Здійснено рецепцію новоєвропейської ідеї "суспільний договір" у сучасній соціальній філософії і філософії права, розкривається сутність суспільного договір як передумови реалізації цінності свободи саме через "риторику" прав.

Зазначено, що модерний європейський концепт суспільного договору як класичний нормативний маркер, як онтологія домовленості на рівні сенсу, для набуття своєї практичної дієздатності в XXI столітті потребує оригінальної нелінійної презентації. Саме такий критерій запропоновано як базовий, що сприяє об'єктивному соціально-філософському аналізу нинішніх глобальних трансформацій, притаманних для авторефлексивних суспільств високої складності. Акцентовано, що дія сучасного суспільного договору має апріорі дискусійне підґрунтя, адже мова іде про аісторичні критерії проєкту, поступ якого можливий лише крізь зміщені смислові домінанти, притаманні сучасній практичній філософії. Наголошено на поліконцептуальних і міждисциплінарних факторах, що з необхідністю виникають при спробі аналізу суспільного договору, логічно спрямовуючи розвідку до виявлення базового критерію сучасного суспільства, яким є, на думку автора, легітимаційний потенціал суспільного договору, з інтенцією до трансформації владних та ідеологічних критеріїв. Зазначено, що сучасний постліберальний і постполітичний світ має парадоксально глобально / локальний вимір, а в останні роки домінантними стають гібридні договірні критерії, які не можливо піддати однозначному й остаточному аналізу. Така смислова корозія помітна крізь призму тотальної влади медіа в сучасному суспільстві, віртуалізованому та поліморфному. Обгрунтовано необхідність активізації спільних світових зусиль для подолання соціальних викликів, перед якими опинилася як світова цивілізація в цілому, так і Україна зокрема. Показано хаотичність і неусталеність постконвенціонального українського суспільства запізнілої модернізації, де фактично відсутній чіткий і обґрунтований діагноз суспільного ладу. Як підсумок, автором проведено паралель із істеблішментом планетарного масштабу, де легітимні інституції світового співтовариства не можуть претендувати на універсальну значущість, оскільки ще не сформоване всесвітнє громадянське суспільство. Наголошено, що у сучасній епосі гібридів особливої уваги потребує проблема трансформації владно-легітимаційного дискурсу, що опредметнюється у дисертації через ідею реабілітованого суспільного договору з ціннісним виміром на рівні парадигми комунікації. Таким чином, модерний концепт суспільного договору в авторській інтерпретації, виступаючи провідним поняттям-маркером Модерну, продовжує свій нелінійний поступ у мережевому XXI столітті в світлі дискурсу сучасної практичної філософії.