Досліджено особливості формування та розвитку постмодерністського авторефлексивного тексту Є.Пашковського. На підставі вивчення західноєвропейського досвіду визначено специфіку українського постмодернізму як перехідного етапу між минулою та новою формами українського модернізму на порубіжному зламі епох. У даному контексті проаналізовано художню авторефлексію та її основні форми прояву (нарцистично-карнавальну та міфологічно-шизоїдну) в сучасному літературному процесі. Встановлено причини виникнення та досліджено еволюцію розвитку авторефлексії у прозі Є.Пашковського. Розглянуто засоби вираження традиційного "реалізму" та прихованої авторефлексії в романі "Свято". Встановлено особливості міфологічного самовираження як наслідку критичної авторефлексії в романах "Вовча зоря" та "Безодня". Проведено дослідження есеїстичного "відкритого" авторефлексивного художнього мислення у "Щоденному жезлі" як специфічного явища українського "дилетантського" постмодернізму.

Проаналізовано психосемантичні особливості художньо-образної системи поетичної збірки "Затока лун" (1999) Г. Штоня.

Досліджено психосемантичні особливості художнього мислення українського неокласика М. Драй-Хмари у контексті романтичного (емоційно нестійкого, невротичного) і неокласичного (психологічно цілісного, аристократичного) світоглядів.

Досліджено особливості есеїстичного художнього мислення в постмодернізмі: його генезис, основні ознаки, специфіку використання сучасними українськими письменниками.

Проаналізовано один із сучасних методологічних принципів інтерпретації художнього тексту - деконструкція, основне завдання якого - виявлення децентралізації тексту, відсутності визначеної структури, дослідження його прихованого змісту. Визначено питання функціонування та рецепції цього продуктивного інтерпретаційного підходу. Вивчено алгоритм дії інтерпретаційних деконструктивістських технік, котрий полягає в дослідженні власне словесної форми - виявлення різностилістично і різнотонально навантажених слів, бінарних опозицій, словесних новотворів; зверненні уваги на синтаксичний рівень - виявлення у тексті художніх синтаксичних фігур (апосіопези, еліпсиса), звернення уваги на замовчувані місця, лакуни; виявлення граматичних порушень, які свідчать про зміщення структури тексту, пошук у творі ремінісценцій - відгуків інших творів; дослідженні загальнотекстового рівня - виявлення у тексті зміщень, послідовності викладу думки; аналіз розламів хронотопу - часової і просторової організації твору; порівняння експліцитного значення твору із його імпліцитним значенням, виявлення суперечностей між ними. Доведено, що таким чином текст можна конструювати і реконструювати, розкладати і складати, надавати йому щоразу нових смислів. Теоретична частина обгрунтована практикою літературознавчого деконструктивістського аналізу на матеріалі роману Євгена Пашковського "Щоденний жезл". Досліджено лексичний рівень твору, де роз'єднаність тексту виражається на основі поєднання різних стилів та тонів розповіді, вживанні пестливих слів у тканині негативно забарвленого речення, поєднання слів урочистого, піднесеного забарвлення із просторічними, часто грубими словами, що створює враження розщепленої мозаїки, а не послідовної структури роману. Доведено, що внутрішня суперечність тексту виражається завдяки стиранню меж між бінарними опозиціями. Досліджено "розлами" тексту Є. Пашковського, його суперечності та імпліцитний смисл, який витіснений експліцитним, роз'єднаність та фрагментованість роману. Це простежується і на словесному, і на синтаксичному, і на загальнотекстовому рівні. Доведено, що смисл, який намагається передати автор, заперечується смислом, який продукує сам текст.

Проаналізовано методологічну ситуацію в сучасному українському літературознавстві і на зрізі її кризового характеру визначено питання функціонування та рецепції одного з продуктивних інтерпретаційних підходів - симптоматичного прочитання.

Представлена спроба визначення й аналізу теоретичних і практичних аспектів юнгіанського літературознавства; особливості застосування юнгіанської методології до літературознавчої інтерпретації художніх текстів. Зокрема, здійснюється психоаналітичний аналіз (за юнгіанською концепцією) роману "Щоденник страченої" сучасної української письменниці Марії Матіос. Визначено й проаналізовано інтровертність авторської позиції, специфіку художнього відображення жіночої психології, засоби психологічного зображення образів та характерів персонажів, архетипний рівень та мову твору.

Проаналізоапно різні види психоаналітичної інтерпретації: фройдівська, юнгіанська, лаканівська. Обгрунтовано алгоритм дій інтерпретаційних психоаналітичних технік: фройдівської (класичний психоаналіз) із послідовним виявленням у художньому тексті дії несвідомих механізмів, перетлумаченням явного смислу історії і виявлення прихованого (несвідомого) смислу, пошуком у художньому творі класичних психоаналітичних симптомів: едіпів комплекс, фантазування, сни, галюцинації, ерос-танатос (лібідо-мортідо і т.д.), сублімація, невроз-психоз тощо; юнгіанської (аналітична психологія), спрямованої на виявлення у творі не тільки відображення неусвідомленого, а свідомого "я" і колективного позасвідомого (архетипи) через символи, образи тощо і лаканівської (структурний психоаналіз) інтерпретації, при котрій акцентується особлива увага на ролі несвідомого вербального рівня твору ("підводні течії значень", роз'єднаність означника і означуваного, згущення як метафори і зсуву як метонімії тощо). Теоретична частина обгрунтовується практикою літературознавчого психоаналізу на матеріалі оповідання В. Даниленка "Солом'яний пан". Фройдівський психоаналіз дав можливість виявити в тексті прихований смисл на основі аналітики художніх образів: неподоланий едіпів комплекс, перевагу інфантильного, інстинктивного над духовним, усвідомленим (Святослав), спроба глибинного самоусвідомлення (Марина). Через аналітичну психологію К.-Г. Юнга була здійснена спроба архетипного прочитання тексту (архетип Тіні, архетип Анімусу, процес індивідуації). За допомогою лаканівської інтерпретації виявлено в тексті множинні значення символічного рівня наративу, зміщення на текстуальному рівні.

Здійснено аналіз індивідуальної психобіографії як моделі самоусвідомлення жінки в романі української письменниці Тані Малярчук, досліджено семантику жіночої психології, котра спрямовується на аналітичне та інтуїтивне осягнення особистості. Акцентовано на специфіці психологічного дискурсу роману, його оригінальності й актуальності, адже основою роману є відродження жіночої свідомості через осмислення власне позасвідомого "я", його комплексів і страхів. Доведено, що авторська рефлексія письменниці над жіночою екзистенцією однозначно розгортається через важливий психоаналітичний аспект - самоусвідомлення моделює процес вивільнення жіночого "я" зі стереотипної свідомості, із родинної травми. Так за допомогою художнього тексту авторка намагається "замовити", прокласти шлях до справжньої жіночої екзистенції. Детально досліджено жіночі образи роману, зокрема, акцентовано на джерелах істерії, суїциду, інтуїції, а також над причинами і риторикою невротичного страху, поступовому самоусвідомленні героїні. Проаналізовано авторську настанову на внутрішньо психологічних чинниках, а відтак психологічному саморозвитку героїні. Вказано на те, що ідейно-тематичний аспект роману можна розглядати як розгортання різноманітних проблем: проблем любові, зради, екзистенційних мотивів, жіночого буття, проблеми становлення жіночого "я", колективного позасвідомого тощо. Досліджено таку позицію авторки роману, що жіноче буття існує задля тотального самоусвідомлення, духовного саморозвитку, тобто основою реалістичного, об'єктивного аналізу-рефлексії стає жіноча душа і Таня Малярчук заохочує читача до пізнання жіночого психотипу в тій проекції, яку сама створює і пропонує.