Показано участь львівських студентів в українському національному русі в перше повоєнне десятиліття. Діючи індивідуально, частина студентів Львова ставила завдання боротися з радянською владою за створення незалежної Української держави. Найважливішим чинником, який зумовив виникнення в повоєнному місті опору владі, були масові репресії та депортації місцевого населення, мовно-національні й релігійні обмеження, заходи щодо нав'язування неприйнятних, заідеологізованих норм моралі та поведінки.

На базі матеріалів Архіву Управління служби безпеки України та Львівської області, Державного архіву Львівщини, спогадів і матеріалів преси дослідженого періоду проаналізовано характер соціальних і культурних змін у Львові у 1940-х рр., розвиток вищої освіти у місті, причини опору студентів радянській владі. Висвітлено форми та методи підпільної діяльності українських студентів як частини національного руху. Участь українських студентів у підпільному русі у Львові у повоєнні роки відображено як амбівалентне явище - студентство протистояло радянізаційним процесам і водночас зазнавало їх впливу. На підставі результатів дослідження виявлено підгрунтя та мотиви участі студентів у національному русі, визначено його регіональну специфіку, показано значущість студентського руху опору у контексті загальнонаціональної визвольної боротьби, яка розгорнулася на заході України у другій половині 1940 - 1950-х рр.

Розкрито основні напрями та методи історико-краєзнавчих досліджень. Охарактеризовано джерельну базу історичного краєзнавства та його співвідношення з іншими науковими дисциплінами. Розглянуто особливості та форми краєзнавчої роботи у ВНЗ. Висвітлено питання місто-, пам'ятко- та музеєзнавства, історії поселень і міграцій, бібліотечного та бібліологічного краєзнавства, соціальної історії краю, мікроісторії та історії буднів. Показано роль генеалогічних досліджень в історичному краєзнавстві. Розкрито особливості застосування загальноісторичних методів (зокрема, порівняльно-історичного, динамічного, статичного, ретроспективного, хорологічного, генетичного) в історико-краєзнавчих дослідженнях. Увагу приділено проблемам усної історії, краєзнавчого туризму, просопографії.

Розглянуто структуру повоєнного львівського кінопрокату, стан кінотеатрів, їх спеціалізацію й спрямування. Проаналізовано процес поширення радянської ідеології через кінофільми, цінову й репертуарну політику.

Проаналізовано характер соціальних, економічних і культурних змін у Львові у 1944 - 1953 рр. Розкрито формування нових етнічних груп. Продемонстровано вплив змін на подальший розвиток міста.

Простежено утвердження радянського режиму у Львові крізь призму зміни етимології міських назв. Проаналізовано процес створення нового генерального плану, основні напрями розвитку радянського Львова. Показано шляхи формування нового соціального простору.

Мета дослідження - аналіз формування нової продовольчої культури сталінського Львова, яка склалася в результаті значних етнічних та естетичних змін, спричинених війною й діяльністю радянської влади у повоєнний час. Використано загальнонаукові методи, зокрема порівняльно-історичний і системно-структурний, котрі допомогли впорядкувати значну кількість джерельного матеріалу, відтворити та порівняти зміст і спрямованість системи громадського харчування на різних стадіях розвитку. У науковому пошуку і під час розв'язання поставлених завдань автор спирався на головні принципи історичної науки - об'єктивності й історизму. Під час визначення структури студії використано проблемно-хронологічний підхід. Наукова новизна полягає в тому, що у роботі вперше досліджено проблему, яка в такій постановці та хронологічних межах не вивчалася в українській історіографії. На прикладі повоєнного Львова розглянуто один із ключових сегментів радянської дійсності - система громадського харчування. Висновки: на основі архівного матеріалу, спогадів очевидців, спеціалізованої літератури зіставлено харчування львів'ян до й після приходу радянської влади. Традиційно галицькими стравами залишалися борщ, помідорова та холодна полунична "зупи", "пироги" (вареники), налисники, голубці з помідоровою підливою, рисова або пшоняна каші з яблуками, м'ясна печеня, пиріг з яблуками, маківник, медівник, "цвібак" тощо. Натомість серед радянських кулінарних нововведень слід відзначити "свекольник", суп із "лапшею", "щі", салати з капусти, огірків, моркви. Реконструйовано нові для міста харчові практики, які з'явилися внаслідок впровадження типових соціалістичних методів господарювання, основаних на обмеженості продовольчих ресурсів. Проаналізовано структуру лімітованого забезпечення Львова продуктами, охарактеризовано основні типи карток, додаткове літерне харчування та виявлено пов'язані з цим зловживання. Розглянуто проблему нестачі продовольчих карток для всіх категорій населення. Простежено життя міста за умов повоєнного голоду 1946 - 1947 рр. Як одну з його причин визначено згортання американської допомоги за ленд-лізом. Зроблено огляд цін на основні типи продуктів, до й після скасування карткової системи. Показано нову структуру міської мережі громадського харчування, визначено роль та місце відомчих закладів. Меню державних львівських міських їдалень і ресторанів перших повоєнних років надають змогу констатувати формування цілком нових традицій обслуговування та харчування, які популяризувала міська влада. Натомість місцеві традиційні практики поступово, за незначними винятками, переміщувалися на маргінеси і представляли радше вузьку домашню кухню, аніж наявне доти широке мультикультурне кулінарне середовище Львова.

Мета дослідження - висвітлити особливий феномен повоєнного Львова, що полягав у взаємодії міста й села в межах міського простору. Сільські та міські практики справляли серйозний вплив на щоденне життя, змінювали харчування та етнічний колорит міста. Використано загальнонаукові методи ? причинно-наслідковий, порівняльний, системного аналізу та ін. Наукова новизна. Уперше висвітлено діяльність сільськогосподарських підприємств, які активно використовували угіддя в межах міста. Окремим аспектом проаналізовано продукцію місцевих харчових підприємств, визначено її популярність серед населення та встановлено рівень забезпечення містян продуктами. Акцентовано увагу на методах збереження продовольства за умов відсутності холодильного обладнання. Доведено, що аграрні експерименти в місті не були правилом, а радше винятком, зумовленим повоєнною розрухою. У результаті співпраці "міста" й "села" у Львові витворилося двояке соціальне середовище, зі своєрідними впливами на повоєнне місто. Висновки: у перші роки по війні традиційне господарство Львова співіснувало в одному просторі зі сільськими практиками, які проявлялися в культивуванні сільськогосподарських артілей (колгоспів), підсобних та індивідуальних господарств. Система зайнятості у сільському господарстві корелювала з партійною політикою репрезентації класовості в усіх сферах міського життя. Підсобні господарства, артілі та відгодівельні комплекси, організовані в умовах харчового дефіциту як один з елементів повоєнного виживання, були нетиповим явищем повоєнного міста. Попри невеликі обсяги львівського аграрного сектору його внесок у загальноміську фінансову систему був відчутним. Серед місцевої харчової продукції, виготовленої на базі сировини міських господарств, особливою популярністю користувалися варені ковбаси. Молочні товари займали незначний відсоток серед загального обсягу споживання молока в місті. Розводячи худобу, вирощуючи овочі та фрукти, львів'яни не лише забезпечували собі додатковий раціон, але й формували своєрідне соціальне середовище повоєнного Львова, яке відрізнялося від типових урбанізаційних процесів інших міст.