" як проекціями принципово іншого та мінливого Я. Зрештою, фестивність постає моделюючим феноменом, в якій інтегруються форми політичного, інформаційного, видовищного характеру, модифікуючись відповідно до інтересів та трансформуючись на засіб їх досягнення, виявляючи при цьому повну готовність грати разом з постановниками сучасних подій.

Досліджено феномен фестивації як некласичної моделі сьогочасної святкової культури. Враховуючи досвід концептуалізації свята, увага акцентується на категоризації та диференціації основних смислових елементів і дискурсів, а саме, фестивації як процесу тотального освятковування дійсності, що технологізується, прагматизується, перетворюється на гіперфестивну реальність комунікативної поведінки, своєрідне одивнення дійсності. Виявлено, що виникає гіперфестивна реальність, яка конструюється надлишковістю художних та технічних засобів і прийомів, технік візуалізацій, ідеологій, політик, що формуються у віртуальній, гібридно-презентаційній моделях інформації. Узагальнено, що стратегія апропріації свята та трансформації його в бік фестивації відбувалася шляхом залучення запозичених культурних індустрій як схвальних практик, які в глобалізаційній моделі (як домінуючій) здатні використовуватися поза межами власного культурного контексту.

Дослідження присвячене аналізу ритуальної та ігрової домінанти щодо феноменів свята й фестивації у сучасному культуротворчому просторі. Ритуал та гра є неперебутніми імперативами, що існували впродовж всієї історії людства. Проаналізовано, що фестивація як інновація в культурі виникає як своєрідна гра смислами і значеннями, відтак, актуалізується спроба виявити модель її подальшої еволюції. Виявлено, що свято - це часовий відрізок, який постає подією, що виходить за межі повсякденності, де утримується зв'язок сакрального і профанного світів, смислів, які б поєднували в єдиній дії всіх учасників події, відповідно, фестивація - сучасне свято, основою якої є сама повсякденність. Доведено, що фестивація в сучасній культурі постає ритуалізованим перформансом.

Монографія присвячена дослідженню феномену фестивації як некласичної моделі святкової культури. Враховуючи досвід концептуалізації свята, у монографічному дослідженні запроваджено експлікацію понять «фестивація», «гіперфестивність», «Ноmо Festivus», «артистократ» як категоріальних нововведень щодо предмета дослідження у межах культуротворчої парадигми. Увагу акцентовано на категоризації та диференціації основних смислових елементів і дискурсів, а саме, фестивації як процесу тотального освятковування дійсності, що технологізується, прагматизується, перетворюється на гіперфестивну реальність комунікативної поведінки, своєрідне одивнення дійсності. Звідси, виникає гіперфестивна реальність, яку підживлює надлишковість художних та технічних засобів і прийомів, технік візуалізацій, що формуються у віртуальній, гібридно-презентаційній моделях інформації. Стратегія апропріації свята та трансформації його в бік фестивації відбувалася шляхом залучення запозичених культурних індустрій як схвальних практик, які в глобалізаційній моделі (як домінуючій) здатні використовуватися поза межами власного культурного контексту.