Показано, як історичні метафори функціонують в есеях трьох польських письменників: Мілоша, Герберта та Загаєвського. У кожного з них метафори відходять від розмовної риторики й загальновживаних топосів, є оригінальними й багатозначними. Для Мілоша історія є частиною спільної пам'яті - може обтяжувати, а може бути позитивною спадщиною. Відтак метафори в Мілоша часто окреслюють наш зв'язок з минулим: "коріння", "якір", "успадкування". Герберт трактує історію з більшим песимізмом: на відміну від Мілоша, бачить у ній поневолювача - називає його "в'язнем минулого". Загаєвський значно молодший від Мілоша й Герберта, тому відмінність його історичного досвіду закономірна. Наприклад, він пише про історію, як про вовну, а отже про матеріал, який беремо до рук і можемо формувати.

Представлено образное богатство стихотворения польского писателя Станислава Бараньчака "Cale zycie przed toba...", определена его связь с другими поэтическими произведениями.