Проаналізовано становлення експозиційної творчості у стародавньому світі, середні віки, епоху Відродження, а також особливості побудови та соціального функціонування музейних експозицій у XIX - XX ст. Основну увагу приділено міждисциплінарним теоретичним засадам і соціокультурному контексту розвитку синтетичного експозиційного мистецтва, місії українського музейного образотворення у сучасному соціокультурному просторі.

Розглянуто питання стосовно формування музеологічних шкіл у розвинутих країнах. Доведено наявність необхідності заснування в Україні профільної лабораторії експериментальної творчості, до функції якої входитимуть консолідація новаторських сил, зокрема, проведення ярмарок ідей і проектів фахової молоді, організація конкурсного музейного проектування, апробація новітніх форм і засобів музейної діяльності, залучення до музейної творчості діячів суміжних мистецтв, формування інституту кураторів для музейної мережі, улаштування виставок-салонів нової техніки та технологій для специфічних музейних потреб, розробка методик соціологічних і психологічних досліджень щодо суспільного попиту і потенціалу музейної комунікації. Система підготовки музейних кадрів в Україні вже розвинута і діє практично на європейському рівні.

На міждисциплінарній методичній основі, що поєднує музеологічний, мистецтвознавчий, соціокомунікативний та культурологічний аспекти проблеми, досліджено основні закономірності образної побудови музейної експозиції. Вперше розроблено систему алгоритмів експозиційного мистецтва та його соціального функціонування, що містить концептуальні положення, детальний аналіз мовних засобів, жанрових форм і комунікативного потенціалу музейних експозицій. Розкрито шляхи та засоби адаптації теоретичної системи до культурно-історичних традицій та сучасних потреб українського суспільства. Обгрунтовано місію вітчизняної школи музеєтворення в світовому полікультурному просторі.