Узагальнено основні риси становлення наукової системи України за період її незалежності (1991 - 2001 рр.). Наведено вихідні умови формування національної наукової системи. Здійснено аналітичний огляд змін у різних секторах науки, оцінку впливу на стан науки основних зовнішніх і внутрішніх факторів. Аналіз зроблено на підставі використання матеріалів щорічних державних доповідей про стан науки в Україні та найважливіших результатів науково-технічної діяльності, статистичних збірників Державного комітету статистики України, інформаційно-аналітичних матеріалів міністерств і відомств.

Розглянуто економічний та науково-технологічний розвиток ряду країн Латинської Америки і головним чином Бразилії. Процеси, що спостерігаються в країнах цього регіону, в ході аналізу порівняно з процесами, що відбуваються в Україні в теперішній час. Зроблено деякі висновки щодо прийнятності "латиноамериканського" шляху науково-технічного розвитку для України.

У контексті сучасних трансформацій у країнах з перехідною економікою, зокрема в Україні, досліджено методологічні та прикладні аспекти формування та реалізації державної науково-технічної політики. Значну увагу приділено науково-технологічному потенціалу як об'єкту політики, визначено етапи трансформування національної системи розвитку науки. Розглянуто науково-методологічні засади функціонування інноваційного потенціалу економічного розвитку, наведено його інфраструктуру.

Проаналізовано сучасний стан і перспективи розвитку інноваційної політики України в контексті європейської та євроатлантичної інтеграції. Розглянуто проблеми інноваційного розвитку космічних технологій, зокрема, створення космічної системи спостереження Землі "Січ", ракетного комплексу "Циклон-4", українського молодіжного супутника. Розкрито інноваційний фактор антимонопольної політики держави в аспекті його впливу на ціноутворення та рентабельність підприємств. Наведено інформацію про державну систему правової охорони інтелектуальної власності в Україні, основні параметри динаміки ресурсних показників науки, систему формування та супроводу інноваційно-орієнтованих проектів, індекси внутрішньогалузевої міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами.

Проанализировано современное состояние и перспективы развития инновационной политики Украины в контексте европейской и евроатлантической интеграции. Рассмотрены проблемы инновационного развития космических технологий, в частности, создания космической системы наблюдения Земли "Сечь", ракетного комплекса "Циклон-4", украинского молодежного спутника. Раскрыт инновационный фактор антимонопольной политики государства в аспекте его влияния на ценообразование и рентабельность предприятий. Приведена информация о государственной системе правовой охраны интеллектуальной собственности в Украине, основных параметрах динамики ресурсных показателей науки, системе формирования и сопровождения инновационно-ориентированных проектов, индексах внутриотраслевой международной торговли высокотехнологическими товарами.

Розглянуто основні засади фінансового забезпечення науки та проаналізовано існуючі тенденції фінансування науки в Україні, наведено чотири варіанти динаміки фінансування науки ("інерційно-песимістичний", "інерційно-оптимістичний", "помірно-інноваційний", "варіант рішучого повороту на інноваційний шлях розвитку економіки"), розраховані на найближчі роки, та показано наслідки їх реалізації.

Розглянуто питання статистичного обліку зовнішньоторговельних операцій стосовно міжнародного трансферу технологій в Україні. Висунуто пропозиції щодо вдосконалення методології та практики обліку даних міжнародної торгівлі продуктами інтелектуальної власності.

Здійснено спробу визначення кількісного орієнтиру бюджетного фінансування науково-технічної діяльності в Україні виходячи із сучасних світових трендів та існуючої практики нормування бюджетних витрат у вітчизняному законодавстві. Досліджено інформаційну базу за країнами - провідними виконавцями НДДКР майже за сорокарічний період, у тому числі - СРСР.

Досліджено низку методологічних та практичних питань впровадження стратегічного планування в систему управління науково-технічною діяльністю в Україні. Для визначення проблемних зон в реалізації науково-технічної політики спеціальну увагу приділено аналізу основних тенденцій фінансування НДДКР за джерелами коштів та секторами-виконавцями.

Розглянуто досвід корпорації RAND з визначення системи пріоритетів науково-технологічного розвитку у світі до 2020 р. Проведено його апробацію в частині дослідження перспектив і можливих негативних наслідків запозичення методології під час проектування чотирьох запропонованих автором варіантів стратегії міжнародної кооперації України.

Розглянуто основні риси процесів фінансування наукових досліджень та дослідно-конструкторських розробок в Україні в 1989 - 2013 рр. Спеціальну увагу приділено порівнянню вітчизняної динаміки з розвитком науково-технічного потенціалу в інших країнах світу в аспекті абсолютних та відносних показників, у тому числі рівня питомих витрат на душу населення та працівника основної зайнятості. Зроблено висновок про деградацію арсеналу державного впливу на розвиток науково-технологічної сфери, у тому числі неадекватність діючого нормативу бюджетних видатків на НДДКР.

Досліджено динаміку інноваційної активності у вітчизняній промисловості на найдовшому часовому інтервалі статистичного спостереження. Увагу приділено проблемам аналітичної практики, пов'язаним зі змінами, що відбулись внаслідок оновлення, класифікації видів економічної діяльності. Визначено основні зони розвитку і деградації в аспекті обсягу витрат на технологічні інновації на галузевому рівні.

Досліджено динаміку витрат на технологічні інновації у вітчизняній промисловості в аспекті провідних джерел коштів. Увагу приділено визначенню фактичних пріоритетів обраних економічних суб'єктів стосовно фінансування інновацій у призмі Класифікації видів економічної діяльності. Проведено оцінювання міри залежності інноваційного розвитку галузей та їх складових об'єктів від ресурсних надходжень з різних джерел.

Обгрунтовано стратегічні напрями інноваційного розвитку держави в умовах подальшої інтеграції України у світовий економічний і науково-технічний простір. Увагу приділено оцінюванню наявного потенціалу та вирішенню проблеми підвищення ролі наукових досліджень і розробок у процесах соціально-економічного розвитку в контексті активізації міжнародної співпраці у цій сфері та формування засад для створення сучасної національної інноваційної системи. Показано необхідність розроблення організаційно-економічного механізму формування інноваційної стратегії держави на сучасному етапі з урахуванням можливостей реалізації потенціалу науки та з позицій формування умов для широкого застосування інновацій у різних секторах економіки.

Досліджено головні тенденції інноваційної активності у вітчизняній промисловості в аспекті складових видів її діяльності. Виявлено сильну залежність динаміки обсягів витрат на технологічні інновації від видатків на придбання засобів виробництва, а також надмірну волатильність останніх. На основі міжнародного порівняльного аналізу продемонстровано особливу роль науково-технічної складової витрат для забезпечення поступального інноваційного розвитку.

Проаналізовано розвиток промисловості України в призмі показника частки витрат на технологічні інновації в обсязі реалізованої продукції у XXI ст. Здійснено оцінювання галузей з точки зору наявності потенціалу для подальшого інноваційного розвитку.

Проаналізовано вікову структуру дослідників у Національній академії наук (НАН) України у порівнянні з усередненим віковим розподілом цієї категорії персоналу у науковій системі України, а також у провідних відомствах і виконавцях науково-технічних робіт в Україні. Аналіз охоплює період 2006 - 2014 років. Показано, що НАН України, залишаючись доволі стабільним сегментом вітчизняної наукової системи, має регресивний віковий профіль дослідників, який характеризується збільшенням частки дослідників старших вікових груп. Аналітично обгрунтовано основні причини регресивного вікового профілю дослідників у НАН України: особливість функціонування НАН України і як мережі наукових організацій та "академічної еліти"; неефективність механізму оновлення наукових кадрів; збереження мотивації до наукової праці у старшого покоління дослідників (працюючих пенсіонерів) водночас із повною її втратою у дослідників молодших вікових груп.

Проаналізовано положення статті О. Г. Мельника "Дворівнева модель фінансування розвитку високих технологій в Україні". Визначено недостатню ознайомленість автора з правилами використання чинних облікових форматів та форм державної статистичної звітності, яка призвела до змішування декількох незалежних економічних класифікацій. Еклектичність підходу автора проявилась і у штучному протиставленні індустріальної та інноваційної моделей розвитку, тобто індустріальний розвиток через впровадження інновацій виявляється неможливим. При розгляді інноваційної діяльності він сфокусувався на промисловості в цілому, а науково-технічної - на окремому секторі високих технологій, але через нетотожність цих об'єктів їх порівняння є некоректним. Теза щодо ідентичності моделі розподілу фінансування інноваційної діяльності та НДДКР також є сумнівною: їм відповідають зовсім різні системи звітності. О. Г. Мельник припустився спрощеного застосування методу кореляційно-регресійного аналізу при визначенні ключових об'єктів управлінського впливу. Внаслідок цього ним було зроблено парадоксальний висновок, що фінансування інноваційної діяльності у промисловості доцільно виключити із системи фінансування як неефективний засіб для розвитку нових технологій, тобто нові технології мають розвиватися невідомим - не-інноваційним - шляхом. Теза про функціональний зв'язок між рівнем інноваційної діяльності у секторі високих технологій та "науково-технічною діяльністю сектору освіти і науки" є теж дискусійною. Сектор високих технологій завжди є фрагментом системи - і в інноваційному, і в будь-якому іншому аспекті, однак у дослідженні обсяг фінансування інноваційної діяльності у високотехнологічному секторі у 2012 - 2013 рр. перевищував сукупні витрати, тобто частина виявилася більшою за ціле. Автор не здійснив перерахунок даних у постійні ціни, без чого виявити реальні тенденції у фінансуванні є неможливим. Складно також погодитись і з безапеляційним твердженням про те, що дворівнева система є релевантною для всіх систем фінансування розвитку нових технологій у будь-яких інноваційних системах.

На основі статистичних даних за останнє десятиліття щодо самофінансування науково-технічних робіт визначено пов'язані з ним парадокси, а також міру концентрації власних коштів у науковій системі України та їх розподіл за групами наук. Показано, що в розрізі організаційно-правових форм господарювання лідерами за обсягами самофінансування є державні та казенні підприємства, що вказує на існування в Україні так званого державного підприємницького сектору. Аналіз концентрації власних коштів у науковій системі України показав постійне зниження кількості організацій - реципієнтів таких коштів, з одночасним зменшенням власної ресурсної бази організацій - аутсайдерів. У групі природничих наук самофінансування науково-технічних робіт є вагомим лише в галузі сільськогосподарських наук у цілому та в окремих організаціях галузі біологічних наук. У групі технічних наук є галузеві лідери, а для решти організацій самофінансування науково-технічних робіт є або допоміжним інструментом при наявності інших джерел, або останнім шансом для виживання і характеризується мінімальними обсягами. Провідними об'єктами самофінансування (перший ешелон) у цій групі у 2015 році були створення авіаційної техніки, енергетичне і галузеве машинобудування та електротехніка; другий ешелон - це роботи в галузі оброблення матеріалів, радіо і телекомунікацій та обчислювальної техніки і автоматизації.

В другій частині статті дослідження самофінансування науково-технічних робіт в Україні поглиблено включенням спостережень 2006 і 2011 років. За результатами аналізу в дисциплінарному (галузевому) аспекті зроблено висновок, що в групі технічних наук протягом 2006 - 2015 років пріоритетними зонами ("першого ешелону") для застосування інструменту фінансування з внутрішніх джерел науково-технічних організацій та їх материнських підприємств були роботи зі створення авіаційно-космічної техніки та енергетичного машинобудування. До "другого ешелону" входили дослідження і розробки в галузі оброблення матеріалів, електротехніки і обчислювальної техніки та автоматизації. Серед інших груп наук тільки сільськогосподарські науки можуть вважатися об'єктом з розвиненим механізмом самофінансування. Аналіз даних у відомчому аспекті показав визначальну роль адміністративного фактора при застосуванні механізму самофінансування науково-технічної діяльності: наявності потужної материнської надбудови (наприклад, у вигляді Державного концерну "Укроборонпром" або НАК "Нафтогаз України") або сприяння практиці експлуатації земельних ресурсів з боку керівництва Національної академії аграрних наук України. Саме тому з формальної точки зору державні установи посідали провідні місця за обсягом фінансування коштів умовно власного походження, водночас як позиції незалежних організацій за цим показником поступово послаблювались.

Можливість розбудови наукоємної економіки в Україні залежить від впровадження стратегічних підходів до формування та здійснення єдиної державної науково-технологічної політики. Однією з основних умов впровадження ефективної державної політики є кількісне та якісне наповнення чинного нормативно-правового поля документами наукової спрямованості. Проблематика. Актуальним науковим завданням постає оцінювання наукової спрямованості актів законодавства як кількісного критерію "наукоємності" вітчизняного законодавства. Мета роботи -виконати наукометричне оцінювання наукової спрямованості актів вітчизняного законодавства. Матеріали й методи. Основними методами дослідження були: наукометричний (сленговий) метод аналізу текстів нормативно-правових актів, а також статистичні методи структурування та порівняльного аналізу актів законодавства, як статистичних одиниць. Результати. Дослідження статистичної бази актів законодавства вищих органів державної влади за 1992 - 2018 роки виявило тенденції взаємної неузгодженості прийняття управлінських рішень вищими органами державної влади. Окрім того, було встановлено періодичні, стійкі статистичні взаємозв'язки між інтенсивністю наукової нормотворчості та рівнями витрат на наукову й науково-технічну діяльність. Розроблено оригінальні наукознавчі підходи до оцінки наукової спрямованості вітчизняного законодавства. Висновки: до основних проблем державного управління щодо науково-технологічної сфери в Україні протягом Доби Незалежності належали: управлінські конкуренції за виконавчі повноваження в країні між Кабінетом міністрів та Адміністрацією Президента; зосередження уваги Кабміну на функції перерозподілу видатків на науку; відсутність державних стратегічних (тривалих) підходів до формування та здійснення єдиної (наскрізної) державної (публічної) науково-технологічної політики. Необхідним є реформування системи законодавства України в контексті її наукової спрямованості, зокрема через нагальну необхідність адаптації її до законодавства Європейського Союзу у сфері науки, технологій та інновацій.