Висвітлено витоки, принципи та цілі формування, структуру та особливості сучасного етапу трансформацій НАТО. Охарактеризовано види політик Альянсу та механізми їх реалізації. Увагу приділено завданням НАТО в галузі безпеки та колективної оборони, критеріям та процедурам набуття членства в Альянсі.

Освещены истоки, принципы и цели формирования, структура и особенности современного этапа трансформации НАТО. Охарактеризованы виды политик Альянса и механизмы их реализации. Уделено внимание задачам НАТО в сфере безопасности и коллективной обороны, критериям и процедурам приобретения членства в Альянсе.

Розглянуто основний понятійний апарат спільних промислової та сільськогосподарської політик ЄС, принципи та напрями їх здійснення, особливості їх інституціонального забезпечення. Охарактеризовано етапи формування даних політик ЄС у контексті розвитку інтеграційних процесів. Визначено специфіку кожного етапу на напрями вдосконалення спільних заходів країн ЄС у сфері регулювання промисловості та сільськогосподарських ринків. Увагу приділено механізму регулювання спільного ринку сільськогосподарської продукції ЄС, розглянуто особливості політики ЄС у сфері підприємництва. Проаналізовано особливості підтримки окремих галузей промисловості ЄС і механізм фінансування сільськогосподарської політики.

Рассмотрены основной понятийный аппарат совместных промышленной и сельскохозяйственной политик ЕС, принципы и направления их осуществления, особенности их институционального обеспечения. Охарактеризованы этапы формирования данных политик ЕС в контексте развития интеграционных процессов. Определена специфика каждого этапа и направления усовершенствования совместных мероприятий стран ЕС в сфере регулирования промышленности и сельскохозяйственных рынков. Уделено внимание механизму регулирования общего рынка сельскохозяйственной продукции ЕС, рассмотрены особенности политики ЕС в сфере предпринимательства. Проанализированы особенности поддержки отдельных отраслей промышленности ЕС и механизм финансирования сельскохозяйственной политики.

Висвітлено сутність і особливості спеціальних програм НАТО. Охарактеризовано співробітництво країн-членів НАТО у галузі матеріально- й інформаційно-технічного забезпечення. Проаналізовано досвід НАТО з реалізації програм у сферах науки, освіти й екології.

Освещены сущность и особенности специальных программ НАТО. Охарактеризовано сотрудничество стран-членов НАТО в области материально- и информационно-технического обеспечения. Раскрыт механизм гражданского планирования Альянса. Проанализирован опыт НАТО по реализации программ в сферах науки, образования и экологии.

Визначено теоретичні засади міжнародної інтеграції. Розглянуто суть і рівні регіональних інтеграційних процесів, запропоновано їх класифікацію за різними класифікаційними ознаками, а саме: змістом, функціями, рівнями, пріоритетними формами співробітництва. Здійснено аналіз теоретичних шкіл і концепцій регіональної інтеграції. Досліджено соціально-економічні наслідки й ефективність даних процесів. Проаналізовано участь України в регіональних інтеграційних угрупуваннях, досліджено інтенсивність і встановлено особливості перебігу дослідженого процесу у рамках ЧЕС і ГУАМ. Розглянуто проблеми та перспективи участі України в євроінтеграційних процесах, з'ясовано особливості тенденцій регіональної інтеграції в рамках СНД. Визначено напрями оптимізації механізмів проникаючої та політичної інтеграції України. Запропоновано моделі моно- та поліцентризму регіональної інтеграції. Визначено напрямки удосконалення механізму інтеграції. Розроблено методичний підхід до оцінки соціально-економічних наслідків і механізм поширення ефекту мультиплікатора участі країни у регіональних інтеграційних процесах.

Висвітлено теоретичні засади та механізми управління конкурентоспроможністю національної економіки за умов інноваційної конкуренції. Проведено типологію факторів конкурентоспроможності та конкурентних переваг вітчизняної економіки. Розкрито особливості формування та розвитку національних інноваційних систем і їх вплив на рівень конкурентоспроможності національного господарства. Визначено зв'язок між інноваційним лідерством і конкурентоспроможністю національної економіки. Обгрунтовано методологічні засади використання імітаційної стратегії інноваційного розвитку. Розроблено напрями підвищення конкурентоспроможності економіки України.

Проаналізовано особливості інноваційного розвитку економіки за умов глобалізації. Узагальнено теоретичні засади дослідження національних інноваційних систем. Розкрито специфіку формування та розвитку міжнародних інноваційних систем, зокрема інноваційної системи ЄС на сучасному етапі. Висвітлено проблеми створення національної інноваційної системи в Україні та визначено напрями її удосконалення. Увагу приділено розвитку науково-технічного співробітництва України й ЄС на засадах конвергенції інноваційних систем.

Розглянуто актуальні питання теорії конкурентоспроможності. Розкрито проблеми удосконалення державної стратегії розвитку, формування механізмів стимулювання інноваційної та підприємницької діяльності, забезпечення стійкого зростання промисловості та сфери послуг в Україні. Увагу приділено можливостям використання коштів євроринку для розвитку фінансової компоненти конкурентоспроможності вітчизняної економіки, міграційній складовій національної конкурентоспроможності української економіки, генезі рекламного бізнесу в контексті забезпечення економічного зростання. Визначено інтеграційні пріоритети в стратегії національного розвитку України.

Розглянуто міжнародне економічне співробітництво як чинник світового економічного зростання та розвитку. Висвітлено тенденції розвитку, компетенції та механізми регулювання зовнішньої торгівлі України товарами. Розкрито сутність міжнародної торгівлі послугами й її роль у економічному розвитку країн. Досліджено Україну в системі міжнародного руху прямих і портфельних інвестицій. Увагу приділено валютно-фінансовим відносинам у системі міжнародної економічної діяльності України. Проаналізовано особливості участі України у процесах міжнародної трудової міграції. Викладено особливості розвитку міжнародних науково-технічних зв'язків України. Охарактеризовано міжнародну виробничу кооперацію як фактор розвитку інтеграційного потенціалу світового господарства за умов глобалізації. Розглянуто особливості участі України в процесах регіональної економічної інтеграції.

Акцентовано увагу на тому, що сучасний світ входить у період комплексних трансформацій, пов'язаних з подоланням накопичених проблем економічного та неекономічного характеру, а також з переходом до нової парадигми розвитку світового господарства. Однією з її основ є модель економіки знань. З іншого боку, прогрес інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) та їх проникнення в усі сфери життя суспільства створили умови до формування так званої цифрової економіки. Це також трансформує сучасні економічні системи та набуває загальносвітового значення. У результаті концепції економіки знань і цифрової економіки перетинаються як у теоретичному, так і у практичному плані. Визначення їх співвідношення є актуальною науково-практичною проблемою з точки зору пояснення і формування нової парадигми розвитку світового господарства. Уточнено сутність і особливості економіки знань як нового типу економіки. Обгрунтовано, що цей термін більш повно та точно відображує специфіку нового етапу суспільного розвитку та стає базовим. Зазначено трансформаційний вплив ІКТ на сучасне господарство, що веде до формування цифрової економіки. Визначено сутнісні особливості та характеристики такої економіки як нової функціональної моделі економічної системи. Розглянуто специфіку цифрових трансформацій, які змінюють форми економічної організації. Надано пояснення співвідношення концепцій економіки знань і цифрової економіки, їх взаємне доповнення у формуванні нової парадигми розвитку світового господарства. Це забезпечується тим, що вони: змінюють моделі економічного зростання; забезпечують структурно-функціональне перетворення систем суспільного виробництва; стають основою для створення нових економічних механізмів. Наголошено на доцільності реалізації положень ухваленої Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018 - 2020 рр. Висловлено побажання, щоб такі документи (у сфері розвитку цифрової економіки) спрямовувались на побудову інфраструктури економіки знань і забезпечення її ключових процесів, зокрема у сфері науки й освіти.

Сучасний світ знаходиться у процесі переходу до більш досконалої господарської парадигми, заснованої на моделі економіки знань. Глобалізація все більше охоплює сферу знань, у тому числі науку, освіту, інформаційно-комунікаційні технології, інноваційне підприємництво, наукомісткі виробництва. За таких умов важливою проблемою є зростання асиметричності глобального простору економіки знань, яка, зокрема, проявляється у розривах показників національної науки. Обгрунтовано мозаїчність сучасного світового господарства та виникнення міжнародної асиметрії у сфері знань, яка стає більш високою і широкомасштабною. Проведено статистичну оцінку розривів показників національної науки як характеристики рівня асиметричності глобального простору економіки знань. На підставі аналізу показників (витрат на НДДКР, чисельності дослідників, продукування інтелектуальної власності, патентування, наукових публікацій, високотехнологічного експорту) зроблено висновок про зростання розривів показників національної науки. Це створює виклик для світової спільноти та вимагає спеціальних заходів з підтримки країн-аутсайдерів.

Наведено результати дослідження сучасного стану формування інвестиційно-фінансової стратегії розвитку (ІФСР) суб'єктів національної економіки. Розглянуто інструменти боргового фінансування суб'єктів підприємництва в Україні. Розкрито особливості функціонування фінансово-кредитної системи України. Розглянуто теоретичні та методологічні засади формування ІФСР учасників фінансового ринку. Подано інформацію про вдосконалення механізму формування інвестиційної стратегії страхових компаній. Висвітлено результати досліджень щодо формування теоретично-методологічних основ формування ІФСР представників виробничої сфери. Описано фактори впливу на основний капітал підприємства. Увагу приділено питанням розвитку перспективних напрямів формування ІФСР агропромислової та транспортної інфраструктури. Проаналізовано сучасний стан та окреслено тенденції інвестування розвитку транспортно-логістичної системи України в умовах перманентної кризи.

У сучасну епоху зростання, розвиток і конкурентоспроможність національних господарств, а в підсумку і добробут націй, вирішальною мірою залежать від масштабу, темпів і результативності впровадження інновацій. Тому визначального значення набула інтенсифікація інноваційних процесів, що вийшла на національний рівень і проявилася у створенні національних інноваційних систем (НІС). Однією з найважливіших складових НІС сьогодні розглядається освіта. Розуміння ролі освіти в НІС надає можливість розвитку та управління цим сектором у контексті підвищення ефективності всієї системи та інших елементів. Роль освіти визначається не тільки з точки зору підготовки фахівців, але й також з позицій структури НІС і особливих функції сектора освіти. Розглянуто декілька моделей, в яких підкреслюється важливість і описується роль освіти: "Потрійна спіраль", "Третя місія", "Розумна спеціалізація", "Трикутник знань". Охарактеризовано позиції освіти (університетів) у підсистемах НІС. Показано присутність освіти в різних функціональних блоках, а також основних процесах. Також роль освіти в НІС розкривається у виділенні функцій. Звертається увага на загальноекономічне значення функціонування сектора освіти, а також на декілька груп функцій в таких сферах: підготовка фахівців; генерування нових знань; організація інноваційного процесу; підтримка інноваційної діяльності; комерціалізація інновацій; забезпечення відносин із зовнішнім середовищем. У рамках НІС відбувається інтеграція науки, освіти та інновацій, що передбачає гармонійну взаємодію, розвиток і збалансованість. Для інтеграції науки, освіти та інновацій необхідна якісно нова інноваційна інфраструктура, нові форми організації наукової, освітньої та інновційної діяльності. У цілому, освіта має значення в інтенсифікації інноваційних процесів, відіграє важливу роль у формуванні НІС, її структурному вдосконаленні та підвищенні ефективності.

Індустрія туризму, зокрема готельний сектор, є високо конкурентним ринком. Готельні мережі (ГМ) є одними з основних гравців на світовому ринку туристичних послуг і поступово освоюють український готельний ринок. Мета роботи - визначення сутності міжнародних ГМ, виокремлення їх ознак і значення для туристичного ринку України. Розглянуто різні тлумачення поняття ГМ, надані провідними науковцями в сфері туризму. На їх основі виділено основні ознаки (критерії) та елементи ідентифікації та дослідження ГМ (складна багаторівнева система, довгострокове взаємовигідне співробітництво, система стратегічного співробітництва, управлінські стандарти, організаційні стандарти, єдина концепція просування продукту, єдине керівництво, єдина система стандартів матеріально-технічної бази та послуг, сумісний маркетинг, оптимізація витрат, територіальна експансія на ринку готельних послуг та інші), згідно з якими розроблено блок-схему, яка описує взаємозв'язки між ними. Сформульовано уточнююче визначення поняття ГМ, що враховує всі виявлені ознаки та елементи, та визначає сутність даного терміну. Проведено аналіз кількості готелів та аналогічних засобів розміщення в Україні, місць в них і осіб, що в них перебували, виявлено їх невисокий динамічний розвиток. Розглянуто туристичні потоки в Україні. Виявлено позитивну динаміку щодо збільшення туристів і тенденцію до прискорених темпів значного переважання виїзного туризму над внутрішнім. Сформульовано основні причини щодо наведених фактів. Розглянуто міжнародні ГМ на туристичному ринку України. Їх розвиток у перспективі наблизить національний готельний ринок до світових норм і стандартів якості шляхом стимулювання конкуренції. Обгрунтовано зростання попиту на високоякісні готельні послуги в Україні та визначено адміністративні причини, що ускладнюють процес надання готельних послуг, зокрема щодо будівництва, заходів безпеки, додержання екологічних і санітарних норм, отримання дозвільних документів, тощо.

Специфіка сучасного етапу розвитку світового господарства виявляється у зростанні рівня інтернаціоналізації дослідницької та інноваційної діяльності, поглибленні міжнародного науково-технічного співробітництва (НТС) та обміні. Особливо це проявилось у Європі, де сформовано цілісну інноваційну систему (ІС) Європейського Союзу (ЄС). Інтеграція в ІС ЄС має стратегічне значення для України, що вимагає відповідних науково-практичних і концептуальних засад. Мета роботи - представити стратегічні засади інтеграції України в ІС ЄС. Розглянуто особливості формування ІС ЄС, її межі й основні елементи (учасники; організації, що підтримують інновації; трансєвропейські "ланцюжки" генерації та перетворення знань; тощо). Обгрунтовано необхідність вибору конвергентного вектора розвитку національної ІС України та відповідні переваги цього шляху у сфері реформування науково-технічного сектора, підтримки досліджень та інноваційної діяльності. Роз'яснено концептуальні основи включення науково-технічного комплексу України в ІС ЄС. Визначено, що головним є розвиток науково-технічного співробітництва України та ЄС із дотриманням ряду принципів (урахування унікальності, переваг і недоліків ІС ЄС; використання європейської парадигми у підтримці інновацій; тощо). Визначено передумови інтеграції у ІС ЄС, зокрема, забезпечення високого рівня захисту прав та інтелектуальної власності. Важливою проблемою є вироблення механізму поглиблення міжнародного НТС України і ЄС, який має реалізувати спеціальні заходи державної підтримки. Головним принципом стимулювання співробітництва повинен стати принцип кумуляції, а також диференційований підхід. Обгрунтовано необхідність участі України у програмах ЄС і загальні передумови цього. Поглиблення науково-технічних зв'язків має забезпечуватись на основі нових інформаційних платформ. Для стимулювання міжнародного партнерства також доцільно створити різні інфраструктурні організації (центри трансферту технологій, експертизи проєктів; навчально-наукові центри).

Зростаюча значущість інновацій в економіці перетворила їх на важливіший фактор виробництва та споживання, структурних змін, економічної динаміки, конкурентоспроможності, соціального розвитку. Це набуло парадигмального значення та привело до виникнення інноваційної моделі економічного розвитку, особливостям якої присвячена стаття. Враховуючи залежність інновацій від генерування та поширення нових знань, у статті наголошується на критичній важливості продуктивності науки та якості освіти. Це підтверджується глобальними тенденціями та знаходить прояв у стратегіях розвитку держав і компаній. У цьому контексті уточнено сучасне розуміння інновацій та основи їх появи, що пов'язано з пізнанням і творчістю. Охарактеризовано основні риси інновацій, зокрема: кумулятивність, ланцюговий характер, інтеграція практичних і теоретичних знань, тривалість "дозрівання" та появи інновації, невизначеність, колективність, нерівномірність появи в часі та концентрації в просторі, конфліктність. Запропоновано бачення процесу розробки інновацій за стадіями, охопленими системним управлінням. Охарактеризовано основні моделі появи інновацій і моделі інноваційного процесу (модель витягування попитом (ринком); модель "шукачі потреби"; модель "зчитувачі ринкової інформації"; модель технологічного підштовхування; циклічна модель інновацій; модель відкритих інновацій; ланцюгова та інтерактивна моделі інноваційного процесу; інноваційна модель "воронка"; мережева модель інновацій). Виокремлено ряд особливостей інноваційної моделі економічного розвитку: визнання інновацій найважливішим фактором економічного зростання; постійна взаємодія виробництва, науки та ринку, орієнтована на розробку інновацій; визначальна роль людського капіталу; структурні зміни в системі суспільного виробництва; переважання інноваційного характеру конкуренції в сучасній економіці; зародження та розвиток інноваційного підприємництва. На основі становлення інноваційної моделі розвитку, зростаючої ролі науки та освіти охарактеризовано сучасну економіку як економіку знань; розглянуто основні моменти її концепції. Обгрунтовано збільшення впливу освіти в інноваційній моделі економіки з точки зору генерування та поширення нових знань з метою інтенсифікації інновацій.

Специфіка сучасного етапу розвитку світогосподарської системи поміж іншого проявилась у зростанні рівня інтернаціоналізації дослідницької та інноваційної діяльності, що закономірно супроводжувалось активізацією міжнародного науково-технічного обміну (МНТО). Він є основним фактором, що характеризує міру інтеграції країни до світової економіки. Цей обмін ототожнюється з поширенням (дифузією) знань, що охоплює майже всі галузі промисловості та сфери послуг, сектори економіки. Розглянуто основні елементи теоретичної бази дослідження МНТО (теорії дифузії інновацій, галузевої дифузії інновацій, S-подібної кривої, вартості транзакцій, стратегічного управління, промислової організації, соціального обміну, теорії міжнародної торгівлі та інтернаціоналізації, теорія економічних механізмів, авторські концепції та моделі). Досліджено поняття, згідно з якими описується МНТО (дифузія, перелив знань; дифузія інновацій як втілених знань; міжнародний трансфер технологій), і його основні канали (глобальний, міжрегіональний, міжнаціональний, транскордонний). Проаналізовано причини розвитку МНТО та обгрунтовано його важливість. Розглянуто особливості участі в МНТО розвинених країн і країн, що розвиваються, - основні мотиви, форми, переважаючі канали та основні обмеження. Наведено підстави, які обумовлюють успішність країни в абсорбції нових знань (університети, інформаційна інфраструктура, людські ресурси, сприйняття інновацій). Підкреслено важливу роль міжнародних організацій (ЮНКТАД, СОТ, ВООЗ тощо) в МНТО, які формують міжнародну політику у сфері захисту інтелектуальної власності та забезпеченні глобального співробітництва. Підкреслено, що основні проблеми в МНТО пов'язані з розбіжністю інтересів держави та бізнесу. Сформульовано основні завдання для урядів країн щодо досягнення оптимуму МНТО (удосконалення національної інноваційної системи, формування спеціальної інфраструктури МНТО, навчання наукових кадрів, організація спеціальної роботи з абсорбції нових знань та їх адаптації, поширення переваг МНТО, формування державної політики щодо розвитку та регулювання участі в МНТО).

Останніми десятиліттями спостерігалася активізація міжнародного науково-технічного співробітництва (МНТС), яке відбувалося в різних формах. Мета роботи - узагальнити методологічні основи дослідження та розглянути основні тенденції розвитку сучасного МНТС. Визначено сутність МНТС і його об'єктивну зумовленість, а також відзначено його значення як фактора світового розвитку на основі глобального поширення досягнень науки. Роз'яснено особливості протікання МНТС на макро- та мікрорівнях, яке охоплює всі стадії отримання знань та інтенсивно відбувається у сфері як фундаментальних, так і прикладних досліджень. Основними елементами методології дослідження МНТС виділено: принципи, умови розвитку, види, форми, напрями, механізми й основні ефекти. Обгрунтовано, що найважливішою передумовою розвитку МНТС є його інституціоналізація. Однією з провідних сил у МНТС став міжнародний бізнес. Виділено основні структурні тенденції в розвитку МНТС (підвищення ступеня інституціоналізації, географічна диверсифікація, диверсифікація напрямів співробітництва, широке застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), міжнародних наукових об'єднань та ін.). Роз'яснено особливості участі в МНТС розвинених країн і країн, що розвиваються, а також просторові зміни (зростання рівня глобалізації, активізація співробітництва на рівні міст, університетів, інноваційних зон; розвиток просторово-мережевих структур виробництва, організації та використання знань; активізація глобальної мобільності висококваліфікованих кадрів, трансфер технологій). Звертається увага на формування глобальних інноваційних мереж; розвиток спільнот інтенсивних знань; розширення участі університетів у МНТС; збільшення кількості інформаційних платформ як основи МНТС; розширення ролі міжнародних наукометричних баз даних, репозитаріїв, архівів, бібліотек у рамках інтернету. Запропоновано заходи щодо активізації та вдосконалення системи МНТС на глобальному та регіональному рівнях, особливо багатосторонніх механізмів для підтримки країн, що розвиваються. Акцентовано увагу на необхідності застосування ноосферного підходу.

Новий тип господарювання, який починає будуватися сьогодні та заснований на широкому використанні інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), отримав назву "цифрова економіка". Використання ІКТ і цифрових систем несе в собі великі переваги, всебічно змінює національні господарства. Перехід до цифрової економіки є об'єктивним і безповоротним, тому потрібно чітко розуміти цю нову сутність, її особливості та тренди розвитку. Мета роботи полягає в тому, щоб окреслити сучасне розуміння сутності, визначити риси, характеристики й особливості цифрової економіки, а також встановити тенденції її розвитку в умовах глобалізації світового господарства. Надано пояснення значення ІКТ в економіці, створення цифрових систем, Інтернету людей і речей, кіберфізичних систем, різного обладнання та пристроїв. Сформульовано головні результати широкого застосування ІКТ, особливо розвитку Інтернету. Надано пояснення цифровізації та цифрових трансформацій. У цілому роз'яснено наслідки застосування ІКТ на внутрішньоорганізаційному, мезоекономічному та макроекономічному рівнях. Виокремлено сутнісні риси цифрової економіки та загальні основи її виникнення з акцентом на ролі Інтернету. У цьому контексті визначено низку характеристик цифрової економіки. Обгрунтовано чотири основні підходи до визначення сутності цифрової економіки (політекономічний, технологічний, ресурсно-факторний, підприємницький). Для розкриття структури цифрової економіки виокремлено основні його види, включаючи допоміжні (створення вебсайтів, Інтернет-маркетинг, аналітика та ін.). Наголошено на великому значенні платіжних операцій. Ураховано використання ІКТ для забезпечення діяльності промислових підприємств і створення "розумних" речей, міст, інфраструктури тощо. Запропоновано розглядати цифрову економіку як модернізацію та нову парадигму розвитку соціально-економічних систем. У цьому контексті виокремлено структурні, організаційні, управлінські, інституціонально-правові, соціальні, просторові особливості такої економіки. Наголошено на необхідності дослідження глобальних аспектів розвитку цифрової економіки, у межах чого визначено відповідні тенденції, враховуючи розвиток електронного бізнесу, галузей і ринкових сегментів, перетворення цифрової економіки на джерело економічного зростання та розвитку.

Сучасні економічні системи трансформуються під впливом нових технологічних трендів. Ряд важливих технологічних трендів пов'язані з інформаційними технологіями (ІТ). Їх широке використання призводить до виникнення нового типу економіки - цифрової економіки (ЦЕ), що визначає сферу та нові напрями розвитку інновацій і бізнесу. ЦЕ відкриває великі можливості для малих інноваційних підприємств, які можуть відігравати велику роль у її становленні. Мета роботи - уточнити сутність і сегментацію ЦЕ та представити її як середовище розвитку інноваційної діяльності малих підприємств. Уточнено сутність ІТ, програмного забезпечення, інформаційних систем. Роз'яснено концепцію ЦЕ, уточнено сутність цифровізації та цифрових трансформацій. Визначено сутнісні особливості ЦЕ, а також уточнено її компоненти (ІТ, інфраструктура, бізнес) та основу (соціальні мережі, пристрої великі обсяги даних тощо). ЦЕ заснована на технологічному "ядрі" (ІТ, різна технічна інфраструктура, фізичні технології); має функціональне "ядро" (цифрові платформи, системи колективної роботи, автоматизації процесів); охоплює економічну діяльність; включає ряд товарів і послуг, які критично залежить від ІТ. Обгрунтовано, що ЦЕ створює особливе віртуальне середовище та нові форми ринків. Запропоновано сегментацію ЦЕ з виокремленням: електронної торгівлі; електронного маркетингу; електронних закупівель; електронних аукціонів; електронних інфраструктур; електронної логістики; електронної медицини; електронної освіти; електронного трейдингу; електронного банкінгу; електронного страхування. Зазначено виникнення FinTech, "розумних ферм", "розумних заводів", "розумних складів", "розумних речей", "розумного дому", "розумних робочих місць" тощо. Отримана сегментація визначає напрями структурного розвитку ЦЕ. Обгрунтовано, що ЦЕ створює можливості для інноваційної діяльності малих підприємств іа повинна розглядатись як відповідне середовище. Уточнено розуміння розвитку інноваційної діяльності та її напрями у ЦЕ. У цьому контексті визначено напрями державного регулювання ЦЕ.