Розглянуто методологічні аспекти історії становлення концепту "духовна цілісність особистості". Проаналізовано взаємодію внутрішніх і зовнішніх факторів становлення духовної цілісності людини. Визначено зміст поняття духовної цілісності особистості як її здатності протистояти природним і соціальним факторам і забезпечувати самовідновлення системи внутрішньоособистісних механізмів. Розроблено концептуальну модель становлення духовної цілісності особистості.

Рассмотрены методологические аспекты истории становления концепта "духовная целостность личности". Раскрыта сущность антропоциогенеза как процесса самораскрытия человека. Проанализировано взаимодействие внутренних и внешних факторов становления духовной целостности человека. Определено содержание понятия духовной целостности личности как ее способности противостоять природным и социальным факторам и обеспечивать самовосстановление системы внутриличностных механизмов. Разработана концептуальная модель самораскрытия человека в форме становления духовной целостности личности.

Запропоновано концепцію становлення духовної цілісності особистості як атрибуту саморозгортання людини. Духовну цілісніть людини розглянуто як її здатність протистояти природним і соціальним факторам та забезпечувати самовідтворення системи внутрішньоособистісних механізмів. Дану дефініцію визначено як коеволюційне самоструктурування особистості на засадах утримування впорядкованості її підструктур. Визначено наукові підходи та методологічну базу щодо характеристики духовної цілісності особистості. Проаналізовано її природні передумови, суть, зміст, структуру та рівні. Досліджено діалектику внутрішніх і зовнішніх факторів становлення духовної цілісності особистості за умов сучасного українського трансформаційного суспільства.

Висвітлено історію, предмет і призначення філософії. Розкрито інноваційні потужності філософського діалогу. Розглянуто різні масштаби даного діалогу, зокрема, грандіозний діалог між Сходом і Заходом, філософський діалог історичних епох, а також філософський діалог мислителів однієї історичної епохи. Висвітлено зв'язок сучасної філософії з її витоками. Розглянуто західноєвропейську філософію як безперервну генезу цілісного, органічного явища. Подано інформацію про зміст філософського полілогу Стародавньої Індії, даосизм, конфуціанство, античну передфілософію, патристику, особливості філософії доби Відродження, емпіричну індукцію Ф. Бекона та раціональну дедукцію Р. Декарда. Охарактеризовано некласичні філософські діалоги першої половини XX ст. Увагу приділено історії та перспективам розвитку української філософської думки.

Розкрито генезис особистості людини у дискурсі саморозгортання Всесвіту. Розглянуто механізм смислогенезу особистості в онтогенезі. Проаналізовано духовну цінність як атрибут особистості. Досліджено організаційну свідомість особистості за умов становлення інформаційного суспільства. Визначено самореалізацію особистості як механізм її інтеграції в суспільстві. Увагу приділено особистості в алгоритмі саморозгортання соціального світу. Охарактеризовано моделювання соціально-політичної поведінки проектувальної активності особистості. Подано інформацію про особистість у просторі організаційної культури фірми.

Досліджено різні масштаби філософського діалогу - грандіозний діалог між Сходом і Заходом, філософський діалог історичних епох, філософський діалог мислителів однієї історичної епохи. Розглянуто західноєвропейську філософію як безперервну генезу цілісного, органічного явища. Проведено оцінювання далекоглядних перспектив унікального світовідношення, зрощеного українською філософією. Акцентовано увагу на процесі здобуття ідеї та моменті її народження, а також на події народження думки.

Висвітлено основні проблеми, ідеї та концепції східної, античної та західноєвропейської філософії. Наведено історико-філософський огляд основних етапів розвитку філософського знання. Подано інформацію про вчення Сократа, епікуреїзм і стоїцизм, виникнення та розвиток схоластичної філософії в Західній Європі XI - XII ст. Увагу приділено німецькій класичній філософії XVIII - XIX ст. і неокласичній філософії XIX - XX ст.

Співвіднесено різні види культурного досвіду європейців як пізнавальні системи знання шляхом пошуку їх спільних ознак. Розглянуто гіпотезу про те, що спільним методологічним підгрунтям таких пізнавальних систем, як міфологія, релігія, філософія і наука є аксіоматичний метод. Виявлено, що аксіоматичний метод у різних варіаціях (образна, символічна, діалектична й синестетична) є основою усіх систем знань.

Розглянуто створення робочої моделі соціальної структури суспільства перехідного типу, що рухається від тоталітарного минулого до демократичної організації. В основу соціальної стратифікації нашої моделі покладено принцип впливу особистісних характеристик індивідів на соціальні трансформації. У якості такого принципу запропоновано самоконтроль індивідом змісту власної свідомості. Об'єкт дослідження - суспільство перехідного типу. Предмет дослідження - його соціальна стратифікація. Зміст свідомості індивіда визначає не тільки його поведінку, а й життєву стратегію, яка відбивається на соціальному розвитку суспільства. Прошарки соціальної структури визначені відповідно до ступеню самоконтролю індивіда за змістом власної свідомості. Найнижчий ступінь контролю мають носії рабської свідомості, які від психосоціальних впливів (ідеології, релігії тощо) перебувають у фанатичному стані. Незначний рівень самоконтролю виявляють власники загарбаної свідомості - схильні до популістичних обіцянок соціальні інфанти. Соціальний прошарок власників травмованої свідомості (егоїсти і нігілісти) демонструє найвищий з цих трьох соціальних прошарків ступінь самоусвідомлення. Всі три соціальні прошарки, з огляду на їх життєві стратегії, які обумовлені превалюючим зовнішнім впливом на їх свідомість, належать до зони соціальної деформації. Остання складає ядро соціальної структури суспільства перехідного типу. Ореол у структурі такого суспільства утворює прошарок соціально чуйних особистостей. Оскільки вони більш самостійно будують стратегію власного життя, можна вважати, що умовно вони знаходиться поза межами зони соціальної деформації. Запропонована модель соціальної структури суспільства перехідного типу є ефективною для соціального прогнозування. Соціальні прогнозигрунтуються на порівняльному аналізі кількісного співвідношення всіх соціальних шарів. Наприклад, переважаюча сукупна кількість носіїв рабської і власників загарбаної свідомості є характерною для перших кроків посттоталітарного суспільства. Якщо вона тривало фіксується в часі, це засвідчує гальмування демократизації суспільства, тощо. Динаміку соціальних пертурбацій у суспільствах перехідного типу ефективно досліджувати по лініях найбільшого взаємовпливу особистісних характеристик на соціальні події. Однією з таких ліній є самоконтроль індивіда за змістом свідомості. Створена за результатами майбутніх соціологічних досліджень модель соціальної структури конкретного перехідного суспільства дозволить спрогнозувати стан і перспективи його соціальних трансформацій. А головне - вирахувати фактори успіху соціального розвитку конкретного суспільства, що є неодмінною умовою побудови державної політики.

Розглянуто пошук прогностичних підходів до визначення динаміки трансформації перехідних суспільств, досліджено соціальні практики довірчих відносин - стосунків любові. З'ясовано, що вимірювання інтенсивності, варіативності, сфер розповсюдження, кількості адептів соціальних практик стосунків любові, а також моделювання процесів їх розгортання на рівні мотивацій індивідів, узвичаєних соціальних дій та існуючих соціальних інституцій є ефективним у прогнозуванні перебігу суспільних трансформацій у нестабільних умовах.

Розглянуто пошук прогностичних підходів до визначення динаміки трансформації перехідних суспільств, досліджено соціальні практики довірчих відносин - стосунків любові. З'ясовано, що вимірювання інтенсивності, варіативності, сфер розповсюдження, кількості адептів соціальних практик стосунків любові, а також моделювання процесів їх розгортання на рівні мотивацій індивідів, узвичаєних соціальних дій та існуючих соціальних інституцій є ефективним у прогнозуванні перебігу суспільних трансформацій у нестабільних умовах.