Висвітлено історію та етапи становлення, структуру, основні наукові напрямки та досягнення Криворізького ботанічного саду в галузі інтродукції, збереження біорізноманіття рослин та рекультивації земель Криворізького залізорудного басейну. Наведено відомості про колекційні фонди саду.

Освещены история и этапы становления, структура, основные научные направления и достижения Криворожского ботанического сада в области интродукции, сохранения биоразнообразия растений и рекультивации земель Криворожского железорудного бассейна. Приведены сведения о коллекционных фондах сада.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е522.912.25*806.3*801.4

Рубрики:

Poales Poaceae (Gramineae) Злакові

Шифр НБУВ: Ж25189 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Е522.927.17 Oro*33

Рубрики:

Scrophulariales

Шифр НБУВ: Ж22024 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Method of iron-ore dump biological recultivation by creation of steady multicomponent grassy communities similar to natural steppe biogeocenotical structures was developed. The models offescue-feather-mixed grass communities for different types of dumps are presented. The biotechnology of recultivation is suggested.

Узагальнена інформація про поширення, ценотичну приуроченість, екологічні та біологічні особливості занесеного до Червоної книги України Astragalus ponticus. Сучасний ареал A. ponticus охоплює степові та лісостепові райони Циркумбореальної, Середземноморської та Ірано-Туранської флористичних областей. Розкрито особливості географічного поширення у кожній з країн. В Україні існує два центри поширення A. ponticus. Перший - пов'язаний з степовими р-нами Придніпровської височини та Причорноморської низовини. Другий - знаходиться на південному узбережжі Криму. Наведена інформація про екологічну та ценотичну приуроченість. В Україні популяції A. ponticus локальні, малочисельні, нормальні, повночленні, з переважанням у віковому спектрі генеративних особин. Встановлена причина слабкого насіннєвого відновлення A. ponticus, яка криється у низькій насіннєвій продуктивності, що контролюється поширенням шкідників насіння.

За результатами власних флористичних досліджень, опрацювання гербарних фондів KW, KRW, CWU, YALT та за літературними даними наведено хорологію рідкісного ендемічного виду Koeleria moldavica в Україні та Республіці Молдова. Встановлено, що вид поширений ширше, ніж вважали раніше. Загалом ареал K. Moldavica охоплює степові райони Причорноморської низовини та лісостепові - південної частини Подільської височини. Наведена екологічна характеристика місцезростань виду. Встановлено приуроченість K. moldavica виключно до вапнякових відслонень переважно середньої течії Дністра, інгулу, інгульця та пониззя Дніпра, де вона росте на примітивних та бідних дерново-степових грунтах. На території України в нижній частині долини Дніпра відомо 5 місцезнаходжень виду, у долині інгульця та його притоки річки Висунь - 6, у долині інгулу - 5, в Одеській області - 4. На території Республіки Молдова в середній течії річки Дністер відомо загалом 12 місцезнаходжень, з них більшість зосереджена в околицях міста Рибниця та в басейні річки Ягорлик. Koeleria moldavica не утворює власної формації, зрідка виступає в ролі субдомінанта, а здебільшого - асектатора. Також вид є важливим компонентом багатьох асоціацій рідкісних формацій: Jurineeta brachycephalae, Stipeta capillatae, S. lessingianae, S. asperellae, S. ucrainicae, Botriochloeta ischaemi, Chamaecytiseta granitici, Elytrigieta stipifoliae, Galatelleta villosae або є одним із компонентів агломеративних угруповань на вапняках. Указано основні антропогенні та природні чинники, які призводять до скорочення чисельності популяцій виду. Для збереження популяцій K. moldavica пропонується створення нових природно-заповідних об'єктів в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях та включення виду до Червоної книги України.

Представлено результати активного експерименту в космосі з інжекцією пучків заряджених частинок (електронів та іонів ксенону), проведеного на станції "Інтеркосмос-25" і дочірньому субсупутнику "Магіон-3". Результати експерименту отримано в умовах, коли пучки частинок було інжектовано у протилежних напрямках відносно магнітного поля B0 таким чином, що електронна інжекція була напрямлена до Землі. Механізми пучкових нестійкостей розглянуто щодо збудження електростатичних і електромагнітних хвиль свистового діапазону при інжекції пучка електронів (~10 кеВ, 0,1 А) з борту "Інтеркосмос-25". Розвиток поперечної нестійкості на першому циклотронному резонансі призводить до збудження свистових хвиль, спрямованих назустріч потоку інжектованих електронів (від Землі). Об'єктом досліджень були збурені інжекцією потоки іоносферних електронів в широкому діапазоні енергій 27 еВ - 412 кеВ, зареєстровані за допомогою спектрометрів заряджених частинок на субсупутнику "Магіон-3". Тобто, взаємодія свистів з потоками іоносферних електронів була простимульована механізмами передачі енергії типу "частинка - хвиля - частинка". Числові результати розвитку нестійкостей розглянуто також у порівнянні зі значеннями основних параметрів теплової плазми, отриманими в різних точках простору на станції та субсупутнику. Збудження поздовжньої та поперечної пучкових нестійкостей неминуче призведе до їх конкуренції, що матиме вплив на результати експерименту. Дані стимульованих потоків іоносферних електронів дозволяють дослідити різноманітні ефекти взаємодії хвиля - частинка з урахуванням впливу швидкості росту поздовжньої нестійкості на кут збудження свистів та їх структуру. Такий підхід базується на результатах лабораторних експериментів щодо визначення діаграми спрямованості збуджених свистів для електричної дипольної антени та аналогії пучково-плазмового каналу з випромінювальною системою. Результати розглянутого активного експерименту підтверджують залежність швидкості росту поперечних хвиль від розвитку поздовжньої пучкової нестійкості.

Висвітлено дослідженя флори басейну р. Інгулець, її структурної організації та дослідженя популяцій ряду созофітів, виявлення основних тенденції змін флори під дією антропогенних факторів, розробку заходів з оптимізації охорони фітобіоти в регіоні. Встановлено видовий склад флори басейну Інгульця, що включає 1411 видів, які презентують 566 родів та 129 родин, і на цій основі підготовлено "Конспект флори басейну Інгульця". Визначено, що флора на досліджуваній території сформувалась під впливом як північного бореального центру, так і за безпосередньою участю південного древньосередземноморського, але на новітньому етапі зазнає суттєвого (24,4%) насичення адвентивними видами. Флора басейну має автохтонний степовий характер та зазнає впливу антропогенних чинників на її розвиток, при цьому пінічна частина зберегла риси бореального типу. Раритетна складова флори досліджуваного регіону налічує 292 види рідкісних і зникаючих видів рослин із 181 роду і 77 родин, із них до Червоної книги України включено 66 видів, Бернської конвенції — 6, списку CITES - 6, додатків Оселищної Директиви - 8, до охоронного списку Дніпропетровської обл. — 240, Кіровоградської — 96 видів, Миколаївської та Херсонської - по 25 видів. Провідними родинами раритетної фракції є родини Asteraceae та Fabaceae, у верхній частині басейну - Ranunculaceae та Orchidaceae. Серед созофітів флори басейну Інгульця переважають представники найбільш трансформованих степового та петрофітного флорокомплексів, внаслідок чого багато рідкісних видів перебувають під загрозою зникнення. Популяції созофітів належать до нормального повночленного типу і при незмінних умовах їх зростання не потребують додаткових заходів охорони. Основні фактори, що призводять до змін флори в басейні Інгульця під дією антропогенних чинників: знищення оселищ внаслідок гірничо-видобувної діяльності, розорювання степових ділянок, штучного заліснення природних урочищ, надмірного випасу худоби, створення каскадів ставків, використання інвазійно активних видів при формуванні лісосмуг тощо; синантропізація та адвентизація рослинного покриву. Виявлено критично низький (1,18% від загальної площі) рівень заповідання в регіоні. Основні шляхи оптимізації охорони рідкісних і зникаючих видів рослин у басейні Інгульця: розробка програми відновлення природних екосистем; створення нових об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ); збереження рідкісних і зникаючих видів у культурі, обмеження поширення інвазійних видів, заборона розорювання степових схилів під заліснення. Пасивні методи охорони в природних резерватах сприяють деструктивним процесам у рослинному покриві. Постмайнингові ділянки придатні для відновлення зональної природної рослинності, реінтродукції созофітів, при рекультивовані, що в подальшому стане основою створенням техногенних об'єктів ПЗФ.