Розглянуто світову історико-філософську спадщину як складний і багатовимірний процес еволюції філософської рефлексії людства, становлення та розвиток різноманітних напрямів, течій, шкіл від стародавнього світу до сучасності. Історію філософії викладено відповідно до принципів парадигмального підходу, що поєднує в собі загальність та цілісність конкретно-історичного уявлення про реальність. Встановлено співвідношення філософії та історії філософії.

Рассмотрены мировое историко-философское наследие как сложный и многомерный процесс эволюции философской рефлексии человечества, становление и развитие разнообразных направлений, течений, школ от древнего мира до современности. История философии изложена соответственно принципам парадигмального подхода, соединяющего в себе общность и целостность конкретно-исторического представления о реальности. Установлено соотношение философии и истории философии.

Здійснено історико-філософський аналіз філософії історії Ф.В.Шеллінга. Досліджено витоки її формування. Визначено місце філософсько-істричних ідей у філософії Ф.В.Шеллінга. Доведено генетичну єдність філософсько-історичних поглядів мислителя раннього та пізнього періодів творчості. Проведено порівняльний аналіз філософії історії Ф.В.Шеллінга з філософсько-історичними ідеями І.Канта та філософіями історії Й.Г.Фіхте та Г.В.Ф.Гегеля. Виявлено основні шеллінгівські філософсько-історичні ідеї, які сприяли розвитку філософсько-історичної думки.

Проаналізовано світову історико-філософську спадщину як складний і багатовимірний процес еволюції філософської рефлексії людства. Висвітлено становлення та розвиток різноманітних напрямів, течій і шкіл від стародавнього періоду до сучасності на основі парадигмального підходу. Визначено співвідношення філософії та історії філософії. Розкрито релігійно-міфологічні витоки філософії в Індії та Китаї. Увагу приділено елінській, еліністично-римській, середньовічній філософії та філософії доби Відродження, філософії Нового часу XVI - XVIII ст., новій філософії ХІХ ст., сучасній світовій філософії, а також українській та російській філософії.

Розглянуто розвиток німецької філософії Нового часу - від доби німецького Просвітництва до філософії Л. Фоєрбаха. Висвітлено філософські погляди І. Канта, Й. Г Фіхте, Ф. В. Й. Шелінга, Г. В. Ф. Гегеля. Особливу увагу надано виявленню концептів формування конкретних філософських концепцій в німецькій філософії Нового часу, їх взаємозв'язкам, а також тому впливу, який мала німецька філософія досліджуваного періоду на подальший розвиток філософської думки. Виклад історії філософії здійснено на основі парадигмального підходу, що поєднує в собі загальність і цілісність конкретно-історичного уявлення про реальність, та є підставою виявалення загального в унікальному, завдаки чому є сенс говорити про цілісність історії філософії, зв'язок і спадковість між творчими зусиллями мислителів минулого та сучасного.

Розглянуто світову історико-філософську спадщину як складний і багатовимірний процес еволюції філософської рефлексії людства. Простежено становлення та розвиток різноманітних напрямів, течій і шкіл від стародавнього світу до сучасності. Історію філософії викладено відповідно до принципів парадигмального підходу, що поєднує в собі загальність і цілісність конкретно-історичного уявлення про реальність. Оригінально осмислено співвідношення філософії та її історії. Зазначено, що ідея прямолінійного прогресу не працює в історії людської думки взагалі, а в історії філософії тим більше. Філософія як думка про вічне має таку міру незалежності від часу, що здатна дійсно бути вічною. У модальності історії думки неминуче збереження лінії часу, до якої прив'язуються люди і системи, тому це необхідний атрибут підручника, за яким викладення знання не має втрачати історичний зміст філософії. У цьому її парадокс: Платон або Кант можуть виявитися в чомусь більш сучасними, ніж люди сьогодення. Відзначено світоглядне та загальнокультурне значення історії філософії.