Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)5-4

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)5-4 + Ш5(4ФРА)-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ143(4УКР)5-8 + Щ103(4УКР)5-391 + Ш5(4УКР)5-4

Рубрики:

Історія живопису

Історія образотворчого мистецтва

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано особливості творчої природи, художнього мислення та реалізації таланту Т. Шевченка як поета та художника. Вперше досліджено міжвидову взаємодію мистецтв у його доробку, здійснено апробацію термінології на позначення причин і явищ літературно-мистецького інтеракціонізму (синтензія, екфразис, гіпотипозис), проведено зіставлення творчих досягнень Т. Шевченка з творчістю західноєвропейських і російських митців, у тому числі митців універсального типу. У контексті запропонованої концепції розглянуто структурування цілісної літературно-мистецької спадщини Шевченка через образи-концепти.

Проанализированы особенности творческой природы, художественного мышления и реализации таланта Шевченко как поэта и художника. Впервые исследовано межвидовое взаимодействие искусств в его наследии, осуществлена апробация терминологии на обозначение причин и явлений литературно-художественного интеракционизма (синтензия, экфразис, гипотипозис), проведено сопоставление творческих достижений Шевченко с творчеством западноевропейских и русских художников, в том числе универсального типа. В контексте предложенной концепции рассмотрено структурирование целостного литературно-художественного наследия Шевченко через образы-концепты.

Вперше системно описано та проаналізовано вплив пластичних мистецтв, коду іконічності на літературну спадщину Т. Шевченка та вплив літератури на його мистецькі твори. Розроблено методологію міждисциплінарного аналізу, яку можна застосовувати до творчості будь-якого літератора, що використовує код пластичних мистецтв і будь-якого художника, що реалізовує себе у слові. Сформовано поняттєвий апарат на основі апробованих у зарубіжному літературознавстві та іконології термінопонять. Простежено генезис міжвидових інтеракцій в історичному та культурному дискусі, зокрема в епоху романізму. Означено місце Шевченка у колі європейських і російських митців, близьких йому хронологічно та територіально, які володіли іконічним і вербальним кодами. Репрезентовано цілісний образ синестетичної особистості митця з використанням наукового апарату психології творчості. Обгрунтовано поняття образу-концепту як репрезентанта міжвидової взаємодії та розроблено систему вербально-іконічних образів-концептів, складників художньої картини світу Т. Шевченка.

Висвітлено проблеми екфразису в осмисленні теоретиків XXI ст. Надано можливість уявити стан і проблеми вивчення екфразису на сучасному етапі. Акцентовано увагу на термінологічній проблемі екфразису та західних концепціях візуалізації мистецтва словом. Проаналізовано текст роману О. Забужко "Музей покинутих секретів" як одного з найбільш наснажених візуальними екфразисами літературного твору. Розглянуто особливості гіперреалізму в образотворчому мистецтві та його прояв у романі Ж. Перека "Життя спосіб використання". Осмислено фактори, які провокують розвиток екфрастичного жанру в наш час.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)5-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж69079 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Запропоновано трактування постаті М. Волошина у світлі його реакцій на визначальні історичні події початку XX ст. Рецепція ним культурного і суспільно-політичного життя Європи й Росії пов'язана зі світоглядними орієнтирами поета, художника, критика, з його відданістю гуманістичним європейським цінностям, а також зі специфікою саморецепції. Позиціонуючи себе як "європеєць" та "пасинок Росії", М. Волошин надав широку й вичерпну оцінку катастрофам, які спіткали людство - від Першої світової війни до російського перевороту 1917 р. з його подальшим терором, голодом, захопленням територій. У публіцистичних статтях та поезії він висунув оригінальну концепцію російської історії, виклав провокативно-дискусійний погляд на цивілізаційні процеси.

Запропоновано трактування постаті М. Волошина у світлі його реакцій на визначальні історичні події початку XX ст. Рецепція ним культурного й суспільно-політичного життя Європи й Росії пов'язана зі світоглядними орієнтирами поета, художника, критика, з його відданістю гуманістичним європейським цінностям, а також зі специфікою саморецепції. Позиціонуючи себе як "європеєць" та "пасинок Росії", М. Волошин надав широку й вичерпну оцінку катастрофам, що спіткали людство - від Першої світової війни до російського перевороту 1917 р. з його подальшим терором, голодом, захопленням територій. У публіцистичних статтях та поезії він висунув оригінальну концепцію російської історії, виклав провокативно-дискусійний погляд на цивілізаційні процеси.

Висвітлено питання щодо про інтересу Т. Шевченка до фотографії, проаналізовано ставлення митця до можливостей цієї зображальної техніки. Розглянуто низку біографічних сюжетів, пов'язаних із новим на той час винаходом.

Запропоновано розширений погляд на історію становлення сучасних інтермедіальних студій. Наголошено на тому, що підурунтям інтермедіального дискурсу в літературознавстві, окрім декларацій самих митців, стали праці філософів-естетиків та мистецтвознавців поч. ХХ ст.: Г. Вельфліна, М. Дессуара, А. Варбурга. На крос-галузеву оптику літературознавства, як і на метод інтермедіального аналізу вплинули: мистецтвознавча іконологічна школа (Е. Панофскі, Р. Віттковер, Е. Гомбрих та ін.); філософія, головно герменевтика та феноменологія; окремі галузі психології/природничих наук - від когнітивістики (Р. Арнхейм, Н. Гудмен), гештальтпсихології до останніх досліджень із нейрофізіології (Р. Цитович, К. ван Кемпен).

В літературознавстві є просвітницько-марксистське уявлення про те, що письменник неодмінно повинен "відбивати реальний світ", в першу чергу — соціальні проблеми. Зауважено, що історія культури свідчить про роль сакрального матеріалу як її глибинного фундаменту. Так впровадження Біблії в слов'янський світ увійшло в протиріччя з "рідною" язичницькою спадщиною й визначило внутрішню конфліктність і динаміку духовного пошуку. Особливо властиве це для російської класики XIX cт., яка сполучала натуралістичність з витонченістю спіритуального ідеалу. Розглянуто творчість Скорина Л. В. стосовно "російського сліду" в українській епіграфістиці 20-х років XX століття. Виокремлено значення кліше "вбити дракона" у поезії Віри Вовк. Увагу приділено образу Дон Кіхота як дзеркалу самоідентифікації: апологія лицарства українського шістдесятництва. Охарактеризовано жанр психологічного роману в українській і англійській літературах першої половини XIX ст. (Є. Гребінка, Т. де Квінсі), наведено концепти шляху і світу від Григорія Сковороди, окреслено простори літературної фантастики в письменстві хорватського бароко тощо.

У збірнику, присвяченому пам'яті докторки філологічних наук Наталії Ростиславівни Мазепи (1930 - 2019), уміщено статті з різних проблем історії російської, української та світової літератури, авторами яких є її учні, друзі, колеги. Наведено спогади про неї і бібліографію наукового доробку дослідниці.

Висвітлено життєвий шлях і наукову діяльність докторки мистецтвознавства, членкині-кореспондентки Національної академії мистецтв України В. Рубан. Наведено спогади про вчену, рецензії, аналітичні розвідки про ії наукові дослідження, реєстр ії основних опублікованих праць і статті наукових співробітників відділу образотворчого та декоративно-прикладного мистецтв Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Відображено різнобічні наукові зацікавлення В. Рубан українською художньою культурою від середньовіччя до сучасності.

Зазначено, що у виданні зібрано статті, в яких наведено основну інформацію про майже всі відомі, в тому числі й незнайдені, твори живопису і графіки Шевченка. Висвітлено провідні жанри його образотворчої спадщини, розкрито її визначальні художні особливості.