Зазначено, що хоча точно оцінити частоту раптової серцевої смерті (РСС) неможливо, тільки у США повідомлялося про 184 - 462 тис випадків за рік [1], і 50 - 70 % із них були пов'язані з тахіаритмією. Незалежно від того, наскільки реальний рівень поширення ВСС відповідає зазначеним даним, це велика епідеміологічна проблема, що потребує пильної уваги та пошуку шляхів вирішення. Проте досягнення цієї високої мети пов'язане зі значними труднощами. Першою та найголовнішою є те, що, хоча переважна більшість жертв РСС має супутні структурні патологічні вимірювання серця (зокрема, ішемічну хворобу серця), у значної частини жертв РСС за життя хвороби серця не виявлялися. Під час посмертного розтину найчастіше виявляється прогресуюча ішемічна хвороба серця, часто з ознаками атеросклеротичних бляшок з нестабільною структурою та гострого або давнього інфаркту міокарда (нерідко без клінічних симптомів) [2, 3].