Розкрито сутність, аспекти мотивації та питання практичної реалізації християнського аскетичного подвижництва, взірці духовної досконалості адептів самітництва, світоглядні пріоритети, морально-етичні ідеали, статутну регламентацію та функціональні прерогативи інституту чернецтва в пізньоантичному та ранньосередньовічному соціумі. Розглянуто процес формування, становлення, організації перших єреміторіїв та аскетеріїв на території Сходу та Заходу еллінізованої греко-римської цивілізації. Аскетичні ідеали, традиції та набутки чернечого руху в епоху Вселенських соборів визначили головні напрямки втілення новозавітної доктрини, пов'язаної з містичним богопізнанням і метексисом. Базовими елементами богопізнання у святоотечеській антропології стали праксис і феорія. В герменевтичному трактуванні вони набули есхатологічних рис і онтологічної довершеності. Аскетичний дискурс висвітлено шляхом аналізу корпусу патристичних творів, агіографічної літератури, соборних постанов і дидактичних опусів. Аскетичний чернечий досвід, виокремлений у самостійну буттєву категорію своїм онтологічним змістом і характером, є досвідом "подій трансцендування", які утворюють особливий онтологічний обрій (гомологічний сегмент) у бутті - "досвід усамітненого буття". Цей досвід аскетичного усамітнення стає (і простежується виділена тенденція) виразом первинної буттєвої настанови на переваги відлюдненого способу життя, домінуючою антропологічною орієнтацією, ракурсом екзальтованої пустельної анахорії.

Розглянуто особливості історичного та духовно-релігійного розвитку інституту християнського чернецтва, його структурно-організаційні засади та місіонерсько-проповідницьку практику в епоху Пізньої античності та Раннього середньовіччя. Вперше в українській історичній науці надано комплексну характеристику феномену чернечого аскетичного подвижництва. Досліджено сутнісні складові та морально-етичні пріоритети християнської самітницької ідеологеми. Проаналізовано значення антропологічного чинника у формуванні світоглядних орієнтирів початкового анахоретства. З'ясовано асоціальні витоки та коріння есхатологічної мотивації появи східного єремітства. Виявлено духовну специфіку культрегерської ролі чернечих спільнот у ранньосередньовічному соціумі.

Розглянуто історичні трансформації відносин Церкви і суспільства від пізньої Античності до зрілого Середньовіччя. Проаналізовано специфіку державно-церковних взаємин на українських землях у давньоруський період. Охарактеризовано основні вектори етноконфесійних відносин на українських землях ранньомодерної доби. Обгрунтовано толерантизаційні можливості етико-ціннісного ресурсу юдейської світоглядної традиції. З'ясовано аксіологічну значущість поваги до "Іншого" та толерантності в західноєвропейській філософії. Досліджено проблеми політичної ідентичності полікультурного регіону. Вивчено соціально-правові механізми врегулювання міжособистісних і міжконфесійних відносин.

Досліджено актуальну проблематику всесвітньої історії, історії релігії, етнології, археології. Вперше введено у науковий обіг маловідомі джерела, зокрема експедиційні матеріали науковців кафедри. Увагу приділено відомостям про половців у польських джерелах XI - XIV ст. Розглянуто соціальну базу англійської армії в роки Столітньої війни (1337 - 1453). Описано особливості православного церковно-релігійного життя на території Чернівецької області в 1944 - 1990 рр. Розглянуто символіку рослинного орнаменту в буковинському писанкарстві. Акцентовано на етнофестивалі як засобі збереження і пропагування традиційної культури (на прикладі Чернівецької та Закарпатської областей) тощо.