Исследование посвящено ретроспективному сравнительному анализу эффективности вспомогательных репродуктивных технологий (ВРТ) у бесплодных пациенток с тиреоидной дисфункцией и у женщин с бесплодием и неизмененной функцией щитовидной железы. На основании полученных результатов сделан вывод о том, что пациентки с тиреоидной патологией имеют шанс на беременность при использовании контролируемой суперовуляции в разных методиках ВРТ.

Гормоны жировой ткани, в частности резистин и липокалин-2, играют важную роль в регуляции липидного и углеводного метаболизмов, воспалении и иммунных нарушениях, механизмах рождаемости и репродукции. Ожирение и избыточный вес существенно вовлечены в процессы снижения фертильности. Женщины с ожирением при метаболическом синдроме (МС) имеют аномальные профили адипоцитокинов плазмы. Изученена связь между женской гипоталамо-гипофизарно-яичниковой системой и энергетическим обменом. Базальные уровни резистина, липокалина-2, фолликулостимулирующего, лютеинизирующего гормонов, эстрадиола, общего и свободного тестостерона, дигидротестостерона, дигидроэпиандростерона-сульфата, андростендиона, кортизола, антимюллерового гормона, пролактина, инсулина, фоллистатина, гомоцистеина, интерлейкина-6 и секс-стероид связывающего глобулина определялись в сыворотке крови у 35 женщин репродуктивного возраста с МС, у 33 пациенток репродуктивного возраста с синдромом поликистозных яичников (СПКЯ) и у 54 здоровых женщин. Установлено, что, несмотря на нормальные величины гормонов липокалина-2 и резистина, даже у пациенток с ожирением, их концентрации существенно коррелируют с антропометрическими, гормональными и метаболическими параметрами. Определено статистически значимое стимулирующее влияние липокалина-2 и резистина на синтез овариальных женских стероидов и существенное угнетение ими синтеза яичниковых и надпочечниковых андрогенов в условиях нормального состояния соматического и репродуктивного здоровья. При МС и СПКЯ указанные взаимосвязи не устанавливаются. Полученные результаты позволяют выдвинуть предположение о существовании метаболических изменений чувствительности органов репродуктивной системы и надпочечников к влиянию липокалина-2 и резистина на фоне СПКЯ и МС.

Всесвітня організація охорони здоров'я об'явила епідемію ожиріння - 30 % населення Землі страждають від цієї хвороби. Мета роботи - дослідити частоту патології шийки матки у жінок репродуктивного віку з метаболічним синдромом (МС). Досліджено 47 жінок репродуктивного віку. Вміст імунореактивного інсуліну та рівень ліпідів визначали за допомогою стандартних методик. Стан епітелію шийки матки вивчали у фолікулярній фазі менструального циклу за допомогою кольпоскопічного обстеження за загальноприйнятим протоколом. Прицільна біопсія шийки матки виконувалась за наявності показань. Порівняння результатів кольпоскопічного обстеження у жінок з МС та здорових пацієнток не виявило статистично достовірних відмінностей у частоті та структурі кольпоскопічних станів. Ця закономірність може бути свідченням того, що у процесі формування патологічних змін епітелію шийки матки визначальний вплив має не стан гормонального гомеостазу, а наявність інфікування, особливо вірусом папіломи людини. Проте внаслідок високої тропності вірусу папіломи людини до епітелію з ознаками дисгормональних змін для пацієнток з МС актуальним є не тільки проведення цитоморфологічного скринінгу на атипію, але і виконання кольпоскопічного обстеження з використанням епітеліально-судинних проб.

Досліджено нейроендокрину функцію жирової тканини за ожиріння на тлі метаболічного синдрому (МС). Згідно з сучасними уявленнями адипоцити продукують і секретують біологічно активні медіатори - адипоцитокіни (як специфічні тільки для жирової тканини, так і неспецифічні). Ці речовини вважаються важливими чинниками розвитку інсулінорезистентності, цукрового діабету II типу і кардіоваскулярних захворювань. А саме, за ожиріння визначається зниження рівня адипонектину та збільшення продукції ретинол-зв'язувального протеїну-4, інтерлейкіну-6 і фактора некрозу пухлин alpha (ФНП-alpha), що, своєю чергою, стимулює синтез ліпокаліну-2. Ліпокалін-2 спричинює підвищення концентрації адипонектину та зменшення рівня ФНП-alpha. Також за МС на тлі ожиріння виявляється збільшення рівня лептину внаслідок селективної лептинорезистентності, що стимулює центри апетиту в гіпоталамусі. Знижені рівні адипонектину та збільшені рівні ретинол-зв'язувального протеїну-4 асоціюються зі зменшенням оксидації вищих жирних кислот, збільшенням глюконеогенезу у печінці та інсулінорезистентністю. Однак не викликає сумнівів необхідність більш глибокого пояснення взаємодії зазначених адипоцитокінів в організмі людей, хворих на МС.

Вивчено топографо-анатомічні особливості абдомінальної жирової тканини у жінок репродуктивного віку з метаболічним синдромом (МС). Установлено, що точність вимірювання підшкірного абдомінального жиру (ПАЖ) за допомогою методів ультразвукового дослідження (УЗД) і комп'ютерної томографії (КТ) є нижчою у групі жінок з більш високим індексом маси тіла (ІМТ). Вимірювання інтраабдомінального жиру (ІАЖ) за допомогою методів УЗД і КТ майже не має відмінностей у точності залежно від показника ІМТ у жінок із МС. Результати визначення відсотку вісцеральної жирової тканини за допомогою методу біоелектричного імпедансу мають більш сильний кореляційний взаємозв'язок з результатами вимірювання ІАЖ за допомогою КТ-сканування, ніж метод ультразвукового сканування. Встановлено порогову величину площі ІАЖ у жінок репродуктивного віку з МС, що підвищує ризик розвитку гормонзалежних гіперпроліферативних процесів майже в 2 рази.

Синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) є одним з найбільш поширених ендокринних захворювань, яке зустрічається серед жінок репродуктивного віку. Мета дослідження - з'ясувати особливості дисгормональних порушень функції репродуктивної системи у жінок з СПКЯ і метаболічним синдромом (МС) і провести порівняльну характеристику стану гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи у жінок з СПКЯ і МС. Проведено клінічне обстеження стану репродуктивного здоровя у 33 жінок репродуктивного віку з СПКЯ, 35 жінок з МС і 54 здорових пацієнток (група контроля). Вміст гормонів у плазмі крові обстежених жінок проводили на імуноферментному аналізаторі - фотометрі виробництва "Avareness Technology". Імуноферментне дослідження СПКЯ виконували з використанням 2-х специфічних антитіл. Проведені дослідження показали, що у жінок з СПКЯ спостерігається збільшення сироваткового рівня антимюлерового гормону як у порівнянні з жінками з МС, так у порівнянні зі здоровими пацієнтками, що опосередковано може надавати змогу використання значення цього показника як сурогатного маркера гіперандрогенії. У разі МС та у випадку СПКЯ спостерігається тенденція до збільшення сироваткових рівнів пролактину, а також стан відносної гіперестрогенії, що у пацієнток із зазначеними синдромами клінічно збільшує ризик розвитку гіперпроліферативних процесів.

Згідно з сучасними уявленнями, інсулінорезистентність — це первинне селективне і специфічне порушення біологічної дії інсуліна, що супроводжується зниженням утилізації глюкози тканинами, переважно скелетними м'язами, та призводить до хронічної гіперінсулінемії. Мета роботи - визначення про-запального статусу та його залежність від рівня інсулінемії у жінок з метаболічним синдромом (МС) та СПКЯ. Проведено комплексне клінічне обстеження стану репродуктивного здоров'я у 33 жінок репродуктивного віку з СПКЯ, 35 жінок з МС і 54 здорових пацієнток, що склали групу контролю. Визначення вмісту інсуліну та інтерлейкіну-6 у плазмі крові обстежених жінок проводили на імуноферментному аналізаторі-фотометрі виробництва "Avareness Technology". Імуноферментне досідження ELISA виконувалось з використанням 2-х специфічних антитіл. Вимір оптичної щільності проведено на фотометрі MSR-1000 (Syntron, USA, 1995). Показано, що на тлі МС спострігається гіперінсулінемія, що патогенетично взаємопов'язує ожиріння, порушення карбогідратного метаболізму, артеріальну гіпертензію та дисліпідемію. З'ясовано, що як в генезі МС, так і СПКЯ механізми системного запалення відіграють менш значиму роль у порівнянні з гіперінсулінемією.

Наведено результати визначення рівнів адипонектину у жінок із метаболічним синдромом (МС) та у здорових волонтерок. У жінок із МС виявлено статистично значуще зниження рівня адипонектину у порівнянні зі здоровими жінками. Суттєве зниження рівня адипонектину у пацієнток із МС зумовлене гіпертрофією вісцеральної жирової тканини, що фізикально проявляється у підвищенні значень показників індексу маси тіла й окружності талії. У здорових жінок репродуктивного віку спостерігається прямий взаємозв'язок між концентраціями адипонектину й інтерлейкіну-6, та обернений - між рівнями адипонектину та антимюллерового та лютеїнізувального гормонів у сироватці крові.

Розглянуто асоціації рівня антимюлерового гормону (АМГ) з різними гормональними та біохімічними характеристиками у жінок з синдромом полікістозних яєчників (СПКЯ), з метаболічним синдромом (MC) та у здорових. Визначено, що у здорових жінок на рівень АМГ впливають такі показники, як лютеїнізуючий гормон, адипонектин і резистин. За СПКЯ на рівень АМГ суттєво впливають рівні загального тестостерону та андро-стендіону. У разі MC на рівень АМГ суттєво впливають фолістатин, дигідроепіандростеронсульфат і лютеїнізуючий гормон. За допомогою аналізу ROC-кривої визначено пороговий рівень АМГ для діагностики гіперандрогенії, який становив 7,9 нг/мл (0,868 AUC=0,841, чутливість 73,4 %, специфічність 92,9 %).

Сравнивали ассоциации уровня антимюлерового гормона (АМГ) с различными гормональными и биохимическими характеристиками у женщин с синдромом поликистозных яичников (СПКЯ), с метаболическим синдромом (МС) и у здоровых. Определено, что у здоровых женщин на уровень АМГ влияют такие показатели как лютеинизирующий гормон, адипонектин и резистин. При СПКЯ на уровень АМГ существенно влияют уровни общего тестостерона и андростерона. При МС на уровень АМГ существенно влияют фолистатин, дигидроэпиандростерон-сульфат и лютеинизирующий гормон. С помощью анализа RОС-кривой определен пороговый уровень АМГ для диагностики гиперандрогении, который составил 7,9 нг/мл (0,868 АUС=0,841, чувствительность 73,4 %, специфичность 92,9 %).

Розкрито актуальні питання взаємозв'язку між розвитком метаболічного синдрому (МС) у жінок репродуктивного віку та станом їх психічного благополуччя. Показано, що наявність у пацієнток із МС ожиріння зменшує відчуття задоволеності собою, самореалізації та, відповідно, вражає їх психоемоційний статус. Підтвердженням негативного впливу проявів МС на якість життя жінок є також дисгармонія у сексуальних стосунках у шлюбі, підвищення серед жінок із зазначеними розладами поширеності тютюнопаління. Створення адекватної аргументованої мотивації для зміни способу життя та переходу на здорову дієту може сприяти зниженню та нормалізації маркерів МС.