Висвітлено специфічні особливості оцінювання систем захисту інформації у випадку, якщо до складу захищених інформаційних ресурсів наведено відомості, що містять державну таємницю. Викладено методику оцінювання ефективності системи охорони таємниці в межах локалізованого об'єкта інформаційної діяльності, визначено особливості та умови застосування даної методики для об'єктів державного рівня.

Освещены специфические особенности оценки систем защиты информации в случае, если в состав защищенных информационных ресурсов приведены сведения, содержащие государственную тайну. Изложена методика оценки эффективности системы оценки охраны тайны в пределах локализированного объекта информационной деятельности, определены особенности и условия применения данной методики для объектов высокого уровня.

Розглянуто історичні умови та етапи криміналізації діянь, які порушують стан збереження відомостей, що становлять державну таємницю України. Проаналізовано законодавство щодо відповідальності за посягання на державну таємницю за період з XIV до XX ст.

Рассмотрены исторические условия и этапы криминализации деяний, нарушающих сохранность данных, которые являются государственной тайной Украины. Исследовано законодательство, касающееся ответственности за посягательство на государственную тайну за период с XIV по XX вв.

Висвітлено досвід нормативно-правового регулювання та організаційно-практичної діяльності державних органів у сфері збереження державних таємниць в Україні в різні історичні епохи, зокрема, в періоди Київської Русі, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, Запорізької Січі та в козацько-гетьманській державі, Російської імперії, 1917 - 1920 рр., в радянський період та з 1991 р. до сучасного періоду.

Освещен опыт нормативно-правового регулирования и организационно-практической деятельности государственных органов в сфере сбережения государственных тайн в Украине в разные исторические эпохи, в частности, в периоды Киевской Руси, Большого княжества Литовского и Речи Посполитой, Запорожской Сечи и в казаческо-гетманском государстве, Российской империи, 1917 - 1920 гг., в советский период и с 1991 г. до современного периода.

Розглянуто питання розрахунку чисельності працівників режимно-секретних органів.

Розглянуто застосування методології керування інформаційними ризиками для аналізу ефективності систем захисту державної таємниці.

Розглянуто вплив ефекту впорядкування та систематизації сукупності відомостей на оцінку ступеня секретності вторинної інформації, одержаної внаслідок обробки вихідних відомостей.

Розглянуто методичні аспекти реалізації процедури віднесення інформації до секретної, зокрема, виконано формалізацію цієї процедури з представленням її чотириетапною схемою обробки вихідної інформації.

Узагальнено досвід нормативно-правового забезпечення та організаційно-практичної діяльності державних органів у сфері охорони державних таємниць на території України в різні історичні епохи з найдавніших часів до 1999 р.: в архаїчний період, за часів Київської Русі, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, у Запорізькій Січі та козацько-гетьманській державі, Московського царства та Російської імперії, в період боротьби за українську національну незалежність (1917 - 1920 рр.), за часів СРСР. Значну увагу приділено питанням захисту державних секретів у незалежній Україні (1991 - 1999 рр.).

Для висвітлення історії охорони державної таємниці на території України повчальним є вивчення відповідного досвіду того часу, коли Україна входила до складу Російської імперії. Є підстави стверджувати, що ефективнодіючого режиму секретності у Російській імперії створено не було. Кожна із складових частин державного апарату на власний розсуд визначала, які саме відомості вважаються таємними та здійснювала діяльність з захисту такого роду інформації. Розвідка і особливо контррозвідка стали відгалуженням Департаменту поліції, несучи в собі як позитивні, так і негативні сторони політичної поліції. Правовою основою організації і діяльності органів політичного розшуку з забезпечення державної безпеки в цілому та недоторканості державної таємниці служили правові норми державного кримінально-правового, кримінально-процесуального і адміністративно-поліцейського законодавства. Російське законодавство тривалий час не вирізняло як окремі види злочинів державну зраду і шпигунство. Не приділялось належної уваги розголошенню відомостей, що становлять державну таємницю. Передусім, так і не було створено органу, що координував би роботу різних відомств у цій сфері. Досить аморфним було і уявлення про саму державну таємницю, що фактично зводилось до поняття військової таємниці. Поряд із цим сама робота спецслужб була ефективною. Як свідчить вивчення досвіду царських спецслужб, найкращі їх методичні розробки було творчо осмислені та використовувались в подальші роки.

Розглянуто можливі шляхи для визначення чисельності працівників підрозділів захисту інформаційних ресурсів.

Розглянуто основні положення порядку засекречування та розсекречування інформації, визначеного у нормах виконавчого наказу Президента США 13526. Зроблено порівняльний аналіз з положеннями законодавства України у сфері охорони державної таємниці.

На підставі нормативно-правових актів США, праць американських та українських дослідників розглядаються історичні аспекти захисту секретних відомостей та заходів з протидії шпигунству від часів боротьби за незалежність і до завершення Першої світової війни. Увагу зосереджено на нормативних актах армії і флоту Сполучених Штатів щодо захисту військової таємниці, актів Конгресу, спрямованих на запобігання шпіонажу, а також до процесу формування органів контррозвідки під час Першої світової війни. Розглянуто порядок обмеження доступу до відомостей, які використовувалися в США у зазначений період, досліджено заходи щодо відповідальності за порушення законодавства про захист секретних відомостей та міри покарання за шпигунську діяльність. Мета роботи - вивчення історичного досвіду США у захисті державних секретів та протидії шпигунству як союзника України у протистоянні російської агресії.

На підставі законодавчих актів України, праць українських дослідників та архівних документів ЦДАВО України розглянуто процеси формування державних органів України, відповідальних за інформаційну безпеку, створення системи охорони державної таємниці, урядового зв'язку, технічного захисту інформації з обмеженим доступом у 1991 - 1994 рр. Привернуто окрему увагу до нормативно-правових актів України щодо захисту державної таємниці та до діяльності Державного комітету України з питань державних секретів. Проаналізовано: стан справ з таємницями військової промисловості та військового відомства, що залишилися у спадок від колишнього СРСР, а також Угода пострадянських країн про взаємне забезпечення збереження міждержавних секретів. Систематизовані носії таємної інформації, що перебували на той час в обігу або на зберіганні в режимно-секретних органах. Зроблено порівняння радянської та української систем охорони державної таємниці. Досліджено процес формування першого українського Зводу відомостей, що містять державну таємницю. Проведено порівняльний аналіз функцій Держкомсекретів України та Служби безпеки України з функціями державних органів США, відповідальних за охорону державних таємниць, таких як Управління з нагляду за інформаційною безпекою (ISOO) та Федерального бюро розслідувань (FBI). Розглянуті функції українського інституту "державних експертів з питань таємниць" та проблемні питання матеріального стимулювання діяльності громадян за роботу в умовах режимних обмежень. Наведені приклади реліктових залишків радянської цензури та розглянуто процес трансформації цензорських органів України. Методологія дослідження спирається на принципи об'єктивності, позитивізму, системності, історизму та базується на історичних методах: проблемно-хронологічному, історико-порівняльному, історико-правовому.