Розглянуто особливості творення відмінкових форм множини іменників середн. р. в церковнослов'янській мові української редакції кінця XVI - XVII ст., проведено порівняльний аналіз цих форм із відповідними у старослов'янській мові та українській XVI - XVII ст.

Охарактеризовано особливості відмінювання числівників три, четыри у церковнослов'янській мові української редакції кінця XVI - XVII ст. Здійснено порівняння проаналізованих форм із відповідними у старослов'янській мові та українській XVI - XVII ст. З'ясовано, що у відмінкових парадигмах розглянутих числівників у порівнянні зі старослов'янською мовою відбулися зміни, спрямовані на їх зближення з відповідними одиницями української мови.

Проаналізовано систему словозміни церковнослов'янської мови української редакції кінця XVI - XVII ст. Виявлено й описано особливості цієї системи порівняно зі старослов'янською та тогочасною українською літературною мовами. Здійснено спостереження за характером та способами взаємодії церковнослов’янської й української літературних мов на морфологічному рівні. З'ясовано, що морфологічні норми церковнослов'янської мови української редакції зазначеного періоду допускали широку варіантність, про що свідчить доволі велика кількість виявлених в обстеженому матеріалі загальноприйнятих варіантних форм усіх розглянутих частин мови.

Уперше в українському мовознавстві на широкому матеріалі з'ясовано особливості словозміни в українській редакції церковнослов'янської мови кінця XVI - XVII ст. порівняно зі старослов'янською мовою та українською цього часу. Виявлено й описано морфологічні норми української редакції церковнослов'янської мови досліджуваного періоду в тому вигляді, в якому вони представлені у стародруках. Через аналіз зафіксованих варіантів форм з'ясовано тенденції морфологічного розвитку української редакції церковнослов'янської мови кінця XVI - XVII ст. Доведено, що українська мова впливала на формотворення української редакції церковнослов'янської мови досліджуваного періоду. Виявлено чотири різновиди результатів цього впливу: 1) виникнення та (або) поширення нових варіантів традиційних форм; 2) фонетичні (графічні) особливості окремих форм; 3) підтримка тих особливостей у словозміні, які збігалися з українськими; 4) сприяння послідовному використанню форм, що кардинально відрізнялися від українських відповідників і слугували засобами протиставлення церковнослов'янської й української мов. З'ясовано, що вплив української мови відігравав значну роль у формуванні системи морфологічних норм української редакції церковнослов'янської мови кінця XVI - XVII ст. Виявлено, що серед нових варіантів форм в українській редакції церковнослов'янської мови досліджуваного періоду ставали поширеними та набували статусу варіантних норм ті утворення, які були загальноприйнятими (і не мали розмовного або регіонального забарвлення) в українській літературній мові того часу.