Розглянуто актуальні теоретичні та методологічні проблеми взаємовідносин органів державної влади та засобів масової інформації. Проаналізовано особливості їх впливу на формування громадської думки та державної політики. Досліджено сутність, природу, ознаки та форми взаємодії та протистояння між органами державної влади та мас-медіа з позиції права людини на вільний доступ щодо інформації, її одержання, збирання та розповсюдження. Запропоновано новий підхід до стратегії реформування вітчизняної інформаційної сфери й обгрунтовано необхідність вдосконалення системи державного регулювання у галузі телерадіомовлення та телекомунікацій.

Досліджено питання внесення змін до законодавства з метою посилення захисту професійної діяльності журналіста за умов демократичного державотворення.

Розглянуто інститут інформації як інфраструктурне підгрунтя комунікативної взаємодії держави та суспільства. Охарактеризовано інформаційно-комунікативну функцію сучасної держави. Проаналізовано державну політику в галузі управління національними інформаційними ресурсами. Висвітлено проблеми державного регулювання доступу до публічної інформації. Досліджено комунікації та комунікативні зв'язки в публічному управлінні. Приділено увагу традиційним та конвергентним медіа як інструменту реалізації інформаційної агресії. З'ясовано проблеми та перспективи еволюції українського законодавства про електронне урядування.

Наведено теоретичне узагальнення і пропонуються оригінальний підхід до нового вирішення науково-теоретичного завдання, що полягає в обґрунтуванні основних засад становлення і розвитку системи публічних комунікацій у практиці державного управління як чинника демократичного розвитку сучасної України. Установлено, що в теоретичному плані сучасна демократична держава, у традиційно-класичному вимірі та розумінні, поступово втрачає властивості абсолютного суб’єкта прямого інформаційного впливу на динаміку формування основних засад державної політики у всіх сферах суспільного буття, а індивід і сучасні інститути громадянського суспільства, нівелюючи принципи етатизму, все більше позбуваються ознак абсолютного об’єкта інформаційного впливу, що є характерним для тоталітарних та авторитарних держав, і набувають рис активного суб’єкта впливу на діяльність держави як спільнототворчої інституції, що є притаманним засадам та принципам сучасного демократичного державотворення. В результаті компаративного аналізу дискурсного поля дослідження виокремлено проблематику питання щодо реалізації права громадянина на інформацію та свободу комунікацій, з метою забезпечення його безпосередньої участі в управлінні державними справами як конституційно-правової основи демократичного суспільства. Обґрунтовано розширене тлумачення наукового поняття "публічні комунікації", яке пропонується розглядати в категоріальному апараті як невід’ємну складову процесів сучасного демократичного державного управління щодо створення, забезпечення доступу, обміну, зберігання та поширення публічної інформації між суб’єктами владних повноважень (державою), громадянами, інститутами громадянського суспільства, засобами масової інформації, головною метою яких є забезпечення конституційного права кожного громадянина на участь у формуванні та реалізації державної політики у всіх сферах суспільного буття. Доведено, що історичний процес європейського цивілізаційного розвитку є складною конфігурацією співіснуючих, або перманентно змінюючих одна одну у часі парадигм публічних комунікацій демократичної держави та цій основі визначено стратегічні пріоритети для України щодо формування державної політики у сфері публічних комунікацій. Визначено, що на сучасному етапі демократичного державотворення в Україні проблема впровадження системи публічних комунікацій до сьогодні залишається практично неврегульованою як на інституційному, так і на законодавчому рівні. Обґрунтовано та охарактеризовано модель концептуальної матриці системи публічної комунікації сучасної демократичної держави.

Розглянуто видавничу справа у контексті забезпечення сталого розвитку інформаційної сфери України. Охарактеризовано Державний комітет телебачення і радіомовлення України як суб’єкт формування та розвитку інформаційної сфери. Звернено увагу на управління Держкомтелерадіо корпоративними правами держави (на прикладі ДАК «Укрвидавполіграфія»). Висвітлено розвиток видавничої діяльності в контексті вдосконалення регулювання конкурентної політики та державної допомоги. Проаналізовано Бюджетне фінансування видавничої справи в Україні у системі державної підтримки суб'єктів національної економіки як чинник сталого розвитку національної інформаційної сфери. Розкрито особливості реалізації бюджетної програми «Випуск книжкової продукції за програмою «Українська книга» в контексті розвитку національної інформаційної сфери, а також удосконалення методологічних та організаційно-економічних засад реалізації даної програми. Досліджено інституалізацію незалежних друкованих засобів масової інформації та публічних комунікацій як чинник сталого розвитку національної інформаційної сфери.