Розглянуто питання комплексного лікування трофічних порушень м'яких тканин у хворих з ускладненою травмою хребта, що включає корекцію порушень діяльності серцево-судинної, дихальної, сечовидільної, травної та імунної систем. За умов ускладненої травми хребта у всіх шарах денервованих тканин на фоні ішемії виникає асептичне запалення з прогресуючою деструкцією. Трофічні порушення розвиваються у 50 % хворих і зумовлені ступенем та рівнем ушкодження спинного мозку. Розвиток патогенної мікрофлори в денервованих тканинах призводить до інтоксикації, септичного стану, пригнічення імунної системи та погіршення стану хворих. Застосування у комплексному лікуванні зовнішньої лазеротерапії, електростимулювання місцевої та загальної антибіотикотерапії, ультрафіолетового опромінення дозволяє зменшити рівень мікробних тіл, активізує розвиток грануляцій та епіталізацію. Хірургічні втручання було спрямовано на усунення трофічних порушень і застосовувались після попередніх некректомій та зниження мікробного забруднення. Надійне та швидке усунення дефектів м'яких тканин досягається шляхом застосування повношарових переміщених клаптів, пластикою місцевих тканин, вільною шкірною пластикою.

Зазначено, що тяжкий перебіг захворювання у пацієнтів із компресійними переломами тіл хребців (ПТХ) на тлі остеопорозу потребує значних матеріальних витрат на лікування. Медична та соціальна актуальність раннього виявлення остеопорозу базується на вивченні характерних клінічних проявів. За ПТХ на тлі системного остеопорозу виникає проблема функціональної неспроможності хребцево-рухового сегменту. У зв'язку з тим, що остеопороз найчастіше розвивається у жінок в постменопаузальний період та у чоловіків віком старше 60 років, характерні клінічні прояви накладаються на симптоматику дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта та патології вісцеральних органів. Наведено особливості клінічного перебігу остеопорозу залежно від статі, віку, а також тяжкості та тривалості патологічного процесу, що надає можливість своєчасно надати кваліфіковану медичну допомогу та підвищити ефективність лікування.

Наведено особливості консервативного лікування пацієнтів із переломами хребців за остеопорозу, яке проводили у відділі хірургії хребта ДУ "Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України" 115 хворим у період 2013 - 2015 рр. Комплекс консервативної терапії включав: ліжковий режим, знеболення, прийом препаратів кальцію та вітаміну D, антирезорбентів, проведення тканинного та стимулювального лікування, застосування іммобілізаційних корсетів.

Лійкоподібна деформація грудної клітки є найчастішою з усіх уроджених аномалій грудної клітки. Ступінь і характер деформації грудної клітки у дітей та дорослих визначається за допомогою методу торакометрії, який надає уявлення щодо глибини деформації та ширини грудної клітки, її косих розмірів, торакального індексу, а також дозволяє простежити ці показники у динаміці. Мета дослідження - провести аналіз результатів хірургічного лікування лійкоподібної деформації грудної клітки за методикою Nuss і визначити шляхи оптимізації лікування за допомогою торакометрії. Надано результати обстеження та лікування 85 хворих із лійкоподібною деформацією грудної клітки, з яких 58 пацієнтам проведено операцію за методикою Nuss (у 2017 - 2019 рр.), 27 пацієнтам - вилучення фіксаторів із грудини (оперованих за методикою Nuss у 2016 р.). Із 27 хворих, яким була проведена корекція лійкоподібної деформації за методикою Nuss у 2016 р., у 24 (89,9 %) хворих результат був позитивним: різниця при вдиху та видиху за сагітальним та косим розмірами грудної клітки не перевищувала 1 см та відповідала фізіологічній нормі. Індекс J. Gizicka у післяопераційному періоді відмічався у межах 0,82 - 1,0, що свідчить про добру корекцію форми грудної клітки. У 3 (11,1 %) пацієнтів спостерігався негативний результат: у 2 пацієнтів відбувся рецидив лійкоподібної деформації, що потребувало повторного оперативного втручання, в 1 хворого спостерігалось утворення кілеподібної деформації. Серед 58 хворих, оперованих первинно у 2017 - 2019 рр., у 55 (94,8 %) отримано добрий результат та у 3 (5,2 %) пацієнтів - незадовільний результат, який проявлявся у провороті фіксатора. Висновки: проведення торакометричного дослідження у хворих з лійкоподібною деформацією дозволяє оцінити результати хірургічного лікування у різні строки після операції, визначити ступінь втрати корекції деформації порівняно із станом відразу після операції.

Лійкоподібна деформація грудної клітки є найчастішою з усіх уроджених аномалій грудної клітки. Ступінь і характер деформації грудної клітки у дітей та дорослих визначається за допомогою методу торакометрії, який надає уявлення щодо глибини деформації та ширини грудної клітки, її косих розмірів, торакального індексу, а також дозволяє простежити ці показники у динаміці. Мета дослідження - провести аналіз результатів хірургічного лікування лійкоподібної деформації грудної клітки за методикою Nuss і визначити шляхи оптимізації лікування за допомогою торакометрії. Надано результати обстеження та лікування 85 хворих із лійкоподібною деформацією грудної клітки, з яких 58 пацієнтам проведено операцію за методикою Nuss (у 2017 - 2019 рр.), 27 пацієнтам - вилучення фіксаторів із грудини (оперованих за методикою Nuss у 2016 р.). Із 27 хворих, яким була проведена корекція лійкоподібної деформації за методикою Nuss у 2016 р., у 24 (89,9 %) хворих результат був позитивним: різниця при вдиху та видиху за сагітальним та косим розмірами грудної клітки не перевищувала 1 см та відповідала фізіологічній нормі. Індекс J. Gizicka у післяопераційному періоді відмічався у межах 0,82 - 1,0, що свідчить про добру корекцію форми грудної клітки. У 3 (11,1 %) пацієнтів спостерігався негативний результат: у 2 пацієнтів відбувся рецидив лійкоподібної деформації, що потребувало повторного оперативного втручання, в 1 хворого спостерігалось утворення кілеподібної деформації. Серед 58 хворих, оперованих первинно у 2017 - 2019 рр., у 55 (94,8 %) отримано добрий результат та у 3 (5,2 %) пацієнтів - незадовільний результат, який проявлявся у провороті фіксатора. Висновки: проведення торакометричного дослідження у хворих з лійкоподібною деформацією дозволяє оцінити результати хірургічного лікування у різні строки після операції, визначити ступінь втрати корекції деформації порівняно із станом відразу після операції.

Надано результати обстеження та лікування 57 хворих із больовими синдромами на тлі нестабільності хребта у поперековому відділі. Пацієнти з 2016 по 2018 рр. перебували на стаціонарному лікуванні у відділі хірургії хребта ДУ "Інститут травматології та ортопедії НАМН України" (Київ). Мета дослідження - визначити прояви больових синдромів при різних видах нестабільності у поперековому відділі хребта. Дослідження грунтується на аналізі результатів обстеження та лікування 57 хворих із больовим синдромом при нестабільності у поперековому відділі хребта. Обстеження включало збір анамнезу, огляд хворих, оглядову спондилографію у функціональному положенні у двох проєкціях, функціональну спондилографію. Хворі відбирались за такими критеріями: наявність вертеброгенних больових синдромів, що виражені у сенсорних та рухових порушеннях, обумовлених нестабільністю у хребтово-рухових сегментах поперекового відділу хребта. Для дискогенної нестабільності (19 (33,3 %) хворих) характерні рефлекторні синдроми, сильний біль на рівні хребтово-рухового сегмента, напруження м'язів спини, обмеження рухів на рівні ушкодженого та прилеглих до нього сегментів. При дискартрогенній нестабільності (29 (50,9 %) хворих) відмічаються корінцеві синдроми, місцевий помірний біль (люмбаго, люмбалгія), який посилюється при рухах, зміні положення тулуба; обмеження рухів; ранкова скутість; зниження сили м'язів ніг; порушення функції тазових органів. При дискартроостеогенній нестабільності (9 (15,8 %) хворих) клінічно-локальний біль, порушується рухова функція сегмента, тенденція до зміщення хребців або руйнування елементів хребта з симптомами стенозу хребтового каналу, корінцеві та медулярно-судинні порушення, деформація хребта. Висновки: різні види нестабільності рухового сегмента хребта у поперековому відділі пов'язані із особливостями структурних змін у міжхребцевих дисках, дуговідросткових суглобах та міжсуглобовій частині дужки хребця. Неврологічні розлади залежать від рівня локалізації та ступеня нестабільності у поперековому відділі хребта. При дискостеогенному виді нестабільності переважають корінцеві синдроми (радикулопатії) (29 (50,9 %) хворих), рефлекторні синдроми - при дискогенному виді нестабільності: люмбаго при гострому або хронічному перебігу захворювання і люмбалгія при підгострому та хронічному перебігу (19 (33,3 %) пацієнтів). При дискартроостеогенному виді нестабільності у 9 (15,8 %) пацієнтів відмічали виникнення компресійного синдрому (корінцево-судинного) з розвитком радикулопатії та нейрогенної переміжної кульгавості.