Розглянуто світову історико-філософську спадщину як складний і багатовимірний процес еволюції філософської рефлексії людства, становлення та розвиток різноманітних напрямів, течій, шкіл від стародавнього світу до сучасності. Історію філософії викладено відповідно до принципів парадигмального підходу, що поєднує в собі загальність та цілісність конкретно-історичного уявлення про реальність. Встановлено співвідношення філософії та історії філософії.

Рассмотрены мировое историко-философское наследие как сложный и многомерный процесс эволюции философской рефлексии человечества, становление и развитие разнообразных направлений, течений, школ от древнего мира до современности. История философии изложена соответственно принципам парадигмального подхода, соединяющего в себе общность и целостность конкретно-исторического представления о реальности. Установлено соотношение философии и истории философии.

Досліджено проблеми онтологічного статусу універсалій у філософії високої і пізньої класики, патристики та ранньої схоластики. На основі аналізу аксіом філософського світосприйняття в онтології античності і середньовіччя визначено один з вірогідних шляхів історико-філософської реконструкції поглядів тогочасних мислителів стосовно проблеми загального і одиничного. Встановлено, що розподіл представників ранньої схоластики на "реалістів" і "номіналістів" є недосконалою дослідницькою настановою і має умовний характер. Визначено ключові питання, що постали у дискусії з проблем універсалій в західній філософії XI - XII ст.

Проаналізовано світову історико-філософську спадщину як складний і багатовимірний процес еволюції філософської рефлексії людства. Висвітлено становлення та розвиток різноманітних напрямів, течій і шкіл від стародавнього періоду до сучасності на основі парадигмального підходу. Визначено співвідношення філософії та історії філософії. Розкрито релігійно-міфологічні витоки філософії в Індії та Китаї. Увагу приділено елінській, еліністично-римській, середньовічній філософії та філософії доби Відродження, філософії Нового часу XVI - XVIII ст., новій філософії ХІХ ст., сучасній світовій філософії, а також українській та російській філософії.

Розглянуто основні етапи історико-філософського розвитку від стародавніх Індії та Китаю до сьогодення, процес становлення різноманітних напрямків, течій і шкіл. Важливе місце приділено парадигмальному характеру історико-філософського знання. Вміщено близько 1 000 статей, які присвячені основним персоналіям, працям, напрямкам, що характеризують окремі історико-філософські періоди, а також базовим поняттям, необхідним для розуміння тих чи інших філософських систем, концепцій, теорій.

Розглянуто світову історико-філософську спадщину як складний і багатовимірний процес еволюції філософської рефлексії людства. Простежено становлення та розвиток різноманітних напрямів, течій і шкіл від стародавнього світу до сучасності. Історію філософії викладено відповідно до принципів парадигмального підходу, що поєднує в собі загальність і цілісність конкретно-історичного уявлення про реальність. Оригінально осмислено співвідношення філософії та її історії. Зазначено, що ідея прямолінійного прогресу не працює в історії людської думки взагалі, а в історії філософії тим більше. Філософія як думка про вічне має таку міру незалежності від часу, що здатна дійсно бути вічною. У модальності історії думки неминуче збереження лінії часу, до якої прив'язуються люди і системи, тому це необхідний атрибут підручника, за яким викладення знання не має втрачати історичний зміст філософії. У цьому її парадокс: Платон або Кант можуть виявитися в чомусь більш сучасними, ніж люди сьогодення. Відзначено світоглядне та загальнокультурне значення історії філософії.