Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.463.054.3-92

Рубрики:

Пахові грижі

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано результати лікування 214-ти пацієнтів, оперованих з приводу жовчнокам'яної хвороби. У 106-ти з них (основна група) застосовано трансілюмінаційну верифікацію позапечінкових жовчних проток (ПЖП) та судин, у 108-ми (контрольна група) - використовували загальноприйняті методи. Встановлено доцільність застосування трансілюмінаційної верифікації ПЖП та судин під час виконання як лапароскопічної, так і відкритої холецистектомії. Застосування цього способу дозволило достовірно зменшити частоту інтраопераційних ускладнень.

Вивчено доцільність застосування інтраопераційної трансілюмінації під час оперативних втручань на органах гепатодуоденальної зони на підставі аналізу результатів лікування 35-ти хворих. Застосування методу дозволило діагностувати холедохолітіаз у 16-ти пацієнтів, верифікувати трубчасто-порожнинні структури гепатодуоденальної зв'язки та запобігти їх ятрогенному пошкодженню за інфільтративно-спайкових змін - у 19-ти.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.52 + Р457.445.52-86

Рубрики:

Хірургічне лікування жовчного міхура та жовчних шляхів

Операції на жовчному міхурі і жовчних шляхах

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.52

Рубрики:

Хірургічне лікування жовчного міхура та жовчних шляхів

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Работа содержит приоритетные данные о структурной патологии поперечнополосатой мышечной ткани, которая обусловливает снижение ее прочности, что составляет основу грыженосительства, прогрессирующего с возрастом пациентов.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.443 + Р457.463.054

Рубрики:

Прийоми і методи оперативних втручань на черевній стінці. Топографічна анатомія

Грижі

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано результати лікування 334 пацієнтів, оперованих з приводу жовчнокам'яної хвороби. У 164 з них застосовано інтраопераційну трансілюмінацію (IT), у 170 - загальноприйняті методи відділення складових гепатодуоденальної зв'язки. Встановлено доцільність застосування IT для верифікації позапечінкових жовчних проток (ПЖП) і судин, а також діагностики холедохолітіазу під час виконання як лапароскопічної (ЛХЕ), так і відкритої холецистектомії. Застосування IT та запропонованого способу ЛХЕ дозволило достовірно зменшити частоту ятрогенного пошкодження ПЖП та судин.

Проаналізовано результати лікування 44 хворих похилого і старечого віку, у яких виявлений мікрохоледохолітіаз (МХЛ) внутрішньо- і позапечінкових жовчних проток. У 32 (72,7 %) хворих МХЛ діагностовано після лапароскопічної холецистектомії з приводу калькульозного холециститу, у 8 (18,2 %) - під час підготовки до операції з приводу хронічного калькульозного холециститу, у 4 (9,1 %) - після формування холедоходуоденоанастомозу з приводу холедохолітіазу (ХЛ) спільної жовчної протоки (СЖП). У 38 (86,4 %) хворих мікроконкременти з СЖП видалені за допомогою балонної папілодилатації з подальшою санацією позапечінкових жовчних проток під контролем холедохоскопії. За внутрішньопечінкового МХЛ локалізація конкрементів не змінювалась. Отже, МХЛ у хворих похилого і старечого віку виникає внаслідок післяопераційної дискінезії як внутрішньо-, так і позапечінкових жовчних проток за гіпотонічним типом, який за відсутності належного лікування трансформується у ХЛ.

Проаналізовано результати хірургічного лікування 72 хворих віком від 33 до 84 років, у яких діагностований холедохолітіаз (ХЛ). Залежно від віку хворі розподілені на дві групи. У 1-й групі хворих віком від 33 до 59 років хірургічне лікування включало першим етапом - ендоскопічну папілосфінктеротомію (ЕПСТ), другим - лапароскопічну холецистектомію (ЛХЕ) з приводу хронічного калькульозного холециститу. У 5 хворих ЛХЕ поєднували з лапароскопічною холедохолітотомією (ЛХЛТ), у 4 - здійснено відкриту холедохолітотомію (ВХЛТ), у 3 - сформований холедоходуоденоанастомоз (ХДА). В одного хворого виникло ускладнення після ЕПСТ - гострий реактивний панкреатит. До 2-ї групи включені 46 хворих віком від 60 до 84 років. Хірургічне лікування також включало ЕПСТ, ЛХЕ, у деяких з них - в поєднанні з ЛХЛТ, ВХЛТ, формування ХДА. У 2 хворих виникло ускладнення після ЕПСТ (кровотеча з великого сосочка дванадцятипалої кишки). Отже, при виборі методу хірургічного лікування ХЛ у хворих похилого та старечого віку можливе застосування всіх зазначених методів.

Вивчено структуру та частоту ускладнень гігантських гастродуоденальних виразок та їх вплив на клінічний перебіг хвороби. Встановлено пряму залежність між поширеністю деструктивних процесів у стінці шлунка або у дванадцятипалій кишці та порушеннями імунітету. Вивчено патоморфологічну структуру гігантських гастродуоденальних виразок і встановлено їх розбіжність з патоморфологією виразкової хвороби. Розроблено способи хірургічного лікування гігантських виразок за умов їх локалізацій у кардіальному відділі шлунка та в антропілородуоденальному відділі травного тракту. Поліпшено методику пластики кукси дванадцятипалої кишки у разі втягнення у пенетраційний процес елементів гепатодуоденальної зв'язки та підшлункової залози. Удосконалено критерії вибору тактики та методів і строків проведення оперативного втручання залежно від структури та локалізації ускладнень гігантських гастродуоденальних виразок.

Проаналізовано результати хірургічного лікування 44 хворих з дефектами попереково-бічної ділянки черевної стінки віком від 60 до 78 років. Причинами утворення дефектів у 32 (72,7 %) хворих була грижа після оперативних втручань на органах сечової системи з використанням люмботомних доступів; у 4 (9,1 %) - грижа, у 2 (4,5 %) - евентрація після застосування троакарів під час лапароскопічних операцій; у 2 (4,5 %) - грижа, у 2 (4,5 %) - евентрація, у 2 (4,5 %) - евісцерація через отвори після видалення дренажів з черевної порожнини. Для попередження їх утворення запропоновано спосіб дренування черевної порожнини після лапароскопічних операцій (патент України на корисну модель 51170 від 12.07.10). Аутопластика з використанням власних тканин виправдана за розмірів дефекту W1. За наявності більших дефектів показана алопластика за допомогою методу sub lay в запропонованому оригінальному способі.

Висвітлено історичні та сучасні практичні аспекти лікування гриж пахвинно-стегнової локалізації. Залишаються дискусійними питання про необхідність застосування безнатяжних методів герніопластики та місце кожної з них у хірургії гриж. Досі немає оптимальної класифікації пахвинних гриж, без якої неможливо індивідуалізувати та уніфікувати хірургічну тактику. Натяжні методи є основними у ході оперативного лікування стегнової грижі, результати застосування безнатяжного методу plug вітчизняними хірургами через невелику кількість публікацій вказати неможливо. Немає тактичної доктрини при виборі методу лікування, а думки різних авторів про переваги та недоліки сучасних методів хірургічного усунення пахвинних і стегнових гриж суперечливі, що свідчить про відсутність розробленої методики у лікуванні цього захворювання, яка відповідала б усім вимогам сьогоднішнього дня.

Проаналізовано результати застосування різних способів дослідження внутрішньочеревної гіпертензії (ВЧГ) у 186 хворих з післяопераційними дефектами черевної стінки (ПДЧС), що утворилися внаслідок виконання втручання з приводу післяопераційної великої та гігантської грижі, рецидивної грижі черевної стінки зі спайковим процесом, евентрації та евісцерації з вираженою контрактурою м'язів черевної стінки. У 134 (27,1 %) хворих визначено внутрішньочеревний тиск (ВЧТ) через сечовий міхур, у 46 (8,9 %) - проведено дослідження за допомогою назогастрального зонда. У 8 (1,6 %) хворих за наявності дефекту черевної стінки у поєднанні зі спайковою хворобою після операції ВЧТ вимірено з застосуванням прямого методу через дренажі. У 44 (8,9 %) хворих ВЧТ під час оперативного закриття ПДЧС визначено за допомогою апарата Stryker Intra-Compartmental Pressure Monitor. Дані цього дослідження найбільш інформативні. Для уникнення ВЧГ після операції потрібне прогнозування підвищення ВЧГ, який на етапі пробного зближення країв грижових воріт не повинен перевищувати II ступеня.

Проаналізовано результати превентивної абдомінопластики з використанням поліпропіленового протеза під час первинної лапаротомії у 66 хворих віком старше 62 років. За даними об'єктивного та ультразвукового дослідження, у хворих підтверджено критичні параметри, що свідчать про анатомо-функціональну недостатність черевної стінки. Оперативні втручання завершено пластикою лапаротомної рани з застосуванням поліпропіленового протеза, який розташували on lay - у 4 (6,1 %) хворих, sub lay - у 62 (93,9 %). Найкращі результати спостережено у разі протезування черевної стінки за методом sub lay з усуненням діастазу прямих м'язів живота шляхом накладання "вісімкоподібних" швів проленовою ниткою.

Проаналізовано результати хірургічного лікування 74 хворих похилого та старечого віку (ХПСВ) з приводу стегнової грижі (СГ), у 39 (52,7 %) з них відзначене защемлення кишки. Найбільш ефективними виявилися способи оперативної техніки, які передбачають застосування поліпропіленових імплантатів для зміцнення стегнового кільця під час грижопластики у ХПСВ. Перспективним напрямком у хірургічному лікуванні СГ є застосування трансабдомінальної преперитонеальної ендовідеогерніопластики.

Проаналізовано результати хірургічного лікування 1220 хворих з приводу пахвинної грижі. Віком старше 60 років було 810 пацієнтів (основна група), від 40 до 59 років - 410 (група порівняння). Встановлено, що у пацієнтів старше 60 років внаслідок вікових атрофічно-дистрофічних змін м'язів пахвинного каналу (ПК) частота рецидиву захворювання більша, ніж у пацієнтів молодшого віку. Тому під час грижопластики ПК слід віддавати перевагу алопластичним методам з використанням мініінвазивних та ендоскопічних технологій. Частота інтраопераційних і ранніх післяопераційних ускладнень у хворих обох груп без достовірної різниці.

Лапароскопічна хірургія має свої переваги у порівнянні з традиційними хірургічного лікування, але цей метод створює ряд проблем, пов'язаних із здійсненням анестезії та вимагають особливого підходу до вибору методу знеболення. Мета роботи - визначити найбільш ефективні способи знеболення під час лапароскопічних операцій у хворих з дефектами черевної стінки (ДЧС). Проаналізовано результати різних видів анестезії під час виконання лапароскопічного хірургічного лікування 208-ми хворих з ДЧС, а саме: 146-ти (70,2 %) пацієнтам застосовували загальний внутрішньовенний наркоз зі штучної вентиляції легень, з яких у 64-х (30,8 %) випадків з севофлюрановим випарником; 42-м (20,2%) - тотальну внутрішньовенну анестезію зі штучної вентиляції легень у поєднанні з епідуральною анестезією; 12-ьом (5,8 %) - спинальну анестезію; 4-ьом (1,9 %) - поєднання спінальної анестезії з епідуральної анестезією і 4-ьом (1,9 %) - епідуральну анестезію. Положення Тренделенбурга перестали застосовували особам старше 50-ти років, які страждали легенево-серцевою недостатністю та у разі, якщо тривалість оперативного втручання була більше 40 хв. Під час проведення карбіоперитонеума встановлено, що для уникнення гемодинамічних розладів необхідно застосовувати внутрішньочеревний тиск в межах 7 - 12 мм.рт.ст. Застосування штучної вентиляції легень із севофлюрановим випаровувачем надавало змогу запобігти гемодинамічним розладам і забезпечити адекватний газообмін. Після впровадження мікрокатетерної техніки дія спінальної анестезії була подовжена анальгезуюча дія. Епідуральна блокада сама по собі, чи в поєднанні з загальною внутрішновенною чи зі спінальною анестезіями надала змогу значно обмежити застосування опоїдних наркотичних препаратів. Висновки: встановлено, що найбільш безпечний ефект спостерігали під час проведення епідуральної анестезії. Проте у разі застосування загального внутрішньовенного наркозу зі штучною вентиляцією легень із севофлюрановим випаровувачем теж вдалось зменшити кількість застосування опоїдних препаратів. Дані дослідження показали, що із врахуванням супутньої патології позитивним було застосування поєднання даних видів знеболення.

Проаналізовано причини інтраопераційних ускладнень у 234-х хворих, яким було виконано лапароскопічну герніопластику з приводу гриж різної локалізації, які мали місце у 7-ми випадках на початку освоєння методики. Основними причинами їх виникнення є порушення правил введення інструментів та основних вимог підготовки пацієнтів до лапароскопічних операцій, за дотримання яких можна їх уникнути.

Проаналізовано результати абдомінопластики, яка була виконана 168-ми хворим із великими дефектами черевної стінки, за період із 2013 р. за умов хірургічного відділення обласного госпіталю для інвалідів Вітчизняної війни. Внутрішньочеревну гіпертензію в післяопераційному періоді спостерігали в 144-х (85,7 %) пацієнтів. Розвиток абдомінального сепсису відзначали у 8-ми пацієнтів із внутрішньочеревною гіпертензією ІІ та ІV ступенів; із них померли четверо хворих.