Зазначено, що на сьогодні фольклористика як наука системно вивчає синхронічний та діахронічний зрізи різних жанрів народної творчості, а з'ясування етнокультурних питань українського народу на науковому рівні є неможливим без дослідження жанру народної казки як найдавнішого серед жанрів малої епіки. Розглянуто основні напрямки дослідження жанру казки у сучасному українському казкознавстві: порівняльно-історичний (Г. Сухобрус, І. Березовський, Л. Дунаєвська) і типологічний (О. Бріцина).

Указано, что на сегодня фольклористика как наука системно изучает синхроничный и диахроничный срезы разных жанров народного творчества, а выяснение этнокультурных особенностей украинского народа на научном уровне является невозможным без исследования жанра народной сказки как древнейшего среди жанров малой эпики. Рассмотрены основные направления исследования жанра сказки в современном украинском сказковедении: сравнительно-исторический (Г. Сухобрус, И. Березовский, Л. Дунаевская) и типологический (А. Брицина).

Комплексно проаналізовано сюжетно-образну структуру та хронотоп української літературної казки 1970 - 1990-х рр., її взаємозв'язки з фольклорною казкою. Висвітлено генезу жанру авторської казки за умов заблокованої культури тоталітаризму, з'ясовано її жанрову типологію. Проаналізовано поетику часопросторових структур віршованих літературних казок М.Стельмаха, В.Симоненка, Б.Чалого. З'ясовано специфіку сюжетобудови віршованих казок даних авторів. Розглянуто прозовий доробок письменників-казкарів В.Нестайка, В.Близнеця, В.Чухліба та М.Ткача у аспекті специфіки сюжетобудови, образної палітри та хронотопу. Модифікуючи жанрово-стильові особливості фольклорної казки, літературна казка формує новий за якістю авторський текст з різними інтертекстуальними елементами - цитатами, алюзіями.

Простежено літературний процес в Україні на початку XX ст., розглянуто поезію національно-визвольної боротьби (М. Вороний, О. Олесь, Б. Лепкий, Г. Чупринка, В. Чумак та ін.). Акцентовано увагу на формуванні нової української прози (М. Чернявський, М. Могилянський, В. Винниченко). Досліджено процес відродження української літератури у 1920 - 1930-х рр. і формування літературних угруповань, художній світ української поезії (П. Тичина, В. Сосюра, М. Бажан, Ю. Клен та ін.) та модерністський наратив української прози (М. Хвильовий, Г. Михайличенко, В. Підмогильний, Ю. Яновський та ін.) 1920 - 1940-х рр. Розкрито новаторство української драматургії першої половини XX ст. (М. Куліш, О. Донченко), з'ясовано здобутки та втрати українського літературознавства в цей період.

Осмислено жанрово-стильові модифікації української віршованої сатири й гумору ХХ ст. Висвітлено теоретичні питання жанрової типології вітчизняної поетичної гумористики, основні етапи її становлення та розвитку. Досліджено сатиричну картину світу, проблеми митця та влади у творчості М. Вороного, Олександра Олеся, Б. Лепкого, П. Карманського, В. Сосюри, П. Глазового та інших поетів-сміхотворців у контексті антитоталітарного дискурсу. Простежено еволюцію жанру епітафії та казки у творчості В. Симоненка. Приділено увагу першому українському журналу політичної сатири в Російській імперії "Шершень". Проаналізовано українську сатиру та гумористику в концептуальному викладенні журналу "Слово і час".

На основі розлогого фактичного матеріалу вперше комплексно осмислено жанрово-стильові модифікації української віршованої сатири та гумору XX ст. Висвітлено теоретичні питання жанрової типології вітчизняної поетичної гумористики, основні етапи її становлення та розвитку. Проаналізовано ідентифікацію проблеми митця та влади в жанрово-стильовій парадигмі сатиричного доробку кінця XIX - початок ХХ ст. (М. Вороний, О. Олесь, Б. Лепкий, В. Самійленко та ін.), доби "Розстріляного відродження" (В. Еллан- Блакитний, Остап Вишня, В. Сосюра, Є. Маланюк, О. Ольжич), періоду Другої світової війни (А. Малишко, С. Воскрекасенко, Л. Первомайський, Б. Палійчук та ін.), а також здобутки та втрати української гумористики в післявоєнне десятиліття. Значна увага приділена розкриттю сатиричної картини світу у творчості В. Симоненка. М. Холодного, Д. Павличка, І. Драча, П. Глазового та інших поетів-сміхотворців у контексті антитоталітарного дискурсу; аналізу віршованої гумористики для дітей; гумористично-сатиричної віршованої публіцистики на сторінках часописів "Шершень", "Перець", "Слово і час", "Літературний Чернігів".

Колектив кафедри продовжує висвітлювати питання, присвячені проблемам у сфе¬рі зв'язків із громадськістю та журналістики. Провідні держави вже усвідомили необхід¬ність формування нових підходів до відбору, формулювання і поширення інформації, яка б сприяла їхньому позитивному іміджу. Комунікація із сусідами, партнерами, опонента¬ми нині стає визначальним складником міжнародної, міждержавної взаємодії, важливим аспектом іміджу та репутації. Очевидною є необхідність докорінної зміни комунікаційних процесів, що вимагає від їхніх учасників модернізації наявного та створення нового ін¬струментарію, випереджувальних технологій, тому важливим аспектом в процесі обміну інформації стають digital media. Колективна монографія кафедри зв'язків із громадськістю і журналістики містить розділи, присвячені новітнім тенденціям сучасних комунікацій в інформаційному суспіль¬стві; психологічним впливам у інформаційному просторі; новітнім трендам журналістики та мережевим особливостям digital media. Зокрема, у роботі висвітлюються питання, при¬свячені новітнім технологіям у виборчих кампаніях, електронній демократії, міжнародним стратегічним комунікаціям у діджитал-епоху, сучасним геобрендинговим комунікаціям, інформаційним війнам, інформаційному тероризму, психологічним трендам глобальної діджиталізації, новітнім трендам журналістики тощо.