Проанализированы интертекстуальные связи драматургии А.П.Чехова, основные тенденции развития мирового театра ХХ ст. Рассмотрены вопросы шекспировского интертекста, русской классики, музыкально-поэтического, фольклорно-мифологического интертекста и архетипной символики. Освещены стратегия интертекстуальности и динамика интертекста в пьесах писателя.

Вперше здійснено комплексний аналіз інтертекстуальних зв'язків драматургії А.Чехова на матеріалі п'єс "Безотцовщина", "Иванов", "Чайка", "Дядя Ваня", "Три сестры", "Вишневый сад". Виділено такі різновиди інтертексту, як шекспірівський інтертекст, інтертекст російської класики (О.Пушкіна, М.Лермонтова, М.Гоголя), музично-поетичний інтертекст, фольклорно-міфологічний інтертекст і архетипову символіку. Проаналізовано особливості їх функціонування та взаємодії. Показано, що інтертекстуальність письменника характеризується певною еволюційною динамікою, а його творчу особистість визначає своєрідна "стратегія інтертекстуальності", основні принципи якої можна сформулювати як "поліфункціональність", "переосмислення", "синтез". Доведено, що інтертекстуальність є складовою драматургічного новаторства А.Чехова, засобом створення відкритого, "всеосяжного" тексту, який не можна однозначно інтерпретувати.

Проанализирован харьковский период творчества Ю. Олеши, пришедшийся на 1921 и 1922 гг. В это время писатель дебютирует как драматург и театральный критик, а его пьеса "Игра в плаху" не только печатается в издаваемом в Харькове литературно-художественном журнале "Грядущий мир", но и входит в список пьес, рекомендованных к обязательной постановке харьковскими театрами в день годовщины революции 12 марта 1922 г. Кроме того, популярность молодого одессита такова, что он сам неоднократно становится "главным героем" газетных и журнальных публикаций. Проведенное исследование свидетельствует, что для Ю. Олеши, как и для многих других молодых деятелей театрального искусства "нового" времени, харьковский театральный сезон 1921/1922 годов стал важной вехой в творческой биографии.