Оптимізація лікування ідіопатичної хвороби Паркінсона є складним, багатогранним і безперервним процесом, що безпосередньо впливає на якість життя. Основне положення цього огляду - необхідність індивідуалізованої терапії, що забезпечує оптимальну рухову функцію з найменшими негативними наслідками. Апоморфін, агоніст дофаміну, що використовується як невідкладна терапія для пацієнтів з моторними флуктуаціями, з потенційним позитивним впливом на немоторні симптоми, - це єдиний антипаркінсонічний препарат, спроможність якого контролювати рухові симптоми прирівняна до здатності леводопи. Підшкірне введення у вигляді періодичної ін'єкції - найбільш ефективний і доступний шлях для корекції дофамінергічної недостатності при хворобі Паркінсона. Наведено в огляді дані багатоцентрових досліджень підтверджують високу ефективність, адекватну переносимість і перспективність застосування апоморфіну в комплексній патогенетичній терапії захворювання. Даний огляд містить історичну довідку й узагальнює структуру, механізм дії, фармакодинаміку, показання, протипоказання й побічні ефекти при застосуванні підшкірних ін'єкцій апоморфіну на виражених стадіях клінічного перебігу хвороби Паркінсона.

Значущий вплив пандемії тяжкого гострого респіраторного синдрому 2, спричиненого коронавірусом COVID-19, що став викликом для лікарів усього світу, не зміг оминути хронічне обтяжуюче захворювання для людської популяції - хворобу Паркінсона (ХП). Оскільки якість життя пацієнтів з ХП неухильно знижується, вивчення цього питання набуває особливо важливого значення в період захворювання на COVID-19 у пацієнтів з ХП. На сьогодні ці виклики становлять суть сучасних наукових досліджень. Гостра потреба у висвітленні причин посилення симптоматики паркінсонізму у пацієнтів із SARS-CoV-2 та можливі шляхи вдосконалення лікування є актуальними для клінічної неврології.

Найпоширенішим нейродегенеративним захворюванням центральної нервової системи вважається хвороба Паркінсона, що посідає особливе місце, оскільки має суттєве соціальне і загальноклінічне значення. Ранній початок, прогресуючий перебіг, тенденція до прискореної інвалідизації та негативна когнітивна складова у пацієнтів із хворобою Паркінсона змушують знаходити нові шляхи діагностики, лікування та реабілітації. Терапевтичний протокол медикаментозного контролю важливих проявів хвороби Паркінсона складається з постійного та систематичного прийому спеціалізованих препаратів, базовим з яких є леводопа, та комплексу реабілітаційних заходів, спрямованих на покращення рухових і нерухових порушень. Основними реабілітаційними методиками з доказаною ефективністю вважаються: кінезіотерапія; лікування рухом, індукованим його обмеженням; комплекс ерготерапевтичних вправ після введення ботулінічного токсину. Провідними методами кінезіотерапії вважаються: Бобат- та ПНФ-концепції, Войта-терапія і концепція Бруннстрем, метод Аффолтара, тренінг подолання неглекта, дзеркальна терапія, метод Перфетті, методика Трауба тощо. Одним з ефективних напрямків ерготерапевтичного лікування пацієнтів з хворобою Паркінсона вважається арт-терапія, в основі якої лежить активація фізіологічних механізмів біологічного зворотного зв'язку. До арт-терапії належать: малювання, ліплення з глини та гіпсу, орігамі, квілінг тощо. На базі клініки "Аксімед" запроваджено сучасну арт-терапевтичну методику SH-терапії (Sand-Hands). Методика передбачає використання піску на спеціальній підсвічуваній панелі, що дозволяє шляхом виконання простих завдань з малювання, гри, насипання, просіювання та інших рухів досягти поставлених ерготерапевтичних цілей, спрямованих на покращення побутової активності хворих з нейродегенеративними захворюваннями, у тому числі і хворобою Паркінсона.

Найбільш поширеним нейродегенеративним процесом у популяції є хвороба Паркінсона, що характеризується прогресуючою втратою дофамінергічних нейронів чорної субстанції стріато-палідарного комплексу. Останнім часом формується певна тенденція до збільшення кількості хворих на хворобу Паркінсона, що може призвести до зростання цієї нозологічної групи в найближчі десять років майже у два рази. Основні клінічні прояви хвороби Паркінсона - акінезія, ригідність, тремор, постуральна нестабільність і немоторні симптоми. Прояви захворювання дебютують поступово і мають прогредієнтний розвиток у часі, ускладнюючись розладами мовлення й когнітивним зниженням аж до деменції, особливо на пізніх стадіях. Лікування нейродегенеративних захворювань, у тому числі хвороби Паркінсона, залишається однією з найбільш складних проблем сучасної медицини. Реабілітаційний протокол лікування пацієнтів із хворобою Паркінсона включає розробку індивідуального плану відновлювальної терапії з обов'язковим формуванням мультидисциплінарної команди фахівців з урахуванням персоніфікованих особливостей перебігу хвороби. На початкових стадіях захворювання, коли пацієнт достатньо активний і його професійна й побутова компетентність суттєво не порушена, рекомендовано акцентувати увагу на збільшенні об'єму рухів, їх сили й витривалості. Кінезіотерапія особливо ефективна в супроводі ритмічної музики і спрямована на покращення рухової активності, м'язового тонусу, постуральної стійкості пацієнтів з проявами екстрапірамідної недостатності. Застосування елементів музичного акомпанементу справляє значний позитивний емоційний вплив на пацієнта, допомагаючи в досягненні поставлених завдань реабілітаційної програми. Музикотерапію в системі відновлювального лікування поєднують з елементами танцювальних вправ. Такий підхід у профільній літературі має назву Dance-терапія. Особливо ефективна Dancе-терапія у хворих з екстрапірамідною патологією, у цих випадках вплив танцювальних вправ на пластичність м'язового тонусу, симетричність рухів, загальну активність пацієнтів і емоційну складову більш помітний. Dancе-терапія у хворих з екстрапірамідною патологією зазвичай включає танцювальні рухи, спрямовані на відновлення симетричності, злагодженості й пластичності. Найбільш дієвими танцювальними стилями вважаються рухи з елементами вальсу, танго, фокстроту. Також ефективними є локомоторні вправи, що імітують основні рухи танців ча-ча-ча, румба і пасодобль. Індивідуальна програма танцювальної терапії розробляється мультидисциплінарною командою спеціалістів, до складу якої залучають фахівців з хореографії.