Розроблено наукові підходи до побудови механізму формування асоційованих форм аграрного бізнесу (АФАБ) шляхом трансформації, об'єднання, інтеграції та кооперування особистих селянських господарств на підставі асоційованого членства, що забезпечить відповідні умови для їх розвитку у пореформений період і створить належне синергетичне середовище для формування великотоварних аграрних підприємств. Проведено оцінювання процесу становлення та розвитку АФАБ за умов аграрного сектора Львівщини. Розроблено механізм формування АФАБ шляхом трансформації, об'єднання, інтеграції та кооперування особистих селянських господарств на підставі асоційованого членства. Обгрунтовано напрями трансформації процесів сільскогосподарських підприємств у нові організаційно-правові форми аграрного виробництва та механізми їх реалізації. Розглянуто шляхи створення великотоварних аграрних підприємств асоційованого типу та формування обслуговуючих форм аграрного бізнесу.

На етапі формування постіндустріального суспільства актуалізувалася проблема втілення стратегії переходу до інтелектуально орієнтованої моделі економічного розвитку, комплексної модернізації соціально-економічної системи держави, що пояснюється необхідністю вироблення нових підходів до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в системі світового господарства. Мета роботи - обгрунтування теоретико-методологічних засад і розробка практичних рекомендацій щодо впровадження інституційно-інноваційних чинників технологічного розвитку в цілях забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в умовах глобальної інформатизації. Об'єктом дослідження є процес удосконалення державної політики забезпечення технологічного розвитку як основи конкурентоспроможності національного господарства. У процесі дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи: синтезу та системного аналізу, статистично-економічного аналізу, компаративний та індикативний методи, метод головних компонент, групувань, логічного аналізу, стратегічного менеджменту. Обгрунтовано дуальний вплив інноваційної діяльності та інституційних чинників на зміцнення конкурентоспроможності національної економіки; охарактеризовано передумови, обсяги та ефективність технологічного розвитку національного господарства держави; визначено обсяги, чинники та перешкоди інноваційної діяльності; здійснено структурно-функціональний аналіз ефективності системи державного регулювання технологічного розвитку економічного комплексу держави; визначено інституційно-правовий базис технологічного розвитку економіки; обгрунтовано організаційно-економічні засоби та напрями розвитку інфраструктури науково-дослідної й інноваційної діяльності. Перспективами подальших досліджень у даному напрямі є визначення низки інституційних та інноваційних тенденцій, що пов'язані із соціально-трудовими, демографічними, зовнішньоекономічними та іншими процесами, у міру реалізації яких здатні чинити вплив на темпи технологічного розвитку національної економічної системи.

Обгрунтовано стратегічну важливість формування пріоритетних галузей для національної економіки, згідно з чим країна має посилити конкурентні позиції, забезпечити соціально-економічний поступ, підвищити інноваційно-технологічну активність. Результати огляду наукових публікацій, де згадуються стратегічні або пріоритетні види економічної діяльності, дозволили краще систематизувати їх склад і структуру, виявити підходи до їх обрання за різних варіантів розвитку країни та її економіки. Можна знайти низку публікацій, де виокремлюються пріоритетні галузі не в цілому для національного господарства, а в окремих функціональних чи структурних сферах, напрямах та ін. Зроблено висновок про те, що апріорі давати визначення та формувати склад пріоритетних галузей економіки об'єктивно недоцільно та неправильно. Водночас при обгрунтуванні системи пріоритетних видів економічної діяльності потрібно дотримуватися принципу системності та комплексності, а також послідовності. Встановлено, що по мірі економічного зростання, зміни характеристик зовнішнього середовища, а також з урахуванням стратегічного бачення місця країни в системі міжнародного поділу праці має змінюватися також і бачення нових видів економічної діяльності, які будуть локомотивами зростання в майбутньому, але вже зараз потребують підготовки відповідних фахівців, розвитку інституційної інфраструктури та акумулювання ресурсного забезпечення. Сформовано класифікацію пріоритетних галузей національної економіки згідно з такими ознаками, як: галузева приналежність, сектори економіки, стратегічна зорієнтованість, глибина впливу, обрана модель економічного зростання, фактори економічного зростання, стадії економічного відтворення, інвестиційний потенціал. Розроблено логіко-структурний алгоритм ідентифікації пріоритетних галузей економіки, що враховує міру вертикальної інтеграції економічного поступу та рівень реалізації потенціалу економічного зростання країни. Встановлено, що до пріоритетних галузей економіки належать сектори, види економічної діяльності, галузі, їх інфраструктура та зв'язки між ними, розвиток яких на поточному етапі та в стратегічній перспективі забезпечує зміцнення конкурентних позицій національної економіки на внутрішньому та зовнішньому ринках, структурно збалансований сталий розвиток територій країни, реалізацію національних економічних і соціальних інтересів, створення умов для збереження цих позицій.

Визначено низку системних характеристик формування технологічної конкурентоспроможності національної економіки, які стосуються покращення якості інституційного середовища, посилення аспектів конкуренції, підвищення ефективності ресурсного забезпечення, розвитку інноваційної підприємницької діяльності. Побудовано схему формування технологічної конкурентоспроможності національної економіки, де виокремлено три послідовні етапи її встановлення в координатах постійного управлінського впливу інституційного середовища та сталого світового інноваційно-технологічного прогресу: акумулювання потенціалу інноваційно-технологічного розвитку національної економіки; реалізація потенціалу інноваційно-технологічного розвитку національної економіки; досягнення стану та здатності до технологічної конкурентоспроможності національної економіки. Наведено концептуальний підхід до визначення сутнісно-змістової, структурної характеристик і класифікаційних ознак технологічної конкурентоспроможності національної економіки. Запропоновано розглядати таку конкурентоспроможність національної економіки як виграшний стан технологічних конкурентних переваг національної економіки в конкретному часовому періоді, який, задля збереження рівноважного значення та здатності до конкуренції в умовах динамічного прогресу технологій, потребує сталого нарощення потенціалу інноваційно-технологічного зростання стратегічних галузей національного господарства та суспільства і забезпечується шляхом ефективного управлінського впливу комплексної системи інноваційно-інтегрованих структур.

Технологічна конкурентоспроможність економіки (КСЕ) є досить динамічним поняттям, що пов'язано зі стрімким зростанням сфер виробництва та реалізації інновацій і технологій, котрі все більше посилюють власну значущість у забезпеченні соціально-економічного розвитку держави. Вивчено еволюцію наукових підходів до трактування інноваційної інфраструктури (ІІС) через низку системних особливостей інституційного забезпечення технологічної КСЕ. Обгрунтовано змістове наповнення дефініцій "інфраструктура технологічної діяльності" та "технологічна інфраструктура". Досліджуючи розвиток ІІС в умовах ринкового функціонування національної економіки, визначено загальні властивості ІІС і ринкової інфраструктури. Зроблено висновок про пріоритетне значення ІІС у технологічному зростанні галузей національної економіки. Доведено, що до найбільш поширеного підходу трактування ІІС національної економіки варто віднести системно-функціональний підхід. Зроблено висновок, що більшість досліджень розкривають зміст функцій зазвичай ІІС і менше уваги приділяється функціям і завданням інфраструктури технологічної КНЕ. У контексті комплексного теоретичного визначення значення інфраструктури технологічної конкурентоспроможності національної економіки в інноваційно-технологічному зростанні національної економіки виділено основні функції (інноваційно-регенераційна, інвестиційно-стимулююча, забезпечувальна, трансформаційна, координаційна, ресурсно-акумуляційна, консолідаційна, процесно-стимулююча) та завдань, які вона покликана виконувати. Результати узагальнення наявних підходів надали змогу сформувати авторський підхід до трактування дефініції "інфраструктура технологічної конкурентоспроможності".