Вивчено морально-етичні основи характеротворення на матеріалі драматургічної спадщини Лесі Українки. Висвітлено теоретико-методологічні засади дослідження та розкрито зміст базових термінів. Визначено риси характерів та поведінки дійових осіб драматургічних творів Лесі Українки. Акцентовано увагу на принципах моралі, які, визначаючи думки та дії людини, спрямовують їх на творення добра чи зла. З'ясовано, що в драматургічних творах малих форм Леся Українка вдавалась до констатацій наявності певної риси, у драматичних поемах показувала процес становлення характерів, значну увагу звертаючи на природно-генетичні задатки, а у багатоактних п'єсах змальовувала процеси зародження та функціонування рис характеру, відображала причини занепаду, зміни чи, навпаки, стабілізації характерів.

Вивчено типологію художнього конфлікту, його еволюцію в українській драматургії 1990 - 2010-х рр. Концепцію художнього конфлікту побудовано на застосуванні моделювального підходу не тільки за розмежування життєвого та художнього конфліктів, а й за домінування останнього. Визначено художній конфлікт у літературі як літературознавчу проблему, типологію конфлікту за критеріями, тематикою, ідейно-естетичним наповненням. Окрему увагу відведено обгрунтуванню літературного періоду кінця XX - початку XXI ст. й утвердженню в науковому дискурсі поняття "дев'яностики" і "двотисячники" на позначення репрезентантів двох періодів 1990 - 1999 і 2000 - 2010 рр. Наведено покажчик імен авторів і назв творів.

Проаналізовано проблеми, з якими стикаються студенти-першокурсники у процесі вивчення української мови в нефілологічних ВНЗ. Подано рекомендації викладачеві щодо їх подолання. Формується практична мета навчання мови, пропонується тематично-блоковий розподіл завдань з урахуванням умінь мовленнєвої компетенції майбутнього фахівця.

Розкрито основні принципи та прийоми формування духовності студентів ВНЗ засобами української мови та літератури. Розглянуто питання духовності людини як мети виховання, а також впливу літератури на її формування. Досліджено шляхи формування духовності студентів нефілологічних факультетів. Проаналізовано формування духовності студентів на заняттях з української словесності. Висвітлено питання гурткової роботи як форми виховання духовності й інші види даної роботи.

Проаналізовано збірку п'єс С. Ушкалова "ESC. Сім абсурдових п'єс". Для дослідження авторської типології художніх конфліктів окреслено письменницькі установки щодо добору тем, сюжетів тощо. Для визначення стильової типології визначено риси абсурдизму, що надало змогу констатувати абсурдистський тип художнього конфлікту.

Визначено естетичну природу художніх конфліктів української драматургії 1990 - 2010 рр. Встановлено, що трагічне чи комічне естетичне наповнення художніх конфліктів встановлюється завдяки його розв'язці та вирізняється за допомогою інших критеріїв типологізування - учасників конфлікту, тематики, гостроти тощо. Застосування розробленої концепції здійснено на матеріалі трагедії П. Войчишен-Лугівського "Приречені", драми В. Андрушка "Кривавий засів", комедій Б. Стельмаха "Фрак для доцента", Н. Максимчук "Кохання у стилі Челентано".

Охарактеризовано кінематографічне мислення В. Стефаника на матеріалі аналізу образка "Осінь". З'ясовано схильність автора використовувати загальні та крупні кадри, стоп-кадр для увиразнення наступного руху персонажа. Проілюстровано, що кінетичність досягається за рахунок зміни кадрів. Унаслідок проведеного дослідження вкотре доведено актуальність і необхідність "жанру" аналізу окремого твору.

Відображено творчі портрети сучасних українських драматургів: Ярослава Стельмаха, Володимира Канівця, Олени Клименко, Оксани Танюк, Валерія Герасимчука, Григорія Штоня. Основною метою розвідки стало включення доробку письменників у літературний процес 1990 - 2000-х рр. Базовим матеріалом стали тексти п'єс, залучені також інтерв'ю, літературно-критичні праці тощо. Інтерпретацію здійснено цілісно: від титульного комплексу до ідейного наповнення.

Узагальнено результати дослідження художніх текстів учасників Міжнародного конкурсу "Коронація слова" відповідно до визначення найбільш актуальних для сучасного світу типів ідентичностей - етнічної, культурної, національної, громадянської, європейської, аксіологічної, гендерної, мистецької "розсіяної", "плинної", его-ідентичності та ін. Досліджено типологію та репрезентацію антропологічних і гендерних художніх моделей. Охарактеризовано традиції та трансформацію проблем мистецької ідентичності.

Мета роботи - дослідження кінопоетики збірки В. Стефаника "Дорога"; дати відповідь на проблемне питання: чи послідовний митець у використанні кінопоетичних засобів. Стефаникознавці послідовно констатують візуальність новелістики письменника, але ці твердження позбавлені уважного текстуального аналізу. Використано методику, яка передбачає увагу до художнього простору, внутрішнього світу персонажів, кольористики, звуків і художніх деталей. Основну увагу звернено на твори "Дорога", "Скін", "Палій", "Похорон", "Сон", "Озимина", "Такий панок". Це й становить історико-літературну новизну роботи. Проаналізовано кольористику планів, семантику художніх деталей, образи, надані крупним планом, динаміка подій у кадрі; з'ясовано, що лише багатозначні в семантичному плані образи надаються крупним планом, кольористика послідовно розташованих кадрів збігається, гармонічності кадрам додають використані звуки. У новелах спостерігається чергування загальних і крупних планів, остання та перша новела створюють цілісність завдяки використанню візуального образу дороги.