Визначено соціально-психологічні джерела влади. Охарактеризовано владно-підвладні стосунки у людському середовищі, розкрито їх інтерактивно-феноменологічну природу. Висвітлено інтеракційно-кратологічний зміст маскулінності та фемінінності, а також особливості реалізації кратологічного циклу на окремих етапах особистісного онтогенезу. Розглянуто авторитет особи як джерело ідеологічного відображення дійсності.

Определены социально-психологические источники власти. Охарактеризованы процессы возникновения властно-подвластных отношений в человеческой среде, раскрыта их интерактивно-феноменологическая природа. Освещены интеракционно-кратологическое содержание маскулинности и фемининности, а также особенности реализации кратологического цикла на отдельных этапах личностного онтогенеза. Рассмотрен авторитет личности как источник идеологического отображения действительности.

Розкрито сутність, структуру, функції, пріоритетні загальнолюдські та педагогічні цінності та критерії суспільного визнання авторитету педагогічної спільноти. Визначено основні завдання інституту освіти у соціумі, наведено результати дослідження громадської думки щодо реформування освітньої системи України. Висвітлено перспективи індивідуалізації та спеціалізації середньої освіти. Розкрито соціально-психологічний зміст цілей професійної педагогічної діяльності, проведено аналіз педагогічного впливу як функції педагогічної спільноти. Запропоновано методики діагностики міжособових стосунків, оцінювання організаційної зрілості педагогічної установи, а також самооцінювання керівника та самотестування на командні ролі.

Раскрыты сущность, структура, функции, приоритетные общечеловеческие и педагогические ценности и критерии общественного признания авторитета педагогического сообщества. Определены основные задачи института образования в социуме, изложены результаты исследования общественного мнения относительно реформирования образовательной системы Украины. Освещены перспективы индивидуализации и специализации среднего образования. Раскрыто социально-психологическое содержание целей профессиональной педагогической деятельности, проведен анализ педагогического влияния как функции педагогического сообщества. Даны методики диагностики межличностных отношений, оценивания организационной зрелости педагогического заведения, а также самооценки руководителя и самотестирования на командные роли.

Зроблено спробу описати закономірності евентуальних поєднань різноманітних (зокрема, владно-підвладних, або кратологічних) детермінант особистісного онтогенезу в контексті соціального співжиття та процесу утворення соцієтальної структури під впливом інтерсуб'єктної взаємодії як основного способу співіснування соціально оформлених індивідуальних суб'єктностей.

В основі конкурентної взаємодії носіїв української і російської мов у сучасній Україні лежить боротьба ідентичностей. Україномовна ідентичність перебуває в процесі позитивного утвердження, російськомовна зазнає істотних переоцінок. Такий стан спричиняє інтенсивне самовизначення двох мовних спільнот, які делегують відповідні повноваження своїм представникам. Головним простором спільнотного самовизначення сьогодні є політико-ідеологічна, а не моральна сфера.

Визначено структурно-змістові та символічно-сенсові особливості влади, дискурсивні аспекти індивідуальної суб'єктності та інтерсуб'єктивності, розкрито психологічну суть узалежнення та впорядкування як дискурсів інтерсуб'єктної взаємодії. Висвітлено владно-підвладний характер батьківсько-дитячих стосунків, описано кратологічні цикли особистісного розвитку. Розглянуто владні та гендерні співвідношення міжстатевої взаємодії, владно-підвладні параметри жіночого і чоловічого. Охарактеризовано процес зародження спільних ідей та інтеракційну природу політико-ідеологічного буття, виявлено закономірності ідеологічного залучення і трансцендування особистості.

Висвітлено теоретичні питання утворення та функціонування людських спільнот. Розглянуто спільноту як соціально-психологічне явище, розкрито підстави її референтності та соціально-психологічні властивості. Наведено характеристики простору спільнотного самовизначення. Проаналізовано психологічні засади розподілу повноважень у спільноті. Увагу приділено формуванню концептуальних засад дослідження соціально-психологічних чинників інтеграції російськомовної спільноти в сучасне українське суспільство.

Розглянуто масову свідомість як об'єкт впливу політиків і політтехнологів. Стверджено, що масова політична свідомість може ставати благодатним простором для застосування різноманітних демагогічно-популістських прийомів і технік, справляння ефективних маніпулятивних впливів.

Зазначено, що зміни масової політичної свідомості, що сталися протягом 2007 р., стали виявом процесів, характерних для українського суспільства останніми роками. Триває перехід масової свідомості з лівої частини політичного спектра на праву. Попри насиченість політичними подіями, 2007 р. не став переломним: права ідеологія не перемогла, зберігаються регресивні тенденції.

Викладено структурно-процесуальні параметри колективного самовизначення російськомовної спільноти. Досліджено належність до російськомовної спільноти, такі як переживання й усвідомлення. Подано змістові орієнтири колективного самовизначення російськомовної спільноти. Розкрито проблеми соціально-психологічної адаптації російськомовних громадян України. Проаналізовано умови соціально-психологічної адекватності та коректності інтеграції російськомовної спільноти в сучасне українське суспільство.

Висвітлено особливості свідомості та поведінки представників статевих і вікових груп, що склалися залежно від рівня їх матеріальної забезпеченості. Наведено дані широкомасштабного соціально-психологічного опитування.

Розглянуто проблему залежності психологічного змісту ціннісно-орієнтаційного самовизначення громадян від рівня їх матеріального добробуту. Описано основні підходи до розуміння природи багатства та бідності, які пояснюють їх причини загальним станом суспільно-економічної системи, власними поглядами та психологічними рисами громадян, впливом і ставленням соціального оточення. З'ясовано, що структура уявлень громадян про зв'язки їх ціннісних орієнтацій із рівнем матеріальної забезпеченості стосується оцінок власне матеріального становища, пов'язаного з ним соціального статусу, наявних потреб і можливостей самореалізації, загальної соціально-економічної ситуації в країні. Виявлено особистісні відмінності самовизначення представників різних груп, виділених за рівнем матеріального добробуту. Відзначено, що ці відмінності зводяться до таких характеристик, як вища активність, інтернальність і зарадність поведінки матеріально забезпечених громадян, з одного боку, проти виразнішої пасивності, екстернальності та безпорадності матеріально незабезпечених - з іншого. Доведено, що соціальний контекст відмінностей характеризується тим, що представникам малозабезпечених верств населення більше властиве зосередження на вузькоіндивідуальних проблемах свого фізичного та психічного благополуччя, плекання протестних настроїв у порівнянні з виразнішими просоціальними орієнтаціями матеріально забезпечених.

За результатами опитування 2100 мешканців шістьох міст України виявлено, що молоді респонденти виразніше орієнтуються на позитивні переживання, взаємодію з оточенням, активні методи громадського залучення. Посилення українського патріотизму поєднано з поляризацією мовних уподобань. Матеріально забезпечена молодь має вищу задоволеність із життя, чіткіші громадянські орієнтації, позитивніше ставлення до освіти. Незаможна молодь є менш задоволеною, має слабші громадянські орієнтації, недооцінює значення освіти, прихильніше ставиться до української мови.

За результатами індивідуальних напівформалізованих інтерв'ю з 20 мешканцями віддалених сіл показано, що соціальному самовизначенню незаможних осіб притаманні: емоційно насичена матеріальна домінанта, компенсаторна оцінка свого соціального статусу, екстернальне зумовлення поведінки та ціннісних орієнтацій, слабкість соціальної рефлексії, парадоксальна маргіналізація як наслідок конформізму.

Висвітлено результати теоретичного й емпіричного дослідження психологічного змісту індивідуалізму та колективізму як явищ, що зумовлюють поведінку та самовизначення особи в соціумі, визначають якісні складові міжособової взаємодії, характеризують орієнтири життєдіяльності груп і спільнот. Розглянуто індивідуалізм і колективізм у стилі діяльності та спілкування й соціально-економічний зміст індивідуалізму та колективізму. Розкрито суть понять "індивідуалізм" і "колективізм" в уявленнях громадян та його ідеологічні принади та "перекручення".

Наведено результати дослідження соціально-психологічних засобів підвищення самоефективності носіїв бідності як стилю життя. Узагальнено описані А. Бандурою особливості самоефективності як переконання особи щодо її здатності керувати подіями, які впливають на її життя, віри в себе та власну компетентність. Таке узагальнення надало підстави виділити сім соціально-психологічних чинників підвищення самоефективності особи як засобу подолання її життєвої безпорадності. За результатами опитування студентів-психологів, експертної оцінки науковців у галузі соціальної психології, тренінгів зі студентами-психологами визначено цілі підвищення самоефективності, його організаційні форми і методи, прийоми впливу та способи взаємодії з оточенням. До цілей належать: усвідомлення власних позитивних і негативних рис; усвідомлення особливостей взаємодії з оточенням та спільної діяльності з ним; усвідомлення особистісних причин власних невдач; підвищення самооцінки; зміна ставлень і постав; подолання страхів і невпевненості; посилення довіри до оточення; актуалізація своєї креативності і талантів; посилення відповідальності. Серед форм і методів роботи визначено: групову роботу (психотерапія і тренінг); профорієнтацію; лекції, презентації, відеопродукцію, ознайомлення з літературою; відвідування закладів для престарілих, інвалідів, сиріт; волонтерську діяльність; громадську роботу; залучення оточення; звернення до соціальних служб, центрів зайнятості; лонгітюдний психологічний супровід; залучення до соціальних структур. До прийомів впливу та способів взаємодії зараховано: спілкування з особами, які мають подібні проблеми; позитивні приклади успішних людей; обмін життєвим досвідом та обговорення життєвих сценаріїв; моделювання спільної діяльності; спільне планування майбутнього, вироблення плану дій, формулювання життєвих цілей; надання емоційної підтримки, визнання, похвали; обговорення переваг здорового способу життя; показ привабливості свободи та відповідальності.

Висвітлено результати першого в Україні й одного з перших у світовій науці психологічного дослідження, що мало своїм об'єктом бідність як стиль життя. Здобуті результати узагальнено у вигляді теорії соціально-психологічної детермінації бідності як стилю життя, змістову основу якої становлять соціально-психологічні чинники подолання бідності в сучасному українському суспільстві. Чинники виявлено й описано у зв'язку з такими сферами індивідуальної та колективної життєдіяльності, як ціннісно-орієнтаційне, політичне, правове, освітнє, професійне самовизначення, набуття та використання соціального капіталу, сімейні стосунки, гендерна взаємодія, перебування в міському або сільському середовищі, ставлення до здоров'я.

Досліджено психологічні механізми активності особистості в соціумі. Розкрито ключові проблеми психологічних механізмів соціальної активності особистості: формування сенсовносгі буття, мотиваційних векторів, громадянської ідентичності, подолання онтологічної незахищеності тощо. Зроблено спробу визначити психологічні предиктори соціальної активності особистості та проаналізувати сучасні ризики порушення психічного здоров'я, представити психологічні практики попередження та подолання деструктивних впливів викликів сьогодення на особистість.