Висвітлено творчість оригінального українського прозаїка 1920 рр. - В.Підмогильного, який на основі досвіду фрейдизму та екзистенціалізму, намагається показати особистість у сплетінні почуттів, переживань та ідей. Розкрито інтелектуальну інтригу, зумовлену можливістю діаметрально протилежних інтерпретацій твору прозаїка "Невеличка драма".

Освещено творчество оригинального украинского прозаика 1920 гг. - В.Подмогильного, который на основании опыта фрейдизма и экзистенциализма, пытается отыскать личность в сплетении чувств, переживаний и идей. Раскрыта интеллектуальная интрига, обусловленная возможностью диаметрально противоположных интерпретаций произведения прозаика "Небольшая драма".

Розглянуто способи тлумачення текстів античної літератури, зокрема твору давньогрецької поетеси Сапфо (VII - VI ст. до н.е.). Викладено гендерно-лінгвістичний підхід щодо аналізу адаптацій тексту Сапфо латинською та українською мовами, а також різноаспектні підходи щодо феномену Сапфо залежно від стилістичного, тематичного, жанрового, історичного, біографічного контексту та дослідницьких методологій в контексті традицій і тенденцій західної сапфології.

Рассмотрены способы толкования текстов античной литературы, в частности произведения древнегреческой поэтессы Сапфо (VII - VI ст. до н.э.). Представлен гендерно-лингвистический подход относительно анализа адаптаций текста Сапфо на латинском и украинском языках, а также разноаспектные подходы относительно феномена Сапфо, в зависимости от стилистического, тематического, жанрового, исторического, биографического контекста и исследовательских методологий в контексте традиций и тенденций западной сапфологии.

Проаналізовано культурно-історичні передумови виникнення та розвитку теоретико-естетичних поглядів Ю.Меженка та їх зв'язки з літературознавчими та філософськими теоріями, а також системами. Вивчено характерні особливості розуміння вченим специфіки літературної теорії, історії та критики. З'ясовано особливості відповідних проблем у різних культурно-історичних ситуаціях. Встановлено спорідненість із попередньою літературно-критичною традицією, з іншими естетично-інтелектуальними феноменами українського літературного процесу 10 - 20-х рр. ХХ ст. і діяльністю наступників. Досліджено роль та місце літературознавчої діяльності Юрія Меженка у тогочасній літературній ситуації.

Вперше досліджено малі архітектурні форми (МАФ) як художньо-культурну складову міст Західної України другої половини XX - початку XXI ст. (Івано-Франківськ, Львів, Мукачеве, Тернопіль, Чернівці та інші). Виявлено культурологічні, геополітичні, соціально-економічні чинники, які вплинули на розвиток та значення МАФ у означений період. Простежено процес становлення та еволюції МАФ на територіях міст Західної України, уточнено класифікацію та типологію МАФ як елементів міської культури. Наведено порівняльну характеристику МАФ відповідно до еволюційних змін середовища міста, розкрито закономірності формування простору міст за допомогою МАФ та залежність навколишнього середовища від елементів ландшафтної культури.

Досліджено літературну антологію як мета-жанр й антологізацію як процес формування читацьких спільнот, об'єднаних спільною культурною пам'яттю, цінностями й уявленнями. Зміщення уваги з тексту до колекції у теорії літератури дозволяє розглянути історію нової української літератури від формування національної традиції й канону у XIX ст. до викликів постмодернізму, посттоталітаризму й постколоніалізму в кінці XX - на початку XXI ст. Вивчено теоретико-методологічні підстави зацікавлення антологіями. Простежено вплив історії та мови, ідеології та географії, середовища та суб'єкта, письма та соціуму на становлення модерної національної літератури та сучасну літературну ситуацію. Антологійні колекції показано як свідчення про історичний, мовний, естетичний, поколіннєвий, ціннісний, соціальний, міметичний і смислотворчий аспекти літератури.

Проаналізовано антологію Василя Габора "Дванадцятка": історичний контекст появи літературного угруповання і його представлення у сучасній літературі. Дослідження показує, як змінюється статус окремих літературних явищ залежно від особливостей культурної пам'яті, яким чином добірка міських оповідань 30-х років ХХ ст. стає підгрунтям для витворення традиції львівської літературної урбаністики.

Стаття становить першу частину дослідження, в якому недописаний роман Б. І. Антонича "На другому березі" розглянуто із перспективи генетичної критики як приклад авантексту, укладеного на основі чернеток, що фіксують процесуальність письма. На підставі рукопису проаналізовано не відображені у виданнях основні типи текстових змін як свідчення "поетики стану", що виводить письмо за межі дихотомій суб'єкта й об'єкта, Ероса і Танатоса, людського й нелюдського - за рамки індивідуалізму й самої мови, у сферу інтерсуб'єктного та інтермедійного. Поступаючись розвитком дії супроти інтенсивності стану, проза Антонича свідчить про формування афективної поетики і нового типу модерної чуттєвості та відповідної практики письма.

Стаття становить другу частину дослідження, у якому недописаний роман Богдана Ігоря Антонича "На другому березі" розглядається із перспективи генетичної критики як приклад авантексту, укладеного на основі чернеток, що фіксують процесуальність письма. На підставі рукопису проаналізовано не відображені у виданнях основні типи текстових змін як свідчення "поетики стану", що виводить письмо за межі дихотомій суб'єкта й об'єкта, Ероса й Танатоса, людського й нелюдського - за рамки індивідуалізму і самої мови, у сферу інтерсуб'єктного та інтермедійного. Поступаючись розвитком дії супроти інтенсивності стану, проза Антонича свідчить про формування афективної поетики і нового типу модерної чуттєвості та відповідної практики письма.

Увагу присвячено дослідженню актуальних змін, які відбуваються з уявленнями про літературу. Зосереджено увагу на "межових" літературних жанрах як способах висловлювання, що поставали у результаті складного індивідуального пошуку в унікальному поєднанні історичних, культурних і особистих обставин. Із перспективи літературної антропології показано малі драматичні форми Лесі Українки як механізм переосмислення взаємодії автора та читача. Розкрито афективну природу прозового письма Богдана Ігоря Антонича на прикладі чернетки його незавершеного роману "На другому березі". Проаналізовано антропологічний, автобіографічний та інтермедійний характер творчості Софії Яблонської, втіленої у формі тревелогів. Умотивовано поетичну природу літературного відгуку на травматичні події під час Майдану й актуалізовано питання про взаємозв'язок текстового та спільнотного виміру в українській літературі періоду незалежності. Зазначено, що впроваджуючи поняття "нової словесності", видання пропонує погляд на літературу як особливу культурну практику, спрямовану на створення спільного досвіду й культурну ідентифікацію особи та спільноти.

Монографія присвячена висвітленню маловідомих аспектів історичного досвіду українського жіноцтва у контексті панівних суспільних уявлень, правових норм, соціальних інститутів та узвичаєних практик відповідної доби (від кінця XVII до початку XX ст.). Крізь призму літератури, епістолярію, фольклору, кіномистецтва та візуальної творчості простежено культурні (само)презентації жінок. Розглядаються успіхи й труднощі входження і самореалізації жінок у професійних середовищах та міському просторі на початку ХХ ст. Складні процеси згуртування й самоорганізації жіноцтва у взаємодії з владою, у діаспорі та в дисидентському русі показують неоднозначність жіночого активізму. Історичні виміри гендерно-обумовленого насильства висвітлено через аналіз судових справ, архівних документів усної історії. Монографія представляє різноманітні підходи до вивчення вузлових проблем жіночої історії, показує інформативний потенціал та обмеження різного типу історичних джерел, відкриває досі незнані сторінки жіночого минулого.