Встановлено фактори формування економічно ефективного сільськогосподарського землекористування в Україні. Обгрунтовано необхідність поєднання двох форм землекористування (колективної та індивідуальної). Поглиблено зміст понять землекористування та землекористувача. Удосконалено теоретичні та методологічні засади оптимізації землекористування в регіоні. Розроблено методику оцінки оптимальної лісистості, розораності та структури посівів, що орієнтована на екологоврівноважене землекористування. Здійснено районування земель сільськогосподарського призначення Львівщини за природно-кліматичними та рельєфними особливостями. Проаналізовано економічні, екологічні, соціальні переваги та недоліки в землекористуванні особистих селянських та фермерських господарств за результатами урожайності найбільш поширених сільськогосподарських культур.

Висвітлено теоретичні та методологічні засади реалізації екологічно безпечного й економічно ефективного використання земель. Розкрито сутність основних категорій землекористування. Визначено критерії та основні принципи раціонального екологобезпеченого використання земель, а також основні фактори низького рівня екологічної та економічної ефективності землекористування. Охарактеризовано світові тенденції використання земель різних категорій, запропоновано шляхи оптимізації структури продуктивних земель. Обгрунтовано рівні екологобезпеченого використання земель різних категорій і коефіцієнти антропо- та техногенного навантаження на земельні ресурси (ЗР). Вивчено характер і динаміку впливу небезпечних гідрометерорологічних явищ і процесів на стан ЗР. Показано вплив надзвичайних ситуацій природно-кліматичного характеру на стан земельних угід в регіональному аспекті. Визначено стратегічні пріоритети реалізації екологобезпеченого використання земель різних категорій.

Розглянуто проблеми формування системи екологобезпечного землекористування. Обгрунтовано соціальні, екологічні та економічні критерії оцінки його ефективності. Встановлено ступінь впливу природних і техногенних факторів на стан земель.

Проаналізовано сучасний стан земель культурної спадщини. Розкрито проблеми використання земель історико-культурного призначення та запропоновано шляхи їх вирішення. Виявлено регіональні особливості використання історико-культурних земель та обгрунтовано напрямки усунення їх нецільового використання.

Увагу приділено проблемам формування та реалізації складових організаційно-економічного механізму екологобезпечного використання земель України. Розроблено економіко-екологічні складові організаційно-економічного механізму, а саме здійснено оцінювання земельно-ресурсного потенціалу. Визначено ефективність екологобезпечного використання земель, економічні й екологічні витрати та втрати за сучасного використання земель. Удосконалено організаційно-управлінські складові організаційно-економічного механізму екологобезпечного використання земель, які включають розробку класифікації земель за типами використання для цілей екологобезпечного землекористування, оптимізацію структури земельного фонду, здійснення природно-господарського зонування, обгрунтування напрямів екологобезпечного використання земель та реалізацію системи управління екологобезпечним використанням земель на національному, регіональному, локальному рівнях.

Увагу приділено проблемам формування цілісного кадастру нерухомості в Україні. Викладено теоретичні основи законодавчого забезпечення кадастру нерухомості. Розкрито особливості законодавчого тлумачення понять "нерухомі речі", "нерухоме майно", "нерухомість" та законодавчі передумови формування кадастру нерухомості. Висвітлено організаційно-законодавчі принципи формування Державного земельного та Містобудівного кадастрів. Запропоновано формувати кадастр нерухомості на базі системи зонування територій і земель, які повинні слугувати основою для інвентаризації нерухомості, її обліку та реєстрації. Обгрунтовано необхідність проведення інвентаризації нерухомості як важливої складової обліку майна. Розглянуто сутність та види обліку об'єктів нерухомості (земельна ділянка, земельні поліпшення, зелені насадження), види систем реєстрації нерухомості та прав на нерухоме майно. Досліджено напрям розвитку кадастру нерухомості в країнах ЄС, можливості створення інформаційних геопорталів кадастру нерухомості у різних країнах світу.

Досліджено питання ренти в системі аграрних відносин, а також історичний, теоретичний і практичний аспект формування й розвитку земельних відносин, управління земельними ресурсами за умов завершення земельної реформи. Наведено стандарти, норми і правила управління земельними ресурсами. Розглянуто теоретичні аспекти відносин власності на землю, трансформаційні процеси землекористувань і технічне забезпечення сільськогосподарських підприємств, поняття, зміст і призначення консолідації земель, інституціональні засади управління несільськогосподарськими угіддями. З'ясовано шляхи підвищення ефективності землекористування за рахунок удосконалення нормативно-грошового оцінювання земель, оптимізаційного підходу, інтенсифікації використання земельних ресурсів. Висвітлено проблеми соціально-економічного управління використанням земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств та напрями підвищення економічної ефективності використання земель у різних за спеціалізацією підприємствах. Розкрито роль маркетингу земельних ресурсів. Обгрунтовано концепцію інформаційного простору економічної системи природоресурсних підприємств. Надано пропозиції щодо формування оптимальної структури земельних угідь на агроландшафтній основі.

Досліджено стан і проблеми організації екологічної мережі України в контексті формування природоохоронного землекористуванння. Вивчено особливості структури регіональної економіки Київщини. З'ясовано роль дендропарків Харківщини як структурних елементів локальних екомереж. Охарактеризовано еколого-економічні підходи до формування розмірів землекористування в зоні Південного Степу. Визначено тенденції зміни вартості землекористування в населених пунктах як інструмент оцінювання ефективності розподілу земель. Приділено увагу особливостям реформування системи нагляду за дотриманням законодавства в природоохоронній галузі.

Викладено сутність поняття екології землекористування в умовах нових земельних відносин. Розкрито концептуальні засади екологізації землекористування в Україні на сучасному етапі його розвитку та законодавчо-нормативні проблеми екологічних відносин прав власності та прав користування землею. Роглянуто методологічні засади формування сталого землекористування як основи його екологізації та методи й інструменти урахування екологічного чинника в земельній політиці. Висвітлено екологічні показники Європейської економічної комісії ООН для країн Східної Європи і Центральної Азії у сфері землекористування та міжнародний досвід оцінки шкоди, заподіяної земельним та іншим природним ресурсам. Досліджено тенденції розподілу використання земельних ресурсів за формами власності; соціальними, економічними та екологічними інтересами; господарським їх використанням; функціональним та дозволеним їх використанням; екологічною спрямованістю; оцінено тенденції екологічної стабільності землекористування та агроекологічну придатність сільськогосподарських земель за методом ФАО. Обгрунтовано сучасні методи та інструменти державного адміністрування (регулювання) і оцінено ефективність проектів землеустрою, відшкодування збитків, заподіяних землям і грунтам; адміністрування екологічної регламентації та нормування використання й охорони земель.

Досліджено тенденції екологізації землекористування в процесі реформування відносин власності в Україні. Проаналізовано проблеми природокористування об'єднаної Копичинецької громади та шляхи їх вирішення. Розглянуто окремі аспекти сутності еколого-економічних відносин прав власності на землю у сфері охорони земель. Охарактеризовано сучасний стан грошової оцінки землі в Україні. Досліджено теоретичні аспекти інтегрованого управління водними ресурсами. Проаналізовано основні напрями економіко-збалансованого використання лісогосподарських земель.

Проаналізовано товарну структуру експорту та імпорту сільськогосподарських культур, а також географічну структуру експорту зернових культур. Запропоновано критерії та показники оцінки сприятливості експорту та імпорту зернових культур. Оцінено затратну та витратну складові балансу зернових культур. Обгрунтовано напрями покращення експорту та імпорту зернових культур.

Розкрито товарну структуру імпорту основних видів сільськогосподарської продукції в Україну. Проаналізовано географічну структуру імпорту тваринницької та рослинницької продукції. Оцінено імпортозалежність України за окремими видами сільгосппродукції. Визначено основні тенденції в імпорті та споживанні цієї продукції. Обгрунтовано найбільш перспективні напрями імпортозаміщення сільськогосподарської продукції в Україні.

Овочі щодня мають бути присутніми в раціоні кожної людини, адже вони є однією з найважливіших складових продовольчої безпеки країни. Через російську агресію змінилися обсяги вирощування у східних та південних регіонах, а також експортно-імпортні умови розвитку вітчизняного овочівництва. Зокрема порушені логістичні ланцюги постачання ранніх овочів в Україну та експорту найпопулярніших вітчизняних овочів на зовнішні ринки. Мета статті - аналіз наявних причин і проблем прискореного розвитку вітчизняного овочівництва та обгрунтування напрямів оптимізації імпорту й експорту овочівницької продукції в Україні. Матеріалами дослідження є праці закордонних і вітчизняних учених. Використано загальнонаукові методи дослідження: системний і комплексний аналіз, синтез, абстрагування. До початку масштабного вторгнення рф та окупації частини східних та південних територій України посівні площі під вирощування овочів майже не змінювалися, проте врожайність помірно зростала. Загалом Україна вирощує овочів майже на третину більше, ніж споживає, при цьому українці вживають їх навіть більше від встановлених норм. Результати аналізу експортно-імпортних відносин у сфері овочівництва свідчать про поступове зменшення обсягів експорту овочів з України з одночасним збільшенням імпорту. Висновки: основними проблемами розвитку овочівництва в Україні є зменшення посівних площ, зокрема через масштабну агресію з рф та окупацію значних територій найсприятливіших для вирощування овочів регіонів; неефективна структура овочівництва; глобальні кліматичні зміни. Для оптимізації овочівництва слід розробити та впровадити відповідні організаційно-управлінські, фінансові заходи як на держаному, так і галузевому рівнях. Також важливим є постійно покращувати технології вирощування продукції, впроваджувати провідний світовий досвід.