Досліджено інгібувальні властивості інгібітора Ф-1, композицій, диспергентів фосфату та заліза за різних температур. Виявлено, що композиція Ф-1-диспергент фосфатів і заліза є інгібітором проти корозії та може бути рекомендована для обробки води в системах оборотного водопостачання.

Досліджено спосіб регенерації дезактивованого поглинача ГІАП-10 для очищення газів від сірчистих сполук, що використовується у виробництві аміаку й оцтової кислоти, та включає термічну обробку для зменшення вмісту сірки до 0,08 %. Після прожарювання проводиться подрібнення поглинача та його активація з метою подальшого використання як сировини для виготовлення свіжого поглинача на основі ZnO.

Уперше визначено параметри процесів регенерації відпрацьованих цинк-ацетатних каталізаторів, поглиначів сіркоорганічних сполук, цинк-ацетатних розчинів і процесів одержання на основі вилученого з відходів оксиду цинку й оксиетилидендфосфонової кислоти інгібіторів корозії та солевідкладень. Установлено залежність швидкості корозії легованої та нелегованої сталі, латуні та міді від температури, тиску, типу та дози цинкоксиетилидендифосфонатних інгібіторів. Визначено їх вплив на солевідкладення у водооборотних системах за статичних і динамічних умов. Визначено взаємний вплив поліфосфатів, гідролізованого поліакрилонітрилу, одержаного з відходів акрилонітрильних волокон, динатрієвої солі етилендіамінтетраоцтової кислоти залежно від температури та тиску за статичних і динамічних умов на солевідкладення та швидкість корозії різних металів, що використовуються в обладнанні водооборотних циклів.

Розглянуто проблему в контексті культурних і суспільно-політичних процесів кінця XIX - перших десятиліть XX ст. Досліджено процес формування й еволюції світогляду П. Саксаганського, розглянуто та систематизовано основні напрямки його творчої та громадської діяльності, діяльність у 1917 - 1922 рр. Проаналізовано значення творчої та громадської діяльності П. Саксаганського для культурного розвитку України, формування національної свідомості українців.

Ортопедична стоматологія пройшла тривалий та складний шлях свого розвитку від далекого 1920 року до наших днів як самостійний розділ медичної науки, що об'єднує зубне протезування, щелепно-лицьову ортопедію, ортодонтію. Представлено основні історичні етапи розвитку кафедри ортопедичної стоматології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, досягнення й відкриття вчених різних поколінь, яскраве сьогодення.

Розглядаючи еволюцію вимог до імплантологічного лікування, нескладно помітити, що раніше імплантат повинен був хоча б прижитися, зараз же зовсім інші вимоги. Виробники імплантатів на інженерному рівні максимально уможливили успішне їх встановлення, змінилися і вимоги пацієнтів. Увагу зосереджено на менеджменті м'яких тканин.

Мета роботи - проаналізувати використання різних направляючих шаблонів на хірургічному етапі операції дентальної імплантації. Застосувано методи тривимірного компіютерного моделювання у процесі діагностичного обстеження і планування дентальної імплантації. У групі пацієнтів, яким під час передопераційного обстеження виконували компіютерну томографію, 3D-моделювання майбутніх ортопедичних конструкцій і розташування імплантатів та виготовляли хірургічний шаблон не спостерігали механічних ускладнень. Шаблони допомагають хірургові визначити правильний напрямок формування ложа імплантату та досягти естетичного та функціонального результатів лікування.

Лікування порушень репаративного остеогенезу є актуальною проблемою сучасності. Завдяки розвитку 3D-технологій дослідження регенеративного потенціалу кісткової тканини можливе якісне розв'язання питання пластики кісткових дефектів. Мета роботи - в експерименті на тваринах вивчити динаміку заміщення кістковою тканиною біодеградуючого матеріалу на основі пористого полілактиду з трикальційфосфатом після заповнення кісткового дефекту. Виконано на 15 лабораторних білих щурах-самцях - 3 групи по 5 тварин. Усім тваринам за допомогою стоматологічного бура виконували порожнинний дефект у дистальному відділі стегнової кістки. Дефект заповнювали біодеградуючим матеріалом на основі полілактиду з додаванням 45 % трикальційфосфату і розміром пор 300 мкм. Тварин виводили з експерименту групами через 15, 30 і 90 діб після операції. На рентгенограмах вимірювали показники оптичної щільності в зоні кісткового дефекту оперованої кістки й аналогічній зоні контралатеральної кістки (контрольна група). Висновки: протягом експерименту щільність інтактної кісткової тканини щурів статистично значуще (p = 0,045) зростала, що пов'язано з віком тварин. У зоні дефекту стегнової кістки в період з 15-ї по 30-ту добу спостерігали зниження оптичної щільності від 185 +- 29 опт.од. до 163 +- 24 опт.од., що може свідчити про запуск процесу біодеградації матеріалу, яким був заповнений дефект. У строк від 30-ї до 90-ї доби в зоні дефекту спостерігали зростання оптичної щільності до 182 +- 3 опт.од, що наблизилося до рівня інтактної кістки - 183 +- 2 опт.од., про що свідчить відсутність статистичної значущості між цими показниками (p = 0,642). Це може буди наслідком процесу кісткоутворення й заміщення заповнювача кістковою тканиною.

У даний час для заповнення кісткових дефектів використовують імплантати на основі полілактиду, особливістю яких є біодеградація, остеоінтеграція, здатність індукувати процеси кісткоутворення та висока біосумісність з організмом. Використання технології 3D-друку дозволяє регулювати темпи біодеградації матеріалу за рахунок виготовлення імплантатів різної поруватості. Мета роботи - в експерименті на тваринах вивчити динаміку міцності стегнових кісток (СК) щурів після заповнення кісткового дефекту біодеградуючим матеріалом на основі пористого полілактиду з трикальційфосфатом. Робота виконана на 15 лабораторних білих щурах-самцях. Усім тваринам виконували порожнинний дефект у дистальному відділі лівої СК, який заповнювали біодеградуючим матеріалом на основі полілактиду з додаванням 45 % трикальційфосфату і розміром пор 300 мкм. Тварин виводили з експерименту на 15, 30 та 90-ту добу після оперативного втручання. Препарати СК випробували на міцність під впливом вертикального стискаючого навантаження. Як групу контролю використовували контралатеральні кінцівки. Результати. На 15-ту добу після оперативного втручання міцність оперованої СК лабораторних щурів була статистично значуще нижчою за інтактну (p = 0,007). Оперовані кістки руйнувалися при навантаженнях 184,0 +- 15,2 Н, тоді як інтактні витримували 222,0 +- 17,9 Н. На 30-ту добу спостерігали наближення показників міцності оперованих кісток до показників інтактних, які визначали на рівні 226,0 +- 15,2 Н та 238,0 +- 17,9 Н. На 90-ту добу відмінності міцності між оперованими та інтактними кістками зникли повністю, про що свідчать показники величини навантаження, при яких здійснилось руйнування оперованих кісток - 308,0 +- 11,0 Н, контралатеральних - 304,0 +- 23,0 Н, а також рівень статистичної значущості різниці p = 0,704. Висновки: протягом експерименту щільність інтактної кісткової тканини щурів статистично значуще (p = 0,002) зростала, що пов'язане з віком тварин. На 15-ту добу після оперативного втручання міцність оперованої СК лабораторних щурів була статистично значуще (p = 0,007) нижчою за інтактну, що може бути наслідком того, що процес біодеградації заповнювача вже триває, а процес кісткоутворення ще не набув достатньої міцності. На 30-ту добу спостерігали наближення показників міцності оперованих кісток до показників інтактних. На 90-ту добу відмінності міцності між оперованими та інтактними кістками зникли повністю. Це є ознакою того, що матеріал наповнювача повністю біодеградував, дефект заповнився кістковою тканиною, яка на цей момент набула міцності здорової кісткової тканини.

Завдяки 3D-друку стало можливим виготовлення імплантатів за заданими геометричними параметрами і хімічним складом, а також матриць і каркасів для створення комбінованих імплантатів, які відповідають вимогам щодо основних характеристик остеопластичних матеріалів, а саме: мають високу здатність до остеокондукції, остеоіндукції, остеоінтеграції, біосумісність і механічну міцність, придатні для забезпечення міграції, адгезії, проліферації і диференціювання клітин. Мета дослідження - в експерименті на тваринах рентгенометрично вивчити динаміку заміщення кістковою тканиною пористих 3D-друкованих імплантатів на основі полілактиду з трикальційфосфатом після застосування мезенхімальних стромальних клітин (МСК) жирової тканини. На 18 лабораторних щурах проведено рентгенометричне дослідження щільності кісткового регенерату в різні терміни після імплантації в порожнинний дефект стегнової кістки біорозкладаного матеріалу на основі полілактиду з додаванням трикальційфосфату і застосування культивованих мезенхімальних стромальних клітин. Щурів виводили з експерименту групами по 6 тварин через 15, 30 і 90 діб після операції. Вимірювали показники оптичної щільності в зоні кісткового дефекту оперованої кістки та в аналогічній зоні контралатеральної кістки. На 15-ту добу після операції оптична щільність імплантата була вище, ніж аналогічної зони інтактної кістки. Через 1 місяць щільність мплантата знизилася, але залишилася трохи більшою, ніж щільність кістки, тобто біорозкладання імплантованого матеріалу відбулося не повністю. Через 3 місяці після операції спостерігали вирівнювання оптичної щільності зони імплантації та інтактної кістки. Припущено, що відбулося повне біорозкладання імплантата, а дефект був заповнений кістковою тканиною. Зниження оптичної щільності в зоні дефекту через 1 міс. після операції викликане саме процесами біорозкладання штучного матеріалу і кісткоутворення, які не збігаються за швидкістю перебігу. На жодному етапі експерименту різниці між імплантатами при застосуванні культури МСК і без неї на статистично значущому рівні не визначено. Висновки: протягом експерименту щільність інтактної кісткової тканини щурів статистично значуще зростала. У зоні дефекту стегнової кістки в період із 15-ї до 30-ї доби спостерігали зниження оптичної щільності від 180 +- 28 опт.од. до 168 +- 25 опт.од., що може свідчити про початок процесу біорозкладання 3D-друкованого імплантаційного матеріалу, яким заповнений дефект. У термін від 30-ї до 90-ї доби в зоні дефекту спостерігали зростання оптичної щільності до 184 +- 2 опт.од., що наблизилося до рівня інтактної кістки - 182 +- 1 опт.од., про що свідчить відсутність статистичної значущості між цими показниками. Це може буди наслідком процесу кісткоутворення й заміщення імплантованого матеріалу кістковою тканиною. На жодному етапі експерименту не виявлено різниці між імплантатами з використанням культури МСК і без неї.