Вперше для українського літературознавства введено в обіг поняття нон-фініто, обгрунтовано та систематизовано його художні прийоми. Проаналізовано літературну спадщину Лесі Українки у світлі цієї теорії. Сформульовано тлумачення нон-фініто як естетичної категорії, що реалізується в спеціальному типі художнього світосприйняття. Визначено парадигму роботи над творами, характерну для Лесі Українки. Здійснено класифікацію незавершених творів і різновидів фіналу у драматичних творах Лесі Українки, запропоновано концепцію "етапності" творчого процесу письменниці. Проаналізовано драму "Осіння казка" як ключової для еволюції творчості письменниці, виявлено численні засоби реалізації естетики нон-фініто у конкретних творах.

Досліджено феномен нон-фініто як естетичної категорії. Розглянуто причини й особливості незавершених текстів. На прикладі творчості Лесі Українки доведено самобутність художнього типу мислення нон-фініто. Запропоновано систематизацію прийомів нон-фініто в драматичному доробку письменниці ("Кассандра", "На полі крові", "Адвокат Мартіан", "Три хвилини" та ін.). Основну увагу приділено інтерпретації найбільш утаємниченого твору Лесі Українки - фантастичної драми "Осіння казка", що визнається ключовим для еволюції мистецької манери драматурга.

Розглянуто проблему формування символічного самопредставлення Миколи Хвильового, як культурного персонажу постреволюційної епохи на буттєвому та художньому рівнях. На основі творчого та епістолярного доробку письменника, мемуарів його сучасників робиться висновок про послідовне створення "самообразу" автора, що поступово стає частиною його внутрішнього "Я".

Рассмотрено понятие "хвылевизм" как литературная школа, в концепцию которой заложена теория М. Г. Хвылевого об утверждении доминирующего художественного стиля - "романтики витаизма". Таким образом, термин "хвылевизм" переводится из исключительно идеолого-политической в литературную категорию.

Здійснено огляд сучасних метадраматичних студій у польському літературознавстві. Окреслено теоретичний контекст трактування терміна "метадрама" у світовій літературознавчій практиці. Увагу приділено працям С. Свйонтека, Я. Мидлі, К. Рути-Рутковської. Виокремлено концепції, що поглиблюють уявлення про метадраматичний потенціал часу та діалогу в драмі. Нині в польському літературознавстві вважається усталеним визначення метадрами як драми або вистави саморефлексивного характеру, що відображають проблеми театру. Виміри метатеатральності можуть бути спроектовані драматургом у структурі тексту або надбудовані режисером у процесі інсценізації. Підкреслено продуктивність застосування метадраматичного аналізу як для перепрочитання класиків польської драматургії, так і при дослідженні авангардної та постмодерної драми. Наголошено на необхідності виокремлення метадраматичного дискурсу у вітчизняному літературознавстві, що зумовлено актуалізацією прийомів метадрами в українській п'єсі.

Здійснено метадраматичний аналіз п'єси Юрія Косача "Кортез і Безталанна". Авторською специфікою метадрами Юрія Косача визнано концентровану умовність художнього простору і часу; багатошарову структуру образів персонажів; трансгресивне ускладнення інтертексту; застосування кінематографічних прийомів, деструктивних щодо цілісності твору; перерозподіл функцій виконавця і глядача; використання стихії маскараду як засобу розшарування сценічної дії.

Висвітлено актуальні питання професійної підготовки майбутніх філологів. Зосереджено увагу на специфіці формування мовної особистості в закладах різних рівнів, втіленні компетентнішої парадигми філологійної освіти, лексико-семантичних та граматичних особливостях української мови в сучасному науково-педагогічному дискурсі. Досліджено комунікативний вимір функціювання української мови, проаналізовано моделі літературної комунікації в художньому тексті.

Вперше в українському літературознавстві здійснено комплексний аналіз метадрами як жанрового феномену, який характеризується рефлексійністю, ускладненням ієрархії драматичної реальності. З'ясовано спектр реалізації поетики метадрами в українській драматургії кінця XIX - середини XX ст. Доведено, що метадрама, як жанрова форма і як результат телеологічної авторської інтенції, реалізується на персонажному, тематичному, пафосному, хронотопному, дискурсивному, паратекстуальному й інтертекстуальному рівнях, а також шляхом використання комплексу метадраматичних прийомів. Зазначено, що траєкторія розвитку української метадрами XX ст. бере початок із доробку М. Старицького та І. Карпенка-Карого, які активно використовували топос театру, створили перші зразки метадраматичного персонажа. Новаторським визначено метадраматичний дискурс у низці творів драматургів першої третини XX ст. (вектор розщеплення персонажа й актора, антитеатральна тематика, імітація театрального дійства, розшарування художньої дійсності тощо). Зауважено, що кульмінацію метадраматичних експериментів в українській літературі XX ст. репрезентує творчість письменників-емігрантів І. Костецького, Ю. Косача, Л. Коваленко, І. Чолгана та ін. Здійснено метадраматичний аналіз більш ніж 50 творів.

Представлено ідеї відомого польського філософа Романа Інґардена, представника феноменології і засновника так зв. "другої феноменології". Проаналізовано погляди Романа Інґардена, які стосуються проблем зі сфери онтології, епістемології, антропології, естетики, аксіології, філософії літератури. Крім того, підкреслено значення Романа Інґардена для сучасної філософії та здійснено порівняння його поглядів з іншими сучасними філософами - представниками феноменології, Львівсько-Варшавської школи, сучасної семіотики, філософії діалогу та ін.

Висвітлено творчість відомого польського письменника-фантаста С. Лема. У контексті сучасної культури досліджено його світоглядні орієнтири та філософське підґрунтя фантастичних творів, особливу увагу приділено літературній, філософській та футурологічній іпостасям митця. У фокусі досліджень - найвідоміші твори автора, які висвітлено у різних теоретико-методологічних аспектах. Зокрема, проаналізовано україномовні переклади окремих текстів С. Лема, естетику кіберпанку на матеріалі його оповідань, художню реалізацію апокаліптичних мотивів; деструкцію детективного жанру в доробку автора. Великий спектр інтерпретацій отримав роман "Соляріс".

Розкрито зміст понять "метатекст", "металітература", "метадрама". Наведено класифікацію метадрами та її жанрові ознаки. Висвітлено теоретичні та історико-літературні аспекти розвитку української метадрами у світовому контексті. Розглянуто методологію метадраматичного аналізу творів українських драматургів XX ст. Проаналізовано палітру метадраматичних експериментів у еміграційній літературі, зокрема в п'єсі І. Багряного "Генерал", та книзі І. Костецького "Театр перед твоїм порогом".