Висвітлено комплекс питань теоретичного та практичного характеру, пов'язаних з виконанням і відбуванням покарання колишніми суддями та співробітниками правоохоронних органів в установах виконання покарань. Досліджено стан розробленості проблеми утримання цієї категорії засуджених, виходячи з класифікаційної системи роздільного утримання засуджених до позбавлення волі у виправних колоніях. Проаналізовано кримінально-правову, кримінологічну та кримінально-виконавчу характеристики особистості засуджених і встановлено їх характерні типологічні риси. Визначено особливості карально-виховного впливу на колишніх суддів і співробітників правоохоронних органів, що здійснюються в процесі виконання та відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Запропоновано комплекс заходів щодо ресоціалізації цієї категорії засуджених.

Розглянуто питання щодо поняття правоохоронного органу, кола співробітників та їх основної діяльності, а саме з підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням, надання допомоги населенню.

Розглянуто проблеми працевикористання засуджених, колишніх суддів та співробітників правоохоронних органів, у місцях позбавлення волі, роль Державного департаменту України з питань виконання покарань, установи виконання покарань для вдосконалення системи використання праці цієї категорії засуджених.

Розглянуто основні питання правового регулювання праці в історії розвитку виправно-трудових, кримінально-виконавчих установ (виправних колоній), її місце в системі основних засобів виправлення та ресоціалізації, шляхи підвищення ефективності працевикористання засуджених на основі добровільності; зроблено висновок, що діяльність кримінально-виконавчої установи існує для того, щоб досягнути виправного завдання й виконувати виховну функцію, яка довгий час вважалася не притаманною кримінально-виконавчій системі, а саме, надати можливість людині, яка не може адаптивно жити у суспільстві, ті умови, яких вона з якихось причин не мала для того, щоб позитивно реалізувати себе в суспільстві.

Розглянуто процес здобуття вищої освіти засудженими як чинник їх успішної ресоціалізації та виправлення. Розкрито специфіку здобуття вищої освіти у пенітенціарних установах, що зумовлено обмеженнями та вимогами режиму виконання покарань. Враховуючи зазначені умови, особливої актуальності набувають розробка сучасних освітніх технологій і впровадження дистанційної форми навчання для засуджених до позбавлення волі. Наголошено, що освіта як педагогічний процес, який має високу виховну спрямованість, сприяє гуманізації кримінально-виконавчої системи.

Розглянуто питання, пов 'язані з недоліками законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, проаналізовано структуру нормативно-правової бази, наголошено на необхідності прийняття додаткових кримінально-правових заходів щодо захисту співробітників правоохоронних органів.

Сьогодні Національна гвардія залишається наймолодшим військовим формуванням в Україні. Правовою основою діяльності Національної гвардії України є сукупність правових норм, якими регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі організації діяльності, функціонування Національної гвардії України, а також визначають її завдання, функції, повноваження, а також порядок виконання визначених законом завдань і функцій. Для успішного виконання завдань, покладених на НГУ, необхідні підвищення професіоналізму та поліпшення всіх видів підготовки особового складу, вдосконалення роботи із запобігання правопорушенням і злочинам у військових колективах. Військові злочини характеризуються високим ступенем латентності. Ця обставина суттєво знижує статистику реального рівня злочинності серед військовослужбовців. Злочини військовослужбовців НГУ поділяються на дві великі групи: загальнокримінальні та військові. Розглянуто детермінанти злочинної поведінки серед особового складу військовослужбовців НГУ та визначено заходи щодо запобігання злочинам зазначеної категорії осіб. Установлено, що протиправна поведінка військових зумовлена низкою криміногенних чинників, основними з яких є соціально-економічні, політичні, правові, організаційно-управлінські, ідеологічні, соціально-психологічні, культурно-виховні тощо. Визначення детермінант, що впливають на злочинність у частинах і підрозділах НГУ надає змогу розробити заходи, що спрямовані на їх запобігання. Недостатній рівень дослідження проблем запобігання злочинності військовослужбовців, обгрунтованості заходів її протидії вкрай негативно позначається на ефективності боротьби з нею. Залежно від ієрархії причин та умов злочинності виділяють три основних рівні її запобігання: загальносоціальний, спеціально-кримінологічний та індивідуальний. Їх різнохарактерні заходи спрямовані на усунення або хоча б суттєве обмеження дії причин та умов військових злочинів, відповідно, на макро-, мікро- та індивідуальному рівнях. Розроблення ефективно діючих заходів щодо запобігання злочинності військовослужбовців на науковому рівні сприятиме скороченню кількості військовослужбовців, які вчиняють злочини, що в результаті надасть змогу знизити рівень військової злочинності в нашій державі.

Проаналізовано міжнародні стандарти щодо застосування кримінально-правових заходів, не пов'язаних із позбавленням волі. У процесі запобігання злочинності попереджувальне значення покарання визначається не його жорстокістю, а його невідворотністю, а покарання суворіше, ніж заслуговує засуджений, підриває переконаність у його справедливості. Негативні соціально-економічні, моральні, психологічні, демографічні та медичні наслідки доводять, що позбавлення волі не є кращим засобом боротьби зі злочинністю. З'ясовано, що всі види альтернативних покарань, які застосовуються у зарубіжних державах, можна поділити на кілька груп: покарання, пов'язані з матеріальним впливом на засудженого; санкції, що не передбачають нагляд і контроль; покарання, пов'язані зі здійсненням контролю за засудженими з боку спеціальних органів. Передумови запровадження альтернативних позбавленню волі покарань: низька ефективність тюремного ув'язнення, антигуманний характер позбавлення волі, економічна обгрунтованість застосування альтернатив. Найбільш комплексним міжнародним документом у сфері альтернатив тюремного ув'язнення є Токійські правила, у яких передбачено широкий діапазон заходів, альтернативних тюремному ув'язненню. Зазначено, що впровадження альтернативних покарань не тільки залежить від соціально-правових явищ і багатьох неправових обставин (економіки, соціальної структури суспільства, державного ладу і т. п.), але і відображає політику держави у сфері боротьби зі злочинністю на конкретному історичному етапі. Високі показники рецидивної злочинності серед осіб, котрі раніше відбували покарання у пенітенціарних установах, значна матеріальна витратність системи виправних установ засвідчують необхідність провадження наукових досліджень, результати яких сприятимуть вдосконаленню кримінального та кримінально-виконавчого законодавства і практики їх застосування, спрямованих на зниження репресивності та гуманізацію, на розвиток альтернативних позбавленню волі видів покарань.