Мова йде про політичний тиск влади на православну церкву та її служителів в час активного наступу, а саме - у період упокорення голодом 1932 - 1933 рр. На основі збірок усних свідчень жителів різних регіонів України висвітлено трагічну картину існування церкви. Охарактеризовано прояви адміністративного, економічного тиску влади на духовенство та перетворення церков на клуби, кінотеатри, сховища. Підтверджено тезу, що не дивлячись на прагнення влади викорінити релігію з повсякденного життя людей, віра зберігалась, церковне життя продовжувалося.

Спираючись на архівні документи, проаналізовано становище релігійних організацій, священнослужителів та віруючих різних конфесій на території радянської України протягом 1932 - 1933 рр. Головну увагу зосереджено на правовому обмеженні діяльності релігійних організацій в УСРР, що було виявом державної антирелігійної політики. Окреслено несанкціоновані дії влади й деструктивні елементи, що були використані у 1932 - 1933 р., і призводили до морального та фізичного знесилення віруючих. На ряді прикладів проаналізовано типовий алгоритм перетворення церковних будівель на приміщення, далекі від першочергового призначення. Охарактеризовано становище духівництва всіх конфесій і ступенів ієрархії та методи тиску на них.