Проаналізовано роль державних форм підтримки молодих учених Національної академії наук України у залученні та закріпленні талановитої наукової молоді в наукових установах НАН України. Окрему увагу приділено зарубіжному досвіду підтримки молодих учених.

Розроблено методичний підхід до оцінки надання соціальних послуг через інтеграцію трьох складових: їх оцінки користувачами, працівниками, які безпосередньо надають соціальні послуги, а також експертної оцінки якості та достатності ресурсного забезпечення надання соціальних послуг (з використанням алгоритму трансформації суджень експертів у нечітко-множинні описи). Здійснено інтегральне оцінювання надання соціальних послуг на рівні закладу соціального обслуговування на основі застосування методики, що базується на поєднанні експертного оцінювання та трансформації думки експертів у нечітко-множинні описи, що дозволяє якісно оцінити роботу відповідної інституції й є основою для подальшого моніторингу. Запропоновано визначення поняття "система надання соціальних послуг" як системи, яка реалізує право громадян на соціальних захист через законодавче закріплення видів і форм соціальних послуг, принципів їх надання й організацію діяльності мережі спеціалізованих закладів із забезпечення послугами відповідних категорій громадян. Проаналізовано сучасний стан системи надання соціальних послуг в Україні, здійснено діагностику та типологізацію проблем національної системи соціальних послуг, що дозволяє сформувати рекомендації щодо їх вирішення. Досліджено міжнародний досвід оцінювання соціальних послуг і можливості його застосування в Україні.

Розглянуто методологічні підходи до оцінювання соціальних послуг та здійснено їх узагальнення, висвітлено пріоритети різних видів оцінювання соціальних послуг. Актуальність даних питань обумовлена необхідністю підвищення ефективності функціонування соціальних послуг в Україні в умовах викликів сучасності. Виділено низку ознак, за якими можна класифікувати підходи до оцінки соціальних послуг, основними з них є: мета оцінювання, методика оцінювання, результати оцінювання. Здійснено спробу класифікації підходів до оцінювання соціальних послуг, що базується на наукових дослідженнях останніх років у напрямі розробки відповідних методик та методології оцінки соціальних послуг. Дана спроба реалізована на основі системного підходу, враховує кількісні і якісні характеристики соціальних послуг.

Розглянуто питання практичної реалізації моніторингу та оцінювання соціальних послуг. Для практичного застосування запропоновано модель моніторингу та методику, орієнтовану на оцінку якості та ефективності соціальних послуг. Проаналізовано специфіку експертного оцінювання соціальних послуг, зокрема щодо критеріїв вибору експертів та інтерпретації отриманої від експертів інформації. Обгрунтовано необхідність залучення до моніторингу й оцінювання отримувачів соціальних послуг і працівників, які надають соціальні послуги. Особливу увагу приділено ролі оцінки якості та достатності ресурсного забезпечення організацій, які надають соціальні послуги. Запропонований підхід може бути включеним у загальну систему моніторингу соціальних послуг, що надасть можливість об'єктивно і комплексно оцінити ефективність функціонування системи надання соціальних послуг. Він може використовуватись на усіх управлінських рівнях - від рівня конкретного закладу сфери соціального обслуговування до рівня Міністерства соціальної політики України.

Розглянуто теоретико-методичне підгрунтя здійснення моніторингу соціальних послуг, що надають центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на місцевому рівні, та виявлено основні недоліки, які ускладнюють повноцінне проведення такого моніторингу в Україні. Актуальність статті обумовлена важливою роллю місцевого рівня у наданні громадянам якісних соціальних послуг у контексті децентралізації. Запропоновано підхід до організації моніторингу соціальних послуг на місцевому рівні, який передбачає реалізацію на систематичній основі таких етапів моніторингу визначення потреб у інформації, мети і завдань моніторингу; розробка системи показників та інструментарію; збирання даних; контроль та обробка даних; аналіз результатів моніторингу; поширення результатів тощо. Наведено результати апробації окремих етапів моніторингу соціальних послуг на базі центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, виконаної у 2015 р. "Академією фінансового управління" й Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи Національної академії наук України. Дослідження охопило 65 центрів Дніпропетровської та Запорізької областей. На основі отриманих результатів здійснено корегування проекту стандарту послуги соціальний супровід сімей (осіб), що опинилися у складних життєвих обставинах. Визначено проблемні аспекти діяльності центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді вказаних областей, які потребують державного регулювання. Запропонований підхід задовольняє основні вимоги до проведення моніторингу соціальних послуг і може бути використаний у діяльності інших організацій, які надають такі послуги на місцевому рівні.

Сьогодні зусиль лише державного сектору недостатньо для вирішення основних проблем внутрішньо переміщених осіб (ВПО) - пошуку житла та роботи, доступу до послуг соціальної інфраструктури. Тому необхідним є спільне реагування усіх трьох суспільних секторів на цей виклик. Запропоновано створити мережу обласних центрів (відділень) соціального обслуговування ВПО, що представляє собою форму співпраці суспільних секторів. Центром (відділенням) соціального обслуговування може бути державна або недержавна організація, діяльність якої відповідає вимогам державних стандартів соціальних послуг та "Типового положення про центр соціального обслуговування внутрішньо переміщених осіб". Статті даного положення повинні бути розроблені за участю широкого кола експертів. У центрі соціального обслуговування ВПО повинно функціонувати два підрозділи: відділення (відділ) оперативної допомоги та відділення (відділ) планової допомоги. Робота відділення (відділу) оперативної допомоги спрямована на задоволення невідкладних потреб ВПО (харчування, забезпечення необхідними одягом, ліками, засобами реабілітації, організація тимчасового (до 1 місяця) проживання, влаштування до медичних закладів, надання психологічної допомоги), а робота відділення (відділу) планової допомоги передбачає пошук житла та робочого місця для ВПО, інформування про діяльність об'єктів соціальної інфраструктури та недержавних організацій. Основою для роботи відділення (відділу) планової допомоги є Національна база з питань влаштування ВПО, інформацію до якої вносять учасники усіх суспільних секторів. Вона складається з трьох розділів: "Житло", "Робота", "Інфраструктура" і містить інформацію про доступне для оренди чи придбання житло, наявні вакансії, послуги соціальної інфраструктури. Інформацію у Національній базі з питань влаштування ВПО треба постійно поповнювати і оновлювати для забезпечення оперативності регування на їх потреби.

Розглянуто питання формування та функціонування інноваційних практик соціальної роботи в Україні. Її метою є висвітлення кращих зразків інноваційних практик соціальної роботи з вразливими групами громадян у державі та аналіз можливостей їх подальшого застосування. Актуальність дослідження зумовлена гуманізацією підходів до побудови відносин між людиною та системою соціального захисту, появою на державному рівні вимог до якості соціальних послуг, які позначаються на діяльності соціальних служб, створюючи певні нові зразки роботи із соціально вразливими групами громадян, а також гостротою та невирішеністю низки соціальних проблем, пов'язаних із соціальним захистом вразливих груп населення. Для реалізації зазначеної вище мети використано такі загальнонаукові методи як узагальнення, аналогії, логічного аналізу. Інноваційні практики - це практики у сфері соціальної роботи, які виникли як нові способи задоволення актуальних потреб клієнтів соціальних служб і спрямовані на досягнення максимально ефективного результату як у вирішенні проблем конкретних осіб, що потребують підтримки, так і соціальних проблем суспільства загалом. Запропоновано алгоритм формування інноваційної практики соціальної роботи з вразливими групами, який охоплює усі етапи від виявлення потреби у такій практиці до початку її функціонування. Установлено, що найпоширенішими серед інноваційних практик у сфері соціальної роботи в Україні є кейс-менеджмент та інтегровані соціальні служби. Проаналізовано специфіку цих практик, визначено та обгрунтовано шляхи їх подальшого розвитку. Обидві практики довели свою результативність і гнучкість у вирішенні конкретних соціальних проблем, а тому у найближчому майбутньому очікується розширення можливостей їх застосування (зокрема і в умовах новостворених територіальних громад). Разом ці практики можуть забезпечити високу ефективність роботи вітчизняної системи надання соціальних послуг і підвищити професійний рівень соціальної роботи.

Розглянуто роль та місце недержавних організацій (НДО) у контексті соціального інвестування. Головна роль НДО у соціальному інвестуванні полягає у тому, що вони є соціальними інвесторами - рушійною силою реалізації багатьох необхідних для суспільства проєктів. Гострота питання відновлення України зумовлює зростання запиту на нові ефективні способи взаємодії між державою та суспільством, яким можуть стати соціальні інвестиції від НДО. У зв'язку з цим вивчення особливостей НДО як соціальних інвесторів набуває актуальності. Отже, науковою новизною статті є визначення специфіки НДО як соціальних інвесторів, а її метою - аналіз ролі та місця НДО у соціальному інвестуванні, їх можливостей у ході здійснення соціальних інвестицій. Використано такі методи наукових досліджень: аналіз, порівняння, узагальнення та індукція, аналогії, абстрактно-логічний метод. Встановлено, що специфіка НДО як соціальних інвесторів охоплює низку важливих характеристик, як-от: більша (порівняно з іншими соціальними інвесторами) наближеність до проблеми, більша гнучкість у ході реалізації інвестиції, можливості здійснювати не лише фінансові інвестиції, можливості виконувати різні ролі під час реалізації соціальних інвестицій, використання диверсифікованих джерел фінансування. Основними ресурсами, що можуть інвестувати НДО, виступають фінансові ресурси, матеріальні ресурси, праця працівників, час, витрачений працівниками НДО на роботу у межах здійснення соціальної інвестиції, досвід, знання та вміння працівників, емоційні ресурси працівників. Для визначення ролі НДО у соціальному інвестуванні у статті взято до уваги два параметри: піввідношення фінансових та інших видів інвестицій, характер діяльності організації. За співвідношенням фінансових та інших видів інвестицій НДО можуть виконувати роль прямого інвестора, тобто брати повністю усі витрати, пов'язані з інвестицією, на себе, передаючи усі необхідні кошти на вирішення певної проблеми безпосередньо цільовій групі; або роль донора, тобто передати свої ресурси не напряму цільовій групі, а іншим організаціям (у т. ч. і НДО); або роль донора та реципієнта одночасно, що означає інвестування не лише власних, але й донорських ресурсів. Зарубіжні дослідники виділили основні ролі НДО за характером діяльності організації: роль інвестора, роль співзасновника, роль провайдера, роль експериментатора.

Досліджено теоретичні, методологічні та практичні аспекти соціально-економічного розвитку міст в умовах децентралізації. Обґрунтовано теоретико-методологічні основи забезпечення і формування інституційних засад соціально-економічного розвитку міст. Визначено пріоритетні напрями і шляхи активізації участі громадян в розвитку міст. Розглянуто стратегічні напрями формування моделі сталого соціально-економічного розвитку міст. Висвітлено теоретичні основи соціально-економічного розвитку міст в умовах децентралізації. Сформовано теоретичні засади публічного управління екосистемами міст. Проаналізовано інституційні засади забезпечення соціально-економічного розвитку міст в умовах децентралізації. Охарактеризовано людський капітал у системі соціально-економічного розвитку міст в умовах децентралізації. Досліджено стратегічні напрями формування моделі сталого соціально-економічного розвитку міст в умовах децентралізації. Проаналізовано практику перспективного планування територій громад в умовах децентралізації. Розроблено методи стимулювання розвитку точок соціально-економічного зростання в регіонах.